Як громадському сектору разом побудувати системну підтримку ветеранів: підсумки навчального проєкту ГО “Центр зайнятості Вільних людей”

Sveta Grigorenko

У кінці червня ГО “Центр зайнятості Вільних людей” зібрала 21 представника та представницю з різних громадських організацій, які підтртмують ветеранів у поверненні до цивільного ринку праці на триденне навчання в Карпатах. У фокусі — професійна реінтеграція ветеранів та ветеранок, переклад військового досвіду на мову цивільного ринку праці, емоційна стійкість, ефективна комунікація. Але реальні результати вийшли далеко за межі програми. 

Навіщо це було? 

Професійна реінтеграція ветеранів — виклик, з яким не впорається одна громадська організація, одна держава, один роботодавець чи сам ветеран/ка. Щоб допомога справді була ефективною та створювала екосистему, потрібна координація, обмін досвідом і спільне напрацювання рішень. 

Саме тому ГО “Центр зайнятості Вільних людей”, маючи десятирічний досвід у цій сфері, провела навчання для організацій, які підтримують ветеранів та ветеранок у поверненні на цивільний ринок праці. 

Це не було навчання «як правильно». Це був простір, де можна відкрито говорити про складнощі, ділитися тим, що не спрацювало, і — головне — вивчати підходи, які вже довели свою ефективність. 

Як усе починалося? 

У проєкті взяли участь лише ті, хто мав чіткий фокус на підтримці ветеранів і ветеранок у професійній реінтеграції — організації, які вже реалізовують відповідні ініціативи або мають намір посилити власну інституційну спроможність у цьому напрямку. 

Це проєкт готувався як пілотний і, чесно кажучи, серед ризиків організатори прямо зазначали: можемо не зібрати достатньої кількості заявок. Планували близько 100. Та реальність виявилася інакшою — отримали понад 500 анкет. 

З-поміж сотень мотиваційних листів були ретельно обрані 21 учасник й учасниця з різних регіонів. Це представники ГО, які вже працюють на місцях, розуміють локальний контекст і хочуть зростати.  

Цей запит із боку громадського сектору — чіткий сигнал: тема ветеранської реінтеграції стає пріоритетною для багатьох команд по всій країні. І це означає, що настав час об’єднувати зусилля. 

Якою була програма? 

Окрім знань, учасники отримали не менш важливе — відчуття спільноти. У Карпатах з’явився простір, де говорили не лише про професійні виклики, а й про вигорання, втому, втрати й надію. Частина учасників були ветеранами або мали мобілізованих колег чи рідних— і це створювало глибший рівень довіри та порозуміння.  

Програма включала понад 17 годин теорії та практики. Теми тренінгів навчальної програми були такими:  військовий досвід, реінтеграція в цивільний ринок праці, консультування, мотивація, комунікації, подолання стереотипів та авторська програма “Військовий імунітет у цивільній карʼєрі” від ГО “Центр зайнятості Вільних людей”. 

Тренерерами були експерти та експертки ГО “Центр зайнятості Вільних людей”: Оксана Філоненко, директорка організації та експертка з професійної реінтеграції ветеранів; Юлія Павлова, психологиня і тренерка організації з 19-річним досвідом, працює з темами ветеранської адаптації з 2014 року; Михайло Писанець, ветеран, колишній заступник командира роти, з 2023 року — тренер та кейс-менеджер організації; Лора Гасай, з 2017 року розробляє та впроваджує рішення з професійної підтримки вразливих категорій суспільства у компаніях, в тому числі людей з інвалідінстю, 17 років досвіду в HR, співзасновниця Асоціації майндфулнес викладачів в Україні. 

Учасники також мали змогу долучитися до тілесних терапевтичних практик, що дозволяло підтримувати ресурсний стан протягом усього тренінгу. Серед таких активностей: майндфулнес-практики та медитації, перкусійне коло, спільний підйом на гору Тростян, вечірні рефлексії біля вогнища. 

Учасники мали змогу отримати індивідуальні психологічні консультації під час та після заходу. Також у ході навчання був виявлений запит на консультування щодо особливостей залучення коштів на соціальні проєкту. З огляду на це, команда проєкту ініціювала та дала можливість пройти учасникам індивідуальні консультації з фандрейзингу. Загалом було проведено 20 консультацій з фандрейзингу та психологічних. 

Цей формат поєднання навчання, практик самопідтримки та елементів глибокого неформального спілкування сприяв створенню середовища довіри, відкритості та спільного бачення подальших дій. 

Який ефект від навчання? 

Навчальна програма не завершилась у Карпатах — для багатьох учасників ідейна робота лише почалася. Хтось отримав новий імпульс, хтось — внутрішнє перезавантаження, а дехто — вже почав реалізовувати конкретні проєкти. Ось чотири історії, що демонструють, як навчання стало поштовхом до змін. 

1. Історія Вікторії Тараненко 

Вікторія Тараненко, керівниця Центру ветеранського розвитку Університету митної справи та фінансів (м. Дніпро), під час навчання ініціювала створення пілотної програми дуальної освіти для ветеранів. Саме структура тренінгів, що стимулювали рефлексію й переклад знань у дію, дала їй поштовх. 

«Без навчання в ГО ЦЗВЛ я б не зважилася почати цю роботу. Саме там я зрозуміла, що дуальна освіта для ветеранів — це не теорія, а реальна відповідь на їхні потреби», — підсумовує Вікторія. «Потрібно співвіднести реальні кваліфікаційні спроможності ветеранів з чинними кваліфікаційними вимогами. Фактично — створити «перекладач» військового досвіду на мову академічних компетентностей. Учора, наприклад, моя кафедра вже погодилась (у них немає іншого вибору:) розробити пілотну модель такої програми». 

Щоби перевірити, чи це реально, Вікторія почала шукати однодумців в освітньому середовищі: «Я вже зв’язалася з кафедрою в Переяславі, яка має акредитовані дуальні програми. Вони вже працюють у цьому напрямку. Я також говорила зі своєю колишньою студенткою — вона зараз очолює директорат професійної освіти. Вона підтвердила, що Міністерство освіти та науки ще не розглядало тему спрощеної дуальної освіти саме для ветеранів, але це можливо». 

Після навчання процес змін уже запущено — з’явилися конкретні партнери, сформулювалася ідея розробки пілотної програми дуальної освіти для ветеранів та попередні перемовини з представницею МОН.  

2. Історія Богдана Якименко  

Богдана Якименко — ветеран і директор ГО «Об’єднуючись — допомагаємо». Він поділився важливими враженнями не лиш про навчання, а й про відновлювальні практики, які були інтегровані в проєкт. Саме вони допомогли йому переосмислити власну мотивацію та діяльність. 

Особливо цінним для Богдана було нагадування про медитацію — усвідомлену практику, яку він раніше застосовував лише час від часу. Вона допомагає зберігати внутрішній спокій і фокус у повсякденному житті.  

“Перш за все вдячні нагадали мені за медитацію. Я знав, але я не один раз чи два рази використовувався. Це дуже класна штука”, – ділиться Богдан. 

Також його глибоко зачепило запитання від тренерів ГО ЦЗВЛ: «Для чого ви займаєтеся підтримкою ветеранів/ок?», що спонукало його усвідомити власну мотивацію та сенс діяльності. Ця рефлексія стала для нього надзвичайно цінною після вигорання, повернула друге дихання та додала сил продовжувати працювати. 

3. Історія Ірини Повар 

Ірина Повар, директорка КЗ “Центр інтеграції ветеранів” із селища Гоща на Рівненщині, щодня працює поруч із ветеранами, їхніми родинами, а також родинами загиблих і зниклих безвісти захисників. Її команда допомагає ветеранам повернутися до активного громадського життя — запрошуючи на заходи, зустрічі, групи підтримки, консультує щодо пільг і прав, роз’яснює нововведення, інформує про грантові програми, перекваліфікацію або відкриття власної справи. 

Для Ірини навчання стало місцем сили, перезавантаження й натхнення до реалізації давно запланованого. 

«Зареєструю свою громадську організацію та розпочну підготовку Ветеранського Форуму. Ця ідея вже давно була в мені, просто бракувало мотивації. Тепер точно реалізую. Уже розробила опитувальник — і після повернення з навчання запускаю його серед ветеранів і ветеранок, аби дізнатися їхні потреби та ініціативи. Форум має бути дійсно корисним і закривати ті запити, на які шукають відповіді Захисники й Захисниці», — ділиться Ірина. 

4. Історія Галини Бондаренко 

Під час навчання учасники зазначали, що цінність такого навчання не лише в знаннях, а й у спільноті. Бути поруч з тими, хто розділяє схожі виклики, обмінятися досвідом, знайти нові точки опори й розширити мережу контактів — це дало відчуття, що “все не дарма”. 

Одна з учасниць Галина Бондаренко, представниця Жіночого Ветеранського руху “Ветеранка”, підкреслила, що це не про конкуренцію — це про об’єднання сил. “Дуже цінна співпраця, звичайно. Це перше, чому я хотіла поїхати, познайомитися з більшим колом людей, з якими в майбутньому наша організація зможе спільно реалізовувати проєкти з підтримки ветеранів та ветеранок”, — зазначила Галина. 

Які висновки? 

Цей проєкт став доказом того, що запит на системну підтримку ветеранів — реальний і глибокий. Ми побачили не просто бажання діяти, а спроможність — у людях, організаціях і середовищах. І якщо підтримати тих, хто вже підтримує, — ефект множиться. Саме тому ми продовжуємо. Слідкуйте за нашими новинами в соціальних мережах та на сайті, основні лінки зібрані тут https://fpec.sendpulse.website