Громадський Простір

23 травня у Києві відбулася конференція «ЄС. Але є одне але», організована аналітичною платформою «Вокс Україна». Захід присвячений обговоренню сильних сторін України та тих викликів, які стоять на шляху її євроінтеграції. 

Учасники/ці говорили про досягнення України, реальний стан реформ, військову стійкість, інституційну гнучкість й ті фактори, що гальмують рух до ЄС. Також йшлося про те, яких змін Європейський Союз очікує від України та як він сам буде адаптуватися до нових реалій. 

Конференція об’єднала представників уряду, громадського сектору, експертів і медіа у відкритому діалозі про спільне європейське майбутнє. Захід відбувся за підтримки The National Endowment for Democracy (NED).

Україна — ключовий фактор безпеки

Україна є важливим і активним учасником глобальних трансформацій, здатним зміцнити Європу завдяки своїй стійкості, реформам та суспільній мобілізації навіть у час війни. Попри виклики, країна не просто виживає — вона розвивається і готова пропонувати Європі не лише досвід боротьби, а й ідеї, інновації та бачення спільного майбутнього. З таким меседжем до учасників/ць конференції звернувся у своєму вітальному слові виконавчий директор «Вокс Україна» та офіцер 5 окремої штурмової Київської бригади Максим Скубенко.

“Ми робимо помилки, ми їх робили і ще будемо робити. Але справжня країна — це не та країна, де не помиляються, а та, яка вчиться, та, яка росте навіть під час обстрілів. Ми сьогодні тут, тому що нам є що дати Європі, є що дати світу — не лише наш біль, а наш досвід, не лише наш гнів, а наше бачення, не якісь прохання, а наші власні інновації, розробки, технології.

Зазвичай, “але” — це якийсь бар’єр, стримувальний фактор, але не для нас. Для нас “але” — це виклик, це тест. 

Наше завдання — не просто пережити, наше завдання — створити систему, в якій перемога — не виняток. Перемога — це звичка”.

Три стандарти відновлення — безпека, енергоефективність та безбар’єрність

Війна змінює підходи до відновлення в Україні — навіть такі проєкти, як-от будівництво дитячого садка, потребують адаптації до нових умов безпеки. Сьогодні укриття стають обов’язковим елементом інфраструктури. Про це зазначила Олена Шуляк, народна депутатка, голова Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, під час відкритого інтерв’ю “Точка зростання у відбудові та реформах”.

“Для нас питання безпеки буде залишатися базовим. І я думаю, це якраз буде та історія, коли ми свій досвід, досвід нашої української системи цивільного захисту, будемо розповсюджувати на досвід Європи”, — зазначила народна депутатка.

За її словами, відновлення України базуватиметься на трьох ключових принципах: безпека, енергоефективність та безбар’єрність. Україна вже адаптує законодавство до нових реалій, розробляє власні стандарти захисту, орієнтуючись не лише на іноземний досвід, а й на нові виклики, зумовлені війною. Водночас країна інтегрує європейські підходи до енергонезалежності та інклюзії, аби забезпечити якісне, безпечне й доступне життя для всіх громадян.

“Звичайно, ми будемо брати кращі практики — і нового європейського Баугаузу, і кращі практики, які пов’язані з циркулярною економікою і переробленням відходів, і кращі практики сталого розвитку. Але все одно в основі будуть оці три прості базові речі, без яких відновлення неможливе”, — підкреслила Олена Шуляк.

Членство України в ЄС та НАТО — цивілізаційний інтерес Польщі

Сьогодні стратегічний, політичний, історичний та цивілізаційний інтерес Польщі полягає в тому, щоб Україна стала частиною ЄС і НАТО. Про це заявив Пйотр Лукасєвіч, тимчасово повірений у справах Республіки Польща в Україні, під час відкритого інтерв’ю “Досвід інтеграції: як Польща проходила шлях, яким зараз іде Україна”:

“Повномасштабна війна спричинила глибоку стратегічну трансформацію польсько-українських відносин. Ця трансформація змушує нас вірити, що з огляду на наші безпекові, економічні та політичні інтереси Україна має бути в Європейському Союзі — як наш партнер, політичний, економічний, соціальний, в усіх вимірах, пов’язаних з членством у ЄС. Але другим складником цієї трансформації має стати також членство України в НАТО. Отже, це наш стратегічний, політичний, навіть історичний та цивілізаційний інтерес — щоб Україна приєдналася до того, що раніше називали трансатлантичною сім’єю.”

За словами Пйотра Лукасєвіча, основне завдання сьогодні — правильно комунікувати та підкреслювати потенціал нових членів ЄС, як-от України, замість того, щоб зосереджуватися на уявних загрозах. Розповідаючи про польський досвід євроінтеграції, він нагадав, що подібні страхи та упередження, які зараз можуть виникати щодо України, вже мали місце і щодо Польщі — зокрема, побоювання конкуренції на ринку праці чи загроз для економіки:  

“Ми, поляки, вже через це проходили. Ми бачили всі ці проблеми, всі дискусії, всю інформацію й дезінформацію, яка поширювалася в країнах, що є частиною організації, яка намагається залучити нових членів. 25 років тому та 20 років тому, коли Польща вступала до НАТО та ЄС, я пам’ятаю всі ці побоювання щодо польських сантехніків, які, мовляв, приїдуть до Франції й знищать місцевий ринок сантехнічних послуг…  Я пам’ятаю, як іспанські фермери протестували проти так званої потужної польської аграрної промисловості, яка нібито мала зіпсувати спільний ринок”.

Проте з часом ці дискусії вщухли, а переваги членства в ЄС виявилися значно вагомішими за страхи. “Питання в тому — як адаптувати ринок до викликів, пов’язаних із приєднанням нових членів, особливо великих, як це було із Польщею колись чи Україною зараз,” — додав Пйотр Лукасєвіч.

Вступ до ЄС — справа всього суспільства

Європейська інтеграція — це не лише робота уряду, а зусилля всього суспільства, включно з аналітичними центрами, громадськими організаціями та місцевими ініціативами. Про це заявила Інна Підлуська, заступниця виконавчого директора Міжнародного фонду “Відродження” під час дискусії “Співтворці змін: міжнародна співпраця в час великих трансформацій”.

За рік Фонд підтримує близько 400 проєктів, значна частина яких сприяє підготовці до вступу в ЄС, а цього року стартувала нова програма «Вступаємо у ЄС разом» (Whole Society Accession), яка спрямована на залучення всього суспільства до процесу європейської інтеграції. 

“Логіка в тому, що це не тільки уряд, не тільки національний рівень, міністерства, відомства, Кабінет Міністрів, Офіс європейської та євроатлантичної інтеграції, які працюють над підготовкою України до вступу, — величезна роль також у громадянського суспільства…

Коли ми говоримо про вступ усім суспільством, ми маємо на увазі й те, щоб європейська інтеграція, підготовка до вступу працювала на локальному рівні, працювала у громадах, щоб громади розуміли, що означає жити за правилами Європейського Союзу, щоб Україна підготувалася до того, що буде надзвичайно важливим не тільки у контексті підготовки до вступу, а й у контексті відбудови й відновлення України. Я говорю про політику згуртованості, яка є однією з засадничих для Європейського Союзу, яка дозволяє вирівнювати різні регіони та давати можливості тим, хто їх більше потребує”, — заявила  Інна Підлуська.

Військова стійкість і тактика XXI століття

За словами Катерина Михалко, Технологічні сили України, сприйняття України на Заході починає змінюватися — з країни-прохача до важливого партнера в сфері безпеки та озброєння. Україна стає цінною завдяки своєму досвіду, інноваціям та технологіям (особливо у сфері дронів), і має шанс посилити свою геополітичну роль через експорт безпеки та технологічну співпрацю з НАТО та ЄС.

“Коли ми говоримо про експорт, це не тільки дрон фінальний, який перетинає кордон. Експорт безпеки — це ширша філософія. Філософія того, як ми з партнерами ділимося і обмінюємося технологіями, того, як ми експортуємо свій досвід застосування цих дронів…. Це все великий актив України, який потрібно почати монетизувати, бо подібний досвід має лише одна держава у світі — це Росія. І Росія, не до Європейського Союзу, але на інші ринки збуту може добігти перша і заробити на цьому багато грошей. Це абсолютно невигідна Україні історія,” — зазначила Катерина Михалко.

Єдиний шанс України вистояти — це технологічна мілітаризація суспільства. Про це під час дискусії “Військова стійкість і тактика XXI століття” заявила Марія Берлінська, Victory Drones. За її словами, в умовах нестабільної підтримки Заходу та посилення осі зла кожен українець має опанувати чи підтримувати військові технології. Це не лише робота з дронами, OSINT чи кіберзахистом, а й участь у проєктному управлінні, державному регулюванні чи інформаційному супроводі галузі. 

“Єдиний шанс для нас всіх українців — це технологічна мілітаризація суспільства. Що це означає? Що в умовах, де ми не встигли побудувати свої заводи з виготовлення чіпів і F-35, і навряд чи встигнемо, в умовах, де підтримка країн Заходу залежить від їхніх електоральних циклів, антидепресантів, й того рівня заперечення, на якому вони зараз всі знаходяться… в умовах, де ворог з країнами осі зла тільки нарощує… Так от, у всіх цих умовах єдиний шанс для нас встояти — це технологічна мілітаризація суспільства.

Це означає, що кожен в нашому племені має вміти виготовляти або застосовувати технології для захисту себе і свого племені. Це стосується не тільки повітряних дронів, це можуть бути наземні дрони, це може бути OSINT, кібербезпека, інфобезпека, GEOINT. Це може бути не обов’язково програмування роботів. Це може бути робота в цих компаніях з точки зору проєктного менеджменту, медійне посилення цієї галузі, дерегуляція цієї галузі з точки зору державного управління”. 

Між наміром і результатом

Україна — одна з небагатьох країн, яка формує ветеранську політику під час активної війни на власній території. Сьогодні держава відходить від радянської моделі “соціального захисту” ветеранів, що зводилась до пільг і подальшого забуття. Натомість формується новий підхід — цілісна політика повернення, відновлення і залучення ветеранів до розвитку країни. Про це на панельній дискусії “Між наміром і результатом” заявив Руслан Приходько, заступник Міністра у справах ветеранів України.

“Сьогодні в Україні, на жаль, демографічна динаміка грає не на нашу користь. І це впливає вже і вплине на абсолютно всі процеси в нашій державі… Понад 2 млн людей мають статус або учасника бойових дій, або людини з інвалідністю внаслідок війни, або члена сім’ї загиблого…

Сьогодні ветеранська політика — це політика майбутнього. І від того, як ми якісно її вибудуємо,  як ми зможемо побудувати процес, який зможе відновити кожного і кожну в плані фізичного здоров’я, ментального здоров’я, створити всі умови, при яких ми, як держава, зможемо використати цей безцінний досвід, унікальний досвід, який набули наші захисники і захисниці на полі болю, залежатиме великою мірою майбутнє нашої держави. Бо ми, прагматично, або створимо величезну кількість людей, які будуть дотаційні для нашої держави, або зможемо зробити лідерство в кожній територіальній громаді, зможемо дійсно знайти оці підходи до кожної людини для того, щоб мультиплікувати цей ефект”.

На думку Олександри Азархіної, співзасновниці We Build Ukraine, ексзаступниці міністра розвитку громад, найбільшим викликом у впровадженні реформ в Україні є не лише технічна спроможність, а насамперед — донесення їх суті до суспільства, яке часто роз’єднане. Крім того, успішні зміни потребують командної сталості й продуманої передачі ініціатив, адже одна людина не може реалізувати системну реформу. 

“Жодну з реформ неможливо зробити в каденції одного керівника. Можна зробити якийсь прорив, але все одно ти розумієш, що системні реформи вимагають хоча б пару каденцій. А в наших українських реаліях, ти в принципі два роки побув заступником — “чудово”.

Унікальний є приклад, і я думаю, що це теж один з секретів успіху Мінцифри, — те, що там заступники по п’ять років заступники. Треба закладати думку про спроможність, про conditionalities і хто конкретно, який проєкт технічної допомоги, які конкретні люди, які є вашими стейкхолдерами в громадянському суспільстві, будуть це продовжувати”, — зауважила Олександра Азархіна.

 Фото — Громадський Простір

Переглянути всі дискусії конференції «ЄС. Але є одне але» можна за посиланням.