Громадський Простір

Понад 37 мільйонів файлів. Тисячі годин відео, аудіо та голосових повідомлень. Понад 7600 інтервʼю зі свідками війни й воєнних злочинів. Архів Війни (Ukraine War Archive) — один із наймасштабніших цифрових проєктів, створених після повномасштабного вторгнення Росії в Україну — щодня фіксує історію війни, яку має знати весь світ.

Як команда ГО «Архів війни» збирає матеріали про війну, навіщо громадським організаціям долучатися до проєкту та чому кожен маленький фрагмент історії має значення для майбутнього — про це в інтерв’ю Громадському Простору розповіла режисерка та координаторка Відділу інтерв’ювання Архіву Війни Тетяна Симон.

 

 

Головна ідея — зберегти й класифікувати всі медіафайли, які стосуються вторгнення

 

Ідея створення Архіву Війни виникла відразу після початку повномасштабного вторгнення. Це була спільна ініціатива Романа Бондарчука, артдиректора ГО «Докудейз», та Максима Демиденка, керівника ГО «Infoscope». На той момент ідея була простою, але водночас дуже амбітною — зберегти й класифікувати всі медіафайли, які стосуються повномасштабного вторгнення.  

Ця ідея є також результатом попереднього досвіду — і Революції Гідності, і початку російсько-української війни у 2014-му році. Наприклад, деякі відео з часів Майдану, які були опубліковані у Facebook чи в інших соцмережах, з часом були просто видалені. Відповідно, цього матеріалу тепер немає. Тому ідея в тому, щоб зберегти такі матеріали. Крім того, у нас є окремий великий відділ аналітики, який всі ці файли тегує, аналізує для того, щоб ви могли знайти саме ті матеріали, які вам потрібні. 

 

Автоматизований збір доказів

 

На платформі ми зберігаємо всі типи матеріалів, які стосуються повномасштабного вторгнення. Основна ціль в тому, щоб ці матеріали були корисними, в першу чергу, правозахисним організаціям та правоохоронним органам у подальших міжнародних кримінальних розслідуваннях і судах. Але так само ми збираємо матеріали, які будуть корисними для дослідників, істориків, журналістів, кінематографістів, тобто всіх людей, які хочуть дослідити ті чи інші аспекти після повномасштабного вторгнення. Тобто це не тільки воєнні злочини. Маємо багато матеріалів про побут — як люди живуть в умовах повномасштабної війни. 

 

 

Для збору матеріалів у нас є налаштовані за допомогою штучного інтелекту механізми, які автоматично завантажують матеріали, наприклад, з Telegram-каналів. Тобто є список як українських, так і російських Telegram-каналів. Багато матеріалів ми автоматично завантажуємо з російських джерел, тому що це дуже корисна інформація. Росіяни часто не думають про те, що вони виставляють і дуже часто самі публікують свідчення своїх воєнних злочинів, а потім, коли до них доходить це усвідомлення, вони їх видаляють. Тож дуже важливо це завантажувати. Telegram став, напевно, найбільш популярним застосунком для обміну інформацією, особливо тієї, що стосується війни. 

 

Співпраця з партнерами, які фіксують війну

 

Маємо величезну мережу партнерів, з якими взаємодіє окремий партнерський відділ. Тобто, ми співпрацюємо з людьми, які тим чи іншим чином фіксують війну і воєнні злочини. Це, наприклад, правозахисні організації, які роблять інтерв’ю зі свідками воєнних злочинів чи розслідування. Це медіа, які постійно знімають. Наприклад, ми партнери з Громадським і Суспільним. Партнеримося з невеликими регіональними медіа, які володіють найбільшою кількістю матеріалів у своїх регіонах. Співпрацюємо також з окремими кінематографістами. Збираємо матеріали і від окремих людей. Наприклад, у нас був свідок з Маріуполя, який багато знімав про те, що там відбувалося, коли місто було в оточенні.  

Усі матеріали, які до нас поступають від партнерів, наша велика команда аналітиків переглядає та вручну тегує, в тому числі по таймкодам. Це для того, щоб потім користувач, який буде зацікавлений в тому чи іншому матеріалі, не переглядав все, а лише той шматок, який його цікавить.  

Матеріали, які ми завантажуємо автоматично, тегуються автоматично. Це не завжди на сто відсотків точно, але це неможливо робити вручну, бо йдеться про шалену кількість матеріалів. 

На платформі ми зберігаємо відео, аудіо чи фото матеріали. Так само зберігаємо голосові повідомлення, у яких люди часто діляться важливою інформацією. Такі повідомлення не завжди інформують про воєнні злочини, але є цінні з погляду того, як люди жили в процесі травматичної ситуації, як вони виживали та що переживали. Нам важливо зберегти цю інформацію. Фактично, ми збираємо всі медіаматеріали.

 

950+ інтерв’ю: як Архів Війни працює зі свідками воєнних злочинів

 

У травні 2022-го року, ще на початку роботи Архіву Війни, був створений Відділ інтерв’ювання свідків воєнних злочинів. Власне, так я і долучилася до цього проєкту і є однією з координаторок цього відділу. Коли ми починали роботу, нам було складно зорієнтуватися, адже свідків дуже багато. Тому ми розробили методику спільно з правозахисними організаціями, щоб свідчення, які ми візьмемо, були релевантні для правозахисних і правоохоронних органів. Насправді є багато технічних аспектів того, як саме має проводитися інтерв’ю, з яких частин воно має складатися, в якій хронології мають бути поставлені запитання.

 

 

Перед початком роботи ми консультувалися у психологів про те, як взяти інтерв’ю, щоб не ретравматизувати свідка. Виявилося, що існує форма інтерв’ювання, яка може бути навіть корисною. І от ми почали з цього. Так у нас з’явився Відділ інтерв’ювання. На цей час ми зібрали більше ніж 950 інтерв’ю зі свідками воєнних злочинів. Це досить широке коло людей, яких ми інтерв’юємо. І кожного разу під час інтерв’ю ми переконуємося, що ці історії є надзвичайно цінні для того, аби бути збереженими. 

 

Як передати свідчення

 

З нами можна сконтактувати через електронну пошту чи телефоном. Також на сайті Архіву Війни є посилання на Google форму «Передати свідчення» для свідків. Коли ви її заповните, ми вам передзвонимо. Також нам можна написати в будь-які соцмережі.

Ми відкриті до нових свідків. Їх знаходити все складніше і складніше. Після деокупації Київської області, перше, що ми зробили, це їздили містами і селами, які пережили тимчасову окупацію. Найбільша проблема зараз — знайти свідків в містах. Ми не можемо ходити по ОСББ та питати, хто є переселенцем. Тому якщо ви знаєте людей, які мають досвід волонтерства, окупації, полону, тортур, або самі пережили це — звертайтеся до нас, і ми запишемо ці свідчення.

Ще у 2022 році ми зрозуміли, і ця тенденція зберігається, що люди дуже часто недооцінюють важливість свого досвіду. Коли ми тільки домовлялися зі свідками, наприклад, з Маріуполя, то вони казали: “Та що ми, в нас нічого такого не сталося, а от в Бучі, ми читали, там у людей жах”. А коли ми говорили з людьми з Бучі, вони казали: «Нам нічого вам розказати, а от в Маріуполі люди дійсно пережили щось таке страшне…».

 

 

Вже у процесі розмови свідки розуміють, наскільки їхній досвід цінний. Навіть коли вони вирішували, що їм їсти. Здається, що це незначна деталь, але вона дуже важлива. Наприклад, одна зі свідків розказувала, що під час окупації в Київській області у неї був мішок картоплі і більше нічого. Вся інша їжа дуже швидко закінчилася. І, оскільки вона не знала, скільки триватиме окупація, і ситуація була така, що вони не могли виходити нікуди з будинку, тому що в їхньому селі стояли російські військові, які поводилися дуже агресивно, їй довелося прийняти рішення. Вона дозволяла собі їсти лише по чотири картоплини в день. Можливо ця інформація не буде цікава представникам майбутнього міжнародного кримінального суду, але вона дуже сильно важлива для розуміння наслідків війни.

Під час інтерв’ю ми запитували свідків про них самих, про те, як вони зустріли 24 лютого та закінчували досвідом деокупації. Але взимку 2022-2023 років, коли були найбільші блекаути, наша команда інтерв’юєрів їздила по Київській області, де світла не було інколи тижнями. Ми опинилися в ситуації, коли питали в людей про події майже річної давності, але в той самий момент вони живуть без світла. У багатьох тоді ще не було де жити, тому що будинки були зруйновані під час окупації. Хтось жив у тимчасових вагончиках, які могли функціонувати виключно від електроенергії. Або ж, наприклад, декілька сімей жили в одному будинку, який єдиний вцілів. І тут ми питаємо лише про події річної давності… Після цього ми змінили підхід. З того часу ми завжди закінчуємо інтерв’ю тим періодом, коли ми беремо інтерв’ю.

 

 

Часто свідчення не закінчуються лише деокупацією. Людям потрібно налагоджувати життя заново. Дуже багато людей втратили роботу. І здоров’я. І тут не тільки про поранення. Стрес, хвилювання, а далі інсульт, цукровий діабет. В багатьох хтось з членів родини пішов служити. Хтось пропав безвісти, потрапив у полон. Або ж людина після досвіду окупації почала активно волонтерити та змінила кардинально професію. Не все буде мати напряму стосунок до воєнних злочинів, але важливо зберегти історію кожної людини.

 

Співпраця з НУО

 

Наш партнерський відділ запрошує НУО ділитися своїми даними, щоб доповнювати Архів Війни. Для цього потрібно зв’язатися з нами будь-яким способом і ми вийдемо на зв’язок. 

Ми шукаємо матеріали, які стосуються будь-яких аспектів російсько-української війни. Для нас дуже важливо, щоб була збережена якомога більша кількість матеріалів, тому ми гнучкі в тому, як саме партнери хочуть з нами співпрацювати. Наприклад, файли від правозахисних організацій ми зберігаємо під третім рівнем доступу. Тобто ніхто їх не може бачити. І це окей, бо йдеться про надзвичайно сенситивну інформацію. Партнери самі вирішують, коли інформація зможе бути доступною. 

 

 

Процес передачі матеріалів від партнерів відбувається по-різному: хтось просто передає жорсткий диск, хтось дає доступ до хмарних сховищ. Для когось треба виділити більше часу, щоб спільно зрозуміти, звідки інформація, щоб ми могли її коректно перенести в архів і зберегти.  

У нас передбачено декілька рівнів доступу. Перший рівень — це матеріали, які відкриті всім користувачам. Другий рівень — це матеріали, опис яких можна прочитати, але тільки правовласник може надати до них доступ за запитом. Третій рівень — це матеріали, які взагалі недоступні, і скоріше за все поки ми не виграємо цю війну. 

Щоб отримати доступ до платформи Архів Війни, треба пройти декілька етапів верифікації. Просто так стороння людина не може отримати доступ. Усі користувачі, які мають доступ до платформи, є верифікованими. Ви навіть в гуглі не знайдете її, лише на нашому сайті. 

Ми дуже відкриті до нових партнерів. Теж важливо сказати, що ми не стаємо правовласником цієї інформації, ми не є стоком, в нас немає комерційної складової взагалі. Ми діємо саме як Архів: зберігаємо, аналізуємо, класифікуємо та надаємо можливість іншим користувачам знайти потрібні матеріали. А далі вони напряму з правовласниками домовляються про те, як ці матеріали можуть бути використані.

 

 

Масштаб російських злочинів настільки великий, що видається, що не все потрібно. Але насправді все потрібно. Просто зараз немає часу і ресурсу для того, щоб проаналізувати й зафіксувати. Власне, тому архів і створювався. Інформація про всі ці наслідки обстрілів, які, на жаль, бувають щодня в деяких регіонах, потрібна вся. Так, її дуже багато, але вона потрібна вся. Потрібні й коментарі від місцевих жителів, які постраждали чи були свідками. Усе є важливим, що стосується повномасштабної російсько-української війни.

 

Архів Війни у міжнародних розслідуваннях

 

Ми були частиною позову в Міжнародний кримінальний суд з розслідування російської пропаганди. Під цей позов ми зробили окремий інструмент в Архіві, який називається «Лінза» (Ред. – Lenses щодня агрегує дані з понад 3,5 тис. телеграм-каналів). Він допомагає шукати матеріали, які стосуються саме російської пропаганди. Це один із тих кейсів, які вже відомі та публічні, про які ми можемо комунікувати. 

Насправді ми співпрацюємо з багатьма, як міжнародними, так і українськими правоохоронними органами й окремими організаціями. Усі ці кейси не є швидкими. 

 

«АРХІВ ВІЙНИ/ДОКАЗИ» на 22 Docudays UA

 

 

Цього року Архів Війни в рамках програми 22 Docudays UA робить позаконкурсну програму фільмів «АРХІВ ВІЙНИ/ДОКАЗИ». Програма покликана представити і певною мірою підсвітити роботу журналістів та правозахисних організацій, які весь час працюють на документування і розслідуванням російських воєнних злочинів. 

Ми відібрали шість фільмів, які представляють розслідування воєнних злочинів. Ці фільми зосереджені навколо страшних речей, страшних злочинів проти людяності, але важливе у всіх цих фільмах те, що робота, яку зробили їх автори, наближає справедливість.

 

 

Наприклад, у нас буде прем’єра фільму від Радіо Свобода «Буча. Яблунська». Це третій фільм розслідування про злочини в Бучі. Команда фільму розслідувала події, які відбувалися в Бучі — розстріли на вулиці Яблунській. Вони передивилися надзвичайно велику кількість матеріалів. Ви точно знаєте всі ці фотографії, які тоді облетіли весь світ. І завдяки цим фотографіям Україні в певний момент стало трохи простіше адвокатувати на міжнародній арені допомогу. Крім того, що більш важливо, вони змогли ідентифікувати, хто саме з російських військових ймовірно причетний до тих чи інших воєнних злочинів. Вони ідентифікували по відеокамерам хто де був, хто що робив, хто де стояв. Це надзвичайний фільм.  

Також у нас в програмі буде фільм від Центру стратегічних досліджень про російський авіаудар по Маріупольському драматичному театру — «МІСТО В ТЕАТРІ: Російський авіаудар по Маріупольському драмтеатру». Ці люди — не кінематографісти, не журналісти, не правозахисники, але вони досліджували російський авіадар по Маріупольському драматичному театру. Вони зібрали величезну кількість фото, відео, знайшли свідків, які там були, та в 3D моделінгу повністю відтворили, що відбувалося в Маріупольському драмтеатрі. Як туди люди почали сходитися, хто де жив, де в кого знаходився спальник, як був організований побут. І з цього ще більше зрозуміло, що російські військові точно знали, що там діти. І це теж такий інший погляд на те, як можна досліджувати історію. 

Ще один фільм про Маріуполь буде від Харківської правозахисної групи (ХПГ). «Голоси Маріуполя» — це свідчення людей, які опинилися в оточеному Маріуполі, як їм вдалося вижити під час окупації і як вони потім виходили з неї. 

Також буде фільм від The Kyiv Independent про підрив Каховської ГЕС «Коли вода кричить». Це розслідування про те, що саме творилося на лівому березі після того, як підірвали ГЕС. Команда фільму зібрала докази того, що росіяни не просто не проводили евакуацію, вони їй перешкоджали. 

Також у нас буде фільм «The Grave», зроблений в співпраці з українською командою Ґвара Медіа. Це харківські медіа. Це, напевно, один з найбільш вражаючих фільмів цієї серії. Герої, які підібрані, не залишають нікого байдужими. Фільм розповідає про масове поховання, яке знайшли в Ізюмі після деокупації міста, і людей, яких це торкнулося. Це і історії тих, кого закатували, і історія чоловіка, який досі шукає та сподівається, що його син живий. Історія жінки, в якої в один момент просто вбили всю сім’ю. 

І от цей калейдоскоп історій особистих створює більш об’ємне враження цієї трагедії. Але так само в ньому є багато підтримки, тому що всі ці люди допомагають ідентифікувати, допомагають шукати зниклих безвісти, допомагають своїм рідним приходити до тями… І це те, чим ми в першу чергу відрізняємося від агресора, який почав проти нас війну, і це те, завдяки чому, мені здається, ми продовжуємо рухатися далі. Це дуже відчувається у фільмі — що навіть в найбільш драматичних ситуаціях, в яких, здається, немає взагалі ніякого світла, люди, які є тобі незнайомими — вони поруч, і вони — небайдужі. Це дуже цінна історія. 

 

Емоційна безпека в роботі з травматичними матеріалами

 

 

Всередині нашої команди є розуміння, що ми працюємо з сенситивною інформацією. Тому у відділі інтерв’ювання ми застосовуємо свій підхід. Наприклад, хтось може працювати з матеріалами про тортури чи полон, але не може працювати з матеріалами, які стосуються дітей. У кожного є свої тригери, і вони різні. Коли вибудовується планування роботи, хто з чим працює, всі ці аспекти враховуються. Тобто йде розподіл на теми, і він враховує особливості кожної/кожного члена команди. Люди, які початково приходять в проєкт, розуміють куди вони йдуть та з чим вони будуть стикатися.

Також дуже цінно, що всередині команди є розуміння, що час від часу людям потрібен простір для відновлення. Тому у нас присутня практика, коли людина йде на своє відновлення для того, щоб змогти далі функціонувати. Так, є розписані цілі, плани на квартал, на рік, але ми всі живемо в умовах повномасштабної війни в різних містах. Є люди, які на сході живуть, є люди, які в Києві, є ті, які за кордоном, і всі в різних умовах. Тому є розуміння, що комусь буде складно вийти на Zoom після трьох ночей в укритті. У цьому плані наша команда дуже гнучка. Це дуже важливо.

Є розуміння, що процеси та завдання, які перед нами стоять, є супер довгострокові. Ця робота не має кінцевого терміну. Ситуація постійно змінюється, і ми маємо реагувати на неї. Якщо людина запрацювалася, потрібно дати їй час і можливість трохи видихнути, відпочити, тому що це довгострокові проєкти. 

 

Бути корисною — означає дбати про себе

 

 

У таких довгострокових проєктах важко, бо не одразу бачиш результат. Так, знаю, що збираємо дані для майбутніх міжнародних кримінальних судів, але через рік ти бачиш, що наразі немає запиту на ці суди. Саме так виник серіал «Свідки» (Ред. – Свідки. Полон вбиває, 2024, Свідки. На Північ від Києва, 2022). 

Людям, які займаються подібними речами, треба прислухатися до себе. Якщо вам допомагають серіали, то дивіться їх. Але так само треба бути свідомим, що якщо це допомагало півроку, то далі воно може перестати працювати. Тоді треба дати собі час, щоб знайти якийсь інший спосіб, який буде працювати. Це може бути спортзал або прогулянки. Наприклад, я дуже багато ходжу і це мені допомагає. Розділення на робочий час і неробочий час майже не працює, але я намагаюсь. Щоб вихідні були повноцінними. Зараз я кажу дуже розумні речі, але останні два місяці в мене не було повноцінних вихідних. 

 

 

Ми всі живемо в турбулентний час, новини приходять дуже погані, і здається, що ти робиш недостатньо. Якщо ти не у війську, то ти для війська! І здається, що завжди для війська ти дуже мало робиш. Але в мене є чітке розуміння, що якщо ти не подбаєш про себе, ти не будеш корисною. Для того, щоб ти була корисною, ти маєш в першу чергу подбати про себе.

---

 

Спілкувалися: Галина Жовтко, Віталій Ніщименко

 

Дивіться також відео:  «Архів війни»: Тетяна Симон про документування війни для майбутнього правосуддя