Офіс Ради Європи презентував Мін’юсту інструкції щодо реалізації політики із запобігання самогубствам в установах виконання покарань

18 червня 2020 р. під час презентації Міністерству юстиції України оновлених Інструкцій щодо реалізації політики із запобігання суїцидальної поведінки в установах виконання покарань України, учасники оговорили останні дані щодо суїцидів в закладах по

Захід відбувся в рамках проєкту «Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки в’язничної реформи в Україні».

У заході взяли участь Олена Литвиненко, заступниця Голови Офісу Ради Європи в Україні, Алла Шуть, національна консультантка Ради Європи, Ольга Деркач, старший офіцер проєкту «Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки в’язничної реформи в Україні», Андрій Співак, координатор сектору з питань правосуддя Представництва Європейського Союзу в Україні, Олег Дука, начальник Білоцерківського центру підвищення кваліфікації персоналу ДКВС, представники Міністерства юстиції України, державної установи «Центр пробації України» тощо.

Ірина Рудніцька, старший інспектор з особливих доручень відділу соціально виховної та психологічної роботи із засудженими Управління ресоціалізації та соціальної реабілітації Департаменту з питань виконання кримінальних покарань зауважила під час виступу, що і в Європейських пенітенціарних правилах і в Кримінально-виконавчому кодексі України зазначено, що персонал установ виконання покарань відповідає за збереження здоров’я засуджених та ув’язнених.

Водночас пані Рудніцька навела статистичні дані. У 2019 році в Україні сталось 50 самогубств в установах виконання покарань (34) та слідчих ізоляторах (16). У 2020 році (станом на 17 червня) у виправних колоніях та слідчих ізоляторах допущено 17 випадків самогубств (за аналогічний період минулого року – 21).

За 12 місяців 2019 року було попереджено 23 спроби самогубства, а за майже 6 місяців 2020 року – 12 спроб.

Найчастіше самогубства здійснюють у віці від 25 до 35 років (48%) та у віці від 41 до 49 років (16%). Найбільш складні періоди відбування покарання з огляду на виникнення суїциду – перший рік в установі (43% суїцидів) та період від 2 до 5 років (22% суїцидів). 84% осіб, що вчинили самогубство, не перебували на профілактичному обліку як схильні до самогубства.

Напрацьовані національною консультанткою Ради Європи Аллою Шуть Інструкції із запобігання суїцидальної поведінки в установах виконання покарань України призначені для швидкого та простого використання персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України (ДКВСУ) та мають тлумачитися разом із Політикою щодо запобігання суїцидальної поведінки в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах України. Також до інструкцій додали Рамкову систему рекомендацій, котра пропонує зручний спосіб забезпечення постійного моніторингу та прогресу у сфері попередження самогубств і самоушкодження.

«Запобігання суїцидам – це міждисциплінарне завдання, яке вимагає координації між всіма службами і відділами в установах виконання покарань і повинне мати системний характер: має бути належне планування, превентивна робота, моніторинг, оцінка та певні висновки», – зазначила Олена Литвиненко, заступниця Голови Офісу Ради Європи в Україні. Окрім того пані Литвиненко додала, що Інструкції та Політика враховують найкращий досвід та практику країн-членів Ради Європи, а також стандарти та норми Європейського комітету з запобігання катуванням.

«Одним з основоположних принципів, що лежать в основі цих рекомендацій, є те, що попередження суїциду є спільною відповідальністю ДКВСУ, й існує обов’язок держави щодо опіки та відповідальності перед засудженими та ув’язненими. Стосовно засуджених та ув’язнених ДКВСУ відповідає за самогубства перед органами, що здійснюють моніторинг, та слідчими органами», – зазначає у документі Алла Шуть, національна консультантка Ради Європи.

Щоб звести до мінімуму ризик самогубства від ДКВСУ вимагається виконувати певні дії для захисту засуджених та ув’язнених шляхом запровадження низки обмежувальних заходів втручання, для яких не потрібна згода засудженого або ув’язненого.

Згідно з європейськими стандартами засуджених та ув’язнених, які за результатами оцінювання перебувають у зоні безпосереднього ризику самогубства, необхідно:

• розміщувати у відокремлених наглядових камерах, призначених зменшити кількість потенційних точок для повішення, і забезпечення того, щоб постіль і одяг не могли використовуватися як петля;
• щонайменше кожні 15 хвилин співробітник УВП повинен спостерігати за засудженим або ув’язненим;
• за відсутності відокремлених наглядових камер засудженим та ув’язненим, які мають високий рівень ризику скоєння самогубства, забезпечують наданням спальних місць у ДІЗО, що добре проглядаються та контролюються;
• розробити особистий план роботи з собою;
• щодня оглядати засудженого або ув’язненого спеціалістам з психічних захворювань.

Якщо після оцінювання, засудженого або ув’язненого визнано таким, що перебуває у зоні ризику скоєння суїциду, адміністрація може зреагувати аналогічно, але з дещо менш суворими обмеженнями, зважаючи на незначну загрозу: це може бути розміщення в ненаглядовій одиночній камері зі спостереженням кожних 30 хвилин.

«Це серйозні заходи втручання, однак вони виявились успішними для збереження життя засуджених та ув’язнених у короткостроковій перспективі і відповідають сучасним міжнародним тюремним стандартам, розробленим Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. При цьому важливо балансувати такі заходи втручання з належною підтримкою засудженого та ув’язненого в довготерміновій перспективі, тому що обмежувальні заходи необов’язково зменшують довгостроковий ризик суїцидальної поведінки. Заходи реагування на попередження суїциду не мають шкодити, а їхні переваги повинні переважати усі потенційні негативні наслідки. Рекомендації ґрунтуються саме на цьому принципі», – йдеться в документі.

Нагадуємо, що проєкт «Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки в’язничної реформи в Україні», котрий фінансується ЄС, покликаний сприяти покращенню менеджменту в’язниць, який би відповідав стандартам дотримання прав людини, а також подальшому розвитку реабілітаційного підходу до правопорушників.