Замінимо мури відчиненими вікнами

Юлія Голоднікова

Тільки на перший погляд освіта впродовж життя здається особистою справою кожного. Мовляв, пішов на курси, щось послухав, якщо є час, і вийшов задоволеною людиною. Або так: зареєструвався на онлайн-курс і навчаєшся, поки не набереш відповідний рівень балів… І робиш це скільки завгодно. А що, як потрібні дуже специфічні знання, консультації викладачів, моральна підтримка, практичні вправи, сертифікат чи поштовх до вневненості в собі?

Проект «Замінимо мури відчиненими вікнами» спрямований на розвиток мережі центрів освіти дорослих через налагодження співпраці між неурядовими організаціями та культурними установами (музеями, будинками культури, бібліотеками, театрами тощо) за умови реалізації культурно-освітніх ініціатив. Ми бачили радянські сільські клуби з триметровими люстрами, маленькі кімнати районних бібліотек, холодні колони парадних музеїв, одинокі вікна бібліотек, що виглядають крізь турецький тюль, ніби чекають на когось… А потім побачили, як змінюється їх середовище на атмосферне й цікаве. Хтось захотів це змінити.

Пропонуємо Вашій увазі роздуми лідерів громадських організацій, які впроваджують різні напрями неформальної освіти на теренах нашої країни.

Що має робити і чого не робить влада, аби задовольнити запити і потреби громади в освіті впродовж життя?

Ольга Волкова, директорка КЗ “Запорізька обласна універсальна бібліотека”:
На це питання відповім коротко: сьогодні бібліотеки в принципі є центрами освіти дорослих, і найголовніше, що залежить від влади – це зберегти культурні установи. Адже в умовах децентралізації відбувається така собі “оптимізація”, тобто це скорочення та закриття установ. Дуже важливо, щоб поспіхом не натворити чогось, чого ми потім не зможемо відродити.

Олена Остапчук, координаторка проектів ГО “Паритет” м. Житомир, доцент кафедри соціальної педагогіки та педагогічної майстерності Житомирського державного університету ім. І. Франка:
Є потреба в постійному моніторингу та аналізі перебігу тих заходів, які проводить організація з питань освіти дорослих. Чому? Бо люди часто не можуть чітко сформулювати свого запиту, але він викристалізовується в процесі того, що ви спостерігаєте й аналізуєте поточну діяльність. Наведу короткий приклад: ми запропонували жителям міста таку форму, як ігротека з бібліотекою для користувачів інклюзивного читального залу. Спочатку батьки дітей, які мають певні обмеження, відмовлялись та дистанціювались від цієї форми, але після того, як вони один раз взяли участь в такому заході, з’ясувалось, що потрібний цілий цикл таких ігротек у контексті казкотерапії, де в процес будуть включені і вони, і їхні діти.

Оксана Сімороз, координаторка проектів ГО “Поклик поколінь” та Центру освіти дорослих “Логос”:
Я погоджуюсь з колегою. Наша організація створена з ініціативних освітян, і перше, що ми зробили, це вивчали попит, що потрібно людям, для чого і за які терміни.

Напевно, саме центри освіти є таким джерелом співапраці між владою і громадою. У нас невеличка організація, але на її базі діє багато курсів, нас запрошують в інші райони та селища. Нещодавно ми проводили в Бородянському районі серію тренінгів з формування громадянського суспільства. По закінченні роботи ми почули від голів селищних рад таке: “А чого ви пройшли тільки тепер? Вам треба було прийти напередодні та розказати, що таке об’єднана громада”… Розумієте, річ у тому, що процеси реформ і нові знання в нашій країні обумовлюють одне одного. А люди чогось чекають…
Ми працюємо з різними верствами населення: і з соціально незахищеними, і тимчасово переміщеними особами. Якість освіти центру визначається потребою людей. Якщо до нас ідуть і хочуть у нас навчатись, то це свідчить про відповідний рівень нашої роботи.

Юрій Петрушенко, голова правління ГО “Рада молодих вчених”, перший заступник голови правління Української асоціації освіти дорослих:
Часто люди запитують не про те, що робити, а про те, як це робити. Тому, вважаю, що провайдерам освіти дорослих дуже важливо об’єднатись, щоб спільно лобіювати свої інтереси перед владою. Бо коли кожен провайдер приходить у владні структури поодинці, то це доволі розпорошує увагу до питань освіти дорослих. А коли це буде асоціація, навіть на місцевому рівні, то говорити будуть по-іншому. Оці два моменти: професіоналізація освіти дорослих та об’єднання центрів для лобіювання своїх запитів і потреб я вважаю найактуальнішими сьогодні.

Ганна Кіященко, керівниця Полтавської філії суспільної служби України:
Багато законів вже є, але про них ніхто не знає. Люди не читають законів, не ставлять собі запитання: як це мене стосується? Вважаю, що саме центри освіти дорослих мають розтлумачити людям ці закони і навчити їх користуватись ними. Ми також повинні не лише показувати громаді її проблеми, а спільно шукати їх розв’язки. Тому освіта впродовж життя не може бути окремою паралельною реальністю: тут я навчаюсь, а тут я не хочу нічого знати. Бо ми не зможемо рухатися в цьому напрямку, якщо не матимемо підстав, гарантій, що будь-яка людина за бажанням може одержувати освітні послуги, і держава їй це гарантує.

Тенденція створення центрів освіти дорослих поширилась на всю країну . У різних містах люди започатковують їх на базі громадських організацій. Різноманіття програм, спрямувань та підходів до роботи, але чи зможуть центри об’єднатись в одну мережу і налагодити справді ефективну міжрегіональну співпрацю, як це робить більшість освітніх закладів?

Юрій Петрушенко, голова правління ГО “Рада молодих вчених”, перший заступник голови правління Української асоціації освіти дорослих:
Було сказано, що центри повинні аналізувати потреби аудиторії, але проблема в тому, що коли ми будемо аналізувати потреби, то це не приведе до інноваційних форм. Тут важливо підвищувати кваліфікацію працівників центру, запрошувати на роботу викладачів-інноваторів. Бо коли викладачі будуть саме такі, то і курси працюватимуть “на випередження”. Програми не повинні обмежуватись просто читанням лекцій, вони мають виходити на якісь реальні дії. Центри не повинні лише навчати, вони самі повинні бути агентами змін.

Перед тим, як формувати мережу, потрібно провести своєрідну “інвентаризацію”: означити особливості кожного з гравців. Цей процес дасть змогу визначити потенціал розвитку мережі. А вже після цього можна працювати над стандартами та загальною професіоналізацією у сфері освіти дорослих. Для успішного функціювання системи потрібна хороша база даних не лише про специфіку центрів, а й про їхній тренерський склад. Це дасть розуміння різноманітності спрямувань і тем, які охоплюють освітні програми центрів, а також змогу забезпечити ефективну співпрацю на рівні обміну кадрами.

Ганна Кіященко, керівниця Полтавської філії суспільної служби України:
Так, ми маємо знати про досвід колег, щоб ефективно цим користуватись. І нам було б добре випрацювати спільні стандарти для провайдерів освіти дорослих і дотримуватись їх. Бо йдеться про довіру людей: якщо до нас приходять люди, вони відчувають потребу дізнатися про щось важливе для себе. І тут виникає питання етики та відповідальності не тільки за те, які курси ми пропонуємо, з якими тренерами ми підписуємо контракти, а за те, що можливо від нас очікується підтримка на рівні ідей, ініціатив, спільної дії. Ми пропонуємо лише освітні програми, а люди можуть хотіти з нами співпрацювати, долучитися до спільної справи. Чи то волонтерська активність, чи щось інше. Маємо подумати ще й про моделі подальшої комунікації з тими, хто зацікавився і нашою проектною роботою. Це не “стандарт”, а ситуація, яка часто трапляється за власним бажанням учасників наших тренінгових програм.

Олена Остапчук, координаторка проектів ГО “Паритет” м. Житомир, доцент кафедри соціальної педагогіки та педагогічної майстреності Житомирського державного університету ім. І. Франка:
Треба робити мережеві проекти, але не тільки в тренді останніх кількох років “Схід і Захід,” бо тоді інші частини України кудись випадають. Я кажу про формати різні, щоб потім не треба було організовувати об’єднувальні акції в інших регіонах. Важливі очні зустрічі, важливий безпосередній контакт, можливість обмінів і стажувань в інших центрах. Якщо ми хочемо ефективно просувати ЦОД та формувати громадську думку щодо цих процесів, то нам потрібно випрацювати спільну мету, спільні завдання. З цього випливає потреба ефективних комунікаційних кампаній, людям треба роз’яснювати та інформувати їх.

Про те, яким досвідом готові поділитися лідери проекту “Замінимо мури відчиненими вікнами”, що розвивають центри освіти дорослих, ми розкажемо в наступних випусках.

Модератор заходу, автор тексту: Юлія Голоднікова

Проект профінансовано Міністерством закордонних справ Німеччини