Професійна освіта в умовах війни: як Львівщина шукає відповідь на кадровий дефіцит

Ірина Куропась

Поки український бізнес дедалі гостріше конкурує за кожного кваліфікованого працівника, а підприємства відкладають розширення через нестачу кадрів, система професійної освіти опинилася в центрі дискусії про майбутнє економіки та відбудови країни. Війна кардинально змінила ринок праці: тисячі працівників мобілізовані, мільйони українців виїхали за кордон, а роботодавці все частіше шукають не дипломи, а конкретні навички та готовність швидко адаптуватися до нових викликів.

На Львівщині вже сьогодні на одного пошукача роботи подекуди припадає майже дві вакансії, тоді як роботодавці говорять про критичний дефіцит зварювальників, будівельників, операторів сучасного обладнання та технічних фахівців. Водночас частина молоді продовжує здобувати професії, попит на які залишається обмеженим. Чому виникає цей парадокс і як професійна освіта може стати ключем до економічного відновлення регіону та країни, обговорили учасники експертної дискусії за результатами дослідження в межах проєкту «ПрофОсвіта: від запиту до змін».  Експертна дискусія відбулася 3 червня 2026 року в межах освітньої академії у Львівській області, яка об’єднала управлінців, науковців, експертів та освітніх лідерів  для пошуку рішень, як допоможуть професійній освіті бути гнучкою, конкурентоспроможною та орієнтованою на майбутнє.

В межах експертного обговорення було представлено результати дослідження “ПрофОсвіта: від запиту до змін. Аналітичний звіт за результатами дослідження у Львівській області”. Аналітичний звіт було підготовлено в рамках проєкту «ПрофОсвіта: від запиту до змін», який став можливим за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії», за фінансування Норвегії та Швеції. Реалізація проєкту відбувалась у партнерстві з: Державною установою «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього Національної академії наук України» та Департаментом освіти і науки Львівської обласної військової адміністрації. 

Чому саме Львівська область? Львівська область сьогодні є одним із найбільш динамічних регіонів України з точки зору трансформації ринку праці. Відносна безпекова стабільність, масштабна релокація бізнесу, значний приплив внутрішньо переміщених осіб та близькість до кордону з ЄС сформували тут унікальне поєднання викликів і можливостей. Після початку повномасштабної війни область стала одним із центрів економічної активності країни, де попит на працівників відновлювався швидше, ніж у більшості інших регіонів. Станом на 2025 рік кількість вакансій тут уже перевищила довоєнний рівень, а роботодавці дедалі частіше стикаються з дефіцитом кадрів.

Водночас Львівщина є неоднорідною. Поруч із потужними промисловими та логістичними центрами тут існують аграрні та периферійні території, які мають зовсім іншу структуру зайнятості та потреби у кадрах. Саме тому для дослідження було обрано Самбірський та Шептицький райони, які репрезентують дві різні моделі локальних економік. Якщо Шептицький район проходить через процес структурної трансформації, пов’язаної зі згортанням вугільної галузі та пошуком нових напрямів розвитку, то Самбірський район характеризується переважанням бюджетної сфери, аграрною спеціалізацією та обмеженим розвитком підприємницького сектору.

Саме така різноманітність дозволяє розглядати Львівську область як своєрідну лабораторію змін, у якій особливо чітко проявляються як проблеми сучасного ринку праці, так і виклики, що стоять перед системою професійної освіти. Досвід області є цінним не лише для регіону, а й для багатьох громад України, які вже сьогодні стикаються з дефіцитом робочої сили, трудовою міграцією молоді та необхідністю адаптації освітньої пропозиції до нових економічних реалій.

Дослідження показало, що ринки праці Самбірського та Шептицького районів мають різну економічну структуру, однак стикаються з подібною проблемою — нестачею кваліфікованих працівників.

Шептицький район проходить через процес структурної трансформації, пов’язаної зі згортанням вугільної галузі. Самбірський район характеризується переважанням бюджетної сфери та обмеженим розвитком підприємництва. Проте для обох територій актуальними є трудова міграція молоді, старіння населення та кадровий дефіцит.

Роботодавці дедалі частіше наголошують не лише на професійних навичках, а й на так званих м’яких компетентностях: відповідальності, комунікації, здатності працювати в команді, готовності до навчання. Саме вони стають визначальними при прийнятті рішень про працевлаштування.

Нові професії для економіки відновлення. Окрему увагу учасники дискусії приділили трансформації кадрових потреб роботодавців. Дослідження показало, що найближчими роками ключовими стануть так звані «професії відновлення»,  а саме спеціальності, необхідні для відбудови інфраструктури та модернізації економіки.

Найвищий попит прогнозується у сферах будівництва, енергетики, металообробки, машинобудування, логістики та виробництва будівельних матеріалів. Саме ці галузі вже сьогодні сигналізують про гостру нестачу кваліфікованих працівників.
Водночас війна прискорила технологічне оновлення підприємств. Через дефіцит персоналу бізнес активніше впроваджує автоматизовані виробничі лінії, цифрові системи управління та роботизоване обладнання. У зв’язку з цим стрімко зростає попит на операторів верстатів із числовим програмним керуванням (ЧПК), техніків автоматизованих систем та спеціалістів з обслуговування сучасного обладнання.
Під час обговорення представники бізнесу наголошували, що сучасний ринок праці дедалі менше орієнтується виключно на дипломи. Значно важливішими стають реальні практичні компетентності, готовність до швидкого навчання та здатність адаптуватися до нових виробничих процесів. Саме тому система професійної освіти повинна забезпечувати не лише здобуття кваліфікації, а й формування культури безперервного професійного розвитку.
Не менш важливими стають і так звані «м’які навички». Роботодавці все частіше називають серед ключових вимог відповідальність, адаптивність, психологічну стійкість, комунікабельність та здатність працювати в команді.
Нові моделі трудової поведінки. Дослідження зафіксувало й суттєві зміни у поведінці працівників. Українці стали значно мобільнішими з професійної точки зору. За оцінками експертів, кожен другий або третій працівник сьогодні готовий змінити професію заради кращих перспектив працевлаштування.
У відповідь на ці тенденції підприємства дедалі частіше створюють власні системи навчання та внутрішньої перекваліфікації персоналу. Фактично роботодавці починають виконувати частину функцій освітніх установ, інвестуючи у розвиток необхідних компетентностей безпосередньо на робочому місці.
Ще однією стійкою тенденцією стало поширення дистанційної роботи. Порівняно з періодом пандемії популярність такого формату зайнятості зросла майже у півтора раза. Близько половини пошукачів роботи розглядають можливість працевлаштування саме в дистанційному або змішаному форматі.
Паралельно формується нова культура інклюзивного працевлаштування. Через кадровий дефіцит підприємства значно активніше залучають до роботи ветеранів, внутрішньо переміщених осіб та людей з інвалідністю. Для багатьох роботодавців це стало не лише проявом соціальної відповідальності, а й стратегічною необхідністю для забезпечення кадрової стійкості.

Освітній вибір молоді часто не пов’язаний із потребами ринку праці. Одним із найцікавіших результатів дослідження стало розуміння логіки освітнього вибору молоді.

Вибір закладу освіти та спеціальності далеко не завжди базується на аналізі перспектив працевлаштування. Вагомий вплив мають батьки, територіальна близькість закладу освіти, поради знайомих та сформовані уявлення про престижність професії. У результаті частина молоді обирає освітні траєкторії, які не завжди відповідають майбутньому попиту на ринку праці.

Водночас роботодавці дедалі активніше шукають працівників технічних і виробничих спеціальностей, попит на які залишається стабільно високим.

Професійна освіта виконує значно ширшу функцію, ніж підготовка кадрів. Дослідження також показало, що заклади професійної освіти сьогодні виконують не лише освітню, а й важливу соціальну функцію.

Для багатьох громад вони залишаються інструментом утримання молоді на території, забезпечення доступу до освіти та соціальної інтеграції вразливих груп населення. Особливо це стосується невеликих громад та периферійних територій, де альтернативні можливості отримання освіти є обмеженими.

Водночас самі заклади стикаються з низкою викликів: демографічним спадом, потребою оновлення матеріально-технічної бази, необхідністю адаптації освітніх програм до нових економічних реалій та пошуку ефективних моделей співпраці з роботодавцями.

Що це означає для громад? Результати дослідження свідчать: розвиток професійної освіти вже не може розглядатися виключно як питання освітньої політики. Це питання економічного розвитку територій.

Громади, які прагнуть залучати інвестиції, створювати робочі місця та утримувати молодь, повинні розглядати систему професійної освіти як один із ключових інструментів розвитку людського капіталу. Це передбачає тіснішу взаємодію між закладами освіти, бізнесом та органами місцевого самоврядування, спільне прогнозування кадрових потреб та оновлення освітньої пропозиції відповідно до структурних змін економіки.

Професійна освіта має реагувати не лише на сьогоднішній попит роботодавців, а й формувати компетентності, які будуть затребувані через п’ять-десять років. Саме від здатності поєднати потреби ринку праці, можливості закладів освіти та стратегічні цілі розвитку громад значною мірою залежатиме конкурентоспроможність територій у повоєнний період.

Публікацію створено ГC  «Агенція місцевого економічного розвитку Яворівщини» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГС «Агенція місцевого економічного розвитку Яворівщини» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.