«Відкриті двері»: освітні простори, де діти знаходять безпеку і повертаються до навчання

Громадський Простір

В умовах війни тисячі українських дітей втрачають зв’язок з навчанням — через обстріли, відключення світла, переїзди, страх і виснаження дорослих поруч. Аби зрозуміти, як громади долають ці виклики, ми поспілкувалися з виконавчим директором Асоціації учасницького розвитку громад Леонідом Доносом та партнерами організації. Разом з підтримкою Уряду Німеччини та ЄС вони втілюють спільну освітню ініціативу, яка доводить: замість точкової допомоги можна будувати середовище, що дозволяє дитині навчатися навіть у найскладніші часи.

Коли у листопаді 2024 року в трьох громадах Дніпропетровщини відкривали перші освітні простори, ніхто не знав, чи дозволить безпекова ситуація цій ідеї запрацювати. Війна тривала вже третій рік, і доступ до навчання для тисяч дітей перетворився на ланцюг постійних перешкод: від ракетних загроз і відключень світла до виснаження вчителів та браку ресурсів у родинах. Ключовий орієнтир був — не просто «повернути дитину за парту», а відновити відчуття опори: спочатку безпека, світло та прогнозованість, а вже потім — підтримка мотивації та навчання.

Так стартувала ініціатива «Відкриті двері» — модель, яка поєднує три складові: облаштовані освітні простори з технікою і доступом до інтернету, планшети для дітей із вразливих груп і навчання для вчителів. У межах пілотної ініціативи в Томаківській, Перещепинській та Верхівцівській громадах просторами скористалися 329 дітей, 90 отримали планшети, 31 педагог пройшов навчання. Результати виявилися достатньо переконливими, щоб зробити наступний крок.

З серпня 2025 року модель масштабується на десять громад у трьох областях — Харківській, Полтавській та Дніпропетровській — водночас, під час активних бойових дій.

“Ми намагалися не створювати просто “місця” або інфраструктуру. Ми працюємо з тим, щоб ці простори мали сенс для самої громади, — пояснює підхід Леонід Донос, виконавчий директор Асоціації. — І це можливо тільки тоді, коли люди залучені до процесу: від обговорення потреб до прийняття рішень і розробки підходів, зокрема політик захисту дітей. Важливо, що ці політики не просто документ, а спільне розуміння того, як має працювати безпечне середовище для дитини. Коли громада є співтворцем, простір перестає бути зовнішнім “проєктом” і стає своїм. А це і є ключ до того, що він буде жити і розвиватися в довгостроковій перспективі”.

Простір, де є безпека та можливість навчатися

Для Асоціації робота з освітніми втратами — це частина ширшої відповідальності у напрямі розвитку соціальних послуг і підтримки вразливих груп у громадах. Ця робота відбувається в межах проєкту «Посилення постраждалих від війни громад України через місцеві ініціативи (EMPOWER)». Тому Асоціація підійшла до цієї проблеми не з боку навчальних програм, а з боку базових потреб. Перш ніж говорити про успішність, потрібно дати дитині відчуття безпеки, місце, де є світло, тепло, техніка і люди, яким не байдуже.

«Для нас освітній простір — це можливість проводити уроки з використанням сучасної комп’ютерної техніки, простір для професійного спілкування та живе середовище обміну досвідом, співпраці та натхнення», — каже Катерина Філатова, директорка Яворницького ліцею.

«Відкриті двері» — це про синергію: громади надають приміщення та дбають про сталість, освітяни наповнюють простори змістом, а Асоціація забезпечує методологію, навчання та супровід.  

Три громади, які успішно пілотували ідею

Пілот запустили в Томаківській, Перещепинській та Верхівцівській громадах. Кожен простір отримав комп’ютери, меблі, підключення до інтернету. Але головне — кожен отримав людей, які за ним стояли.

Підхід Асоціації можна коротко сформулювати як «нічого для людей — без людей». Це означає, що рішення в проєктах ухвалюються разом із громадами та освітянами: від визначення потреб і критеріїв відбору до формування змісту навчальних програм і правил безпеки в освітніх просторах. 

329 дітей скористалися просторами — і для багатьох із них це був перший стабільний доступ до навчання за довгий час. 89% позитивно оцінили якість і різноманітність активностей. Планшети для дистанційного навчання отримали 90 дітей із вразливих груп (ВПО, багатодітні родини, діти з особливими освітніми потребами). Цей ресурс забезпечив безперервність навчання під час найскладніших періодів, коли відвідування шкіл ставало небезпечним. За відгуками батьків, отримане обладнання стало вагомим чинником підтримки освітньої успішності їхніх дітей.

Так виглядає простір “Відкриті двері” в Златопільській громаді

Особливо вражає ініціативність освітян: за планом вони мали провести 30 додаткових активностей у просторах, а провели 108. Це було їхнє власне рішення.

Коли вчитель стає агентом змін

Паралельно з інфраструктурою Асоціація проводила навчання для педагогів — про те, як працювати з дітьми, які пережили травму. Травмачутливий підхід, ненасильницька комунікація, емоційна стійкість, профілактика вигорання.

93,5% учителів після навчання сказали, що воно було максимально корисним для їхньої роботи.  

Найважливіше — це реакція самих людей, зокрема вчителів. Вони не просто долучилися до активностей, а почали ініціювати зміни, шукати рішення під свої контексти. І в цей момент стало зрозуміло, що модель не тримається на зовнішній підтримці — вона підхоплюється всередині. А це означає, що її можна масштабувати», — розповідає Леонід Донос.

Віта Калашник, одна з учасниць навчання, описує це простіше: «Це навчання дало змогу глибше усвідомити важливість інтерактивного та інклюзивного підходу, живого спілкування та практичних вправ у роботі з дітьми».

Саме це і стало сигналом: модель готова до масштабування.

Десять громад. Три області. Один підхід

Наступний етап стартував у серпні 2025 року — вже в Харківській, Полтавській та Дніпропетровській областях одночасно. Десять громад, десять освітніх просторів, 100 навчених учителів.

Масштабування під час посилення обстрілів та енергетичної кризи — це величезний ризик. Для Асоціації було принциповим не ставити проєкт на паузу, а навпаки — розширювати: «Саме в кризі найбільше проявляється потреба, — вважає Леонід Донос. — Ми стикалися з різними викликами — обстріли, відключення, необхідність змінювати локації, зберігати обладнання, адаптувати формати. Але це не про те, щоб зупинятися, а про те, щоб шукати рішення».

Партнерські громади другого етапу — Миколаївська, Троїцька, Першотравневська, Солонянська, Мозолевська, Златопільська, Нововодолазька, Кременчуцька, Градизька та Миргородська. Але масштабування під час активних бойових дій — це не просто більше тієї ж роботи. Це постійна адаптація: кожна громада — своя ситуація, своє рішення. 

Кілька громад опинилися в зоні посиленого обстрілу — заходи переносили в безпечніші регіони. При цьому команда дотримувалася принципу «do no harm»: жоден захід не проводився, якщо він створював ризик для учасників. Одне приміщення довелося замінити в останній момент через вимоги безпеки.

Відкриття частини просторів перенесли через рекомендації МОН подовжити зимові канікули та через тривалі відключення електроенергії після ударів по інфраструктурі.

«Якщо в громаді є діти, які втратили доступ до освіти або підтримки, то відкладати означає просто залишити їх без цього ресурсу. Для нас це питання не зручності, а доступу і відповідальності. Тому логіка була проста — не зменшувати, а навпаки підсилювати там, де складніше», — пояснює Леонід.

До січня 2026 року дев’ять із десяти просторів відкрилися. Десятий — у лютому. 

Масштабування «Відкритих дверей» мало і важливий інституційний ефект: підписання меморандумів з громадами та розширення членства в Асоціації засвідчили високий рівень довіри до цієї моделі.

Зміни, які видно зсередини

Зміни торкнулися не лише вчителів: 20 представників освіти, відповідальних за організацію роботи просторів, окремо навчалися управління, моніторингу та роботі з політикою захисту дітей.

Так описує зміни зсередини директорка Мозолевського ліцею Марина Куцурук: «У ліцеї відчутно покращилось матеріально-технічне забезпечення, посилилася командна робота, з’явилося більше довіри, відкритості та спілкування. Робота з дітьми стає поступово іншою — учні стали більш зацікавленими, активними та відкритими. Проєкт об’єднав нас спільною метою й дав відчуття того, що ми рухаємося в правильному напрямку. Покращилася комунікація між учителями, з’явилися нові підходи до роботи з учнями. Ми отримали поштовх до професійного розвитку педагогів і позитивних змін у шкільному середовищі».

Навчання дало результат і поза межами класу: в одному з педагогічних колективів тренінг допоміг врегулювати давній внутрішній конфлікт. Це найкраще доводить, що опанування інструментів діалогу — це навичка, яка трансформує середовище в цілому, від відносин між колегами до атмосфери в роботі з учнями.

Як проєкт стає частиною громади

Головне питання будь-якого проєкту з грантовим фінансуванням: що буде після. Асоціація учасницького розвитку громад відповідає на нього ще до того, як проєкт починається. Громади не просто отримують обладнання — вони беруть участь в оцінці потреб, разом розробляють правила роботи просторів, підписують меморандуми й призначають відповідальних людей. Частина громад вкладає власні кошти в ремонти й дооснащення.

«Ми від початку намагалися не заходити як “проєкт”, який має початок і кінець, а як процес, який вбудовується в роботу громади. Тому ми працюємо з повним циклом: оцінка потреб, планування, реалізація, моніторинг — і все це разом із місцевими командами. Паралельно підсилюється управлінська спроможність: люди розуміють, як це працює, як приймаються рішення, як розподіляється відповідальність. В результаті формується не окрема активність, а система. І тому часто громади навіть не відчувають моменту “завершення проєкту” — тому що простір вже став частиною їхньої щоденної роботи», — каже Леонід Донос.

Це і є головний результат «Відкритих дверей» — не кількість виданих гаджетів і не метри облаштованих приміщень, а те, що громади вчаться співдіяти, думати про освіту як про спільну відповідальність, а не як про послугу, яка має надаватись ззовні. 

Партнерства і системний підхід

Партнерство з GIZ у межах програми EMPOWER дозволило Асоціації масштабувати комплексну модель підтримки, де інвестиції в інфраструктуру (освітні простори) та цифровий доступ (планшети) нерозривно пов’язані з розвитком людського капіталу — вчителів та управлінців. Окремим пріоритетом цієї моделі став фокус на безпеці дітей та захисті даних.  

Головний меседж, який Асоціація транслює від імені громадського сектору: у роботі з освітою критично важливо не «відпрацьовувати активності», а вибудовувати смисли та довгострокові ланцюжки підтримки. Замість «проєктів заради проєктів» варто проєктувати системи, які залишаються в громаді після завершення грантового фінансування — завдяки підготовленим людям, чітким правилам, дієвим інструментам та усвідомленій відповідальності.

Проєкт «Відкриті двері: збільшення доступу до освіти для дітей з вразливих груп» реалізує Асоціація учасницького розвитку громад в межах мультидонорського проєкту «Посилення постраждалих від війни громад України через місцеві ініціативи (EMPOWER)», що фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Генеральним Директоратом Європейської Комісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги та реалізується Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) ГмбХ.

Таня Бондар для Громадського Простору