Випробовування горами. Як майданівець, що втратив ногу на Інститутській, долає гірські вершини

20 лютого на Інститутській львів’янин Ігор Заставний отримав тяжке поранення лівої ноги кулею калібру 7.62мм, якими беркути "чорної спецроти" розстрілювали майданівців того дня. Ногу довелося ...

Наступ майданівців на Інститутській зранку 20 лютого. Ігор - у жовтій касці. Фото: Олександр Шишка.

Музей Гідності у Львові

20 лютого на Інститутській львів’янин Ігор Заставний отримав тяжке поранення лівої ноги кулею калібру 7.62мм, якими беркути “чорної спецроти” розстрілювали майданівців того дня. Ногу довелося ампутувати нижче коліна. Кулю – головний речовий доказ у справі, до слова, загубили ще в 2014-му під час слідства…

Зранку 20 лютого Ігор одним із перших кинувся услід силовикам, які раптово почали відступ з Майдану. Той наступ був зупинений прицільним і холоднокровним беркутівським вогнем. Окрім ноги, Ігор був поранений в живіт та руку, і вижив завдяки побратимам, які вчасно винесли його з поля бою.

Незважаючи на травму, Ігор веде активне життя, займається спортом, їздить на велосипеді, а впродовж останніх двох років разом з ветеранами російсько-української війни ходить в гори. Такі реабілітаційні походи для солдат, багато з яких мають ампутації кінцівок, організовує побратим по Майдану і ветеран ДУКу Віталій Дячук.

За фахом Ігор – різьбяр по дереву, займається художньою обробкою дерева. Має невеличку майстерню в гаражі.

Ігор – вражаюче щира і добра людина. Але за його скромністю і «няшністю» криється величезна сила волі і справжній чоловічий характер, який захоплює і надихає.

Ігор Заставний

Ігор Заставний

  На Майдан Ігор приїжджав 5 разів. Вперше – на початку грудня, після того, як побили студентів. Того разу був там 3 дні. Захищав барикади під час спроби розгону Майдану в ніч з 10 на 11 грудня.

У одному з інтерв’ю хлопець згадував: “Пам’ятаю ніч на 11 грудня. Мені та ніч дуже сподобалась – протистояння було капець!

 Спочатку вони пішли з одного боку, потім з іншого – маневрували. Ми стояли один навпроти одного, стиснуті. Звичайно, що ми стояли неправильно, не так, як це мало би бути. Було жарко, не було чим дихнути. Але була і сила волі стояти.

 Бачив, що одного дядька дуже стиснуло. Я сказав: «Підіть віддихайтеся, а потім повернетеся знову». Але він іще п’ять хвилин простояв з нами. І от ці п’ять хвилин не були даремними! Він їх відстояв, і тільки тоді пішов. Це був внесок додатковий, понад свої сили. А на Майдані це завжди мало вирішальне значення.”

Брав участь у боях на Груші.

Вночі 21 січня на Грушевського Ігор разом з іншими хлопцями стояв біля колонади стадіону «Динамо», кидали бруківку у бік беркутівців.

Раптом відчув сильний удар в обличчя. Ігор впав, одразу ж підбіг хтось із медиків.

В обличчя Ігоря влучила гумова куля, закривавленого майданівця відвели до медпункту на Груші. Хлопець згадує, як двоє медиків – один з яких був ветеринаром, а інший стоматологом, вирішували, чи потрібно зашивати рану). Зрештою, наклали три шви.

Після поранення в обличчя на Грушевського.

Після поранення в обличчя на Грушевського.

 Через поранення не хотів повертатися додому, боявся, що рідні будуть хвилюватися. Окрім того було страшно виходити за межі Майдану – в будь-який момент могла схопити міліція.

Перед тим, як Ігор поїхав до Києва його батька довелося покласти в лікарню.

- «Мій тато афганець, він трохи розповідав мені про війну, але не багато. Він не знав, що я побачу її на власні очі. Він мав важку хворобу крові. Я поклав його в лікарню, а сам поїхав на Грушевського. Мені важко було стояти, але я мусив. Повернувся додому на початку лютого вже на похорон свого тата…”

18 лютого, на тлі кривавих сутичок і у центрі Києва, коли здавалося що події досягнули свого піку, Ігор не міг більше залишатися вдома. Ввечері, одразу після роботи, навіть не заходячи додому, поїхав до ОДА, звідки відправляли бажаючих до Києва. Тоді зі Львова виїхали 6 великих автобусів по 50 осіб в кожному і багато приватних авто.

На майдан прибули з самого ранку 19 лютого і одразу побігли на барикади навпроти стели. Ігор згадує, що досі палав будинок Профспілок, і що людей на Майдані тоді було дуже мало. Впродовж дня Ігор з товаришами тримали оборону.

20 лютого прокинувся з самого ранку і одразу ж пішов на допомогу хлопцям.  Стояв навпроти стели за барикадою, кидав бруківку.

-  В стелі за мішками, якими був закладений простір, я бачив одягнених у чорне двох міліціонерів. Вони тримали зброю, яку клали зверху на щити і стріляли в наш бік. Я постійно чув звук, ніби в щити вдарялись якісь металеві кульки.

Праворуч, де був спалений автобус наші хлопці почали кидати в стелу коктейлі. Запалили мішки на стелі

В якийсь момент силовики почали відступати, і ми усі в запалі кинулись навздогін за ними. Я зняв щит із барикади і також побіг. Головною метою тоді було зайняти звільнену територію. Я навіть не помітив, як ми пройшли барикаду під мостом на Інститутській. Попереду відступали силовики і водомети.

Наступ майданівців на Інститутській зранку 20 лютого. Ігор - у жовтій касці. Фото: Олександр Шишка.

Наступ майданівців на Інститутській зранку 20 лютого. Ігор – у жовтій касці. Фото: Олександр Шишка.

Ігор в жовтій касці під час наступу 20 лютого. Скріншот з відео.

Ігор в жовтій касці під час наступу 20 лютого. Скріншот з відео.

 Раптом хлопець переді мною впав на коліна, на грудях у нього була темна пляма крові. Я присів біля нього, прикриваючи щитом. Боявся, що йому в спину поцілять.

В нього було вузьке обличчя і світла дрібненька борідка

Він був мого віку, або старшим на пару років.

Я нещодавно якраз поховав тата і не плакав на його похороні, а тут розплакався. Як вони сміють у нас стріляти! А за хвилю розлютився, взяв камінь і пішов далі.

Попереду праворуч відступав водомет, а зліва почав сунути вперед інший, поливаючи нас водою.

Хлопці, які були попереду, почали закидати його камінням.

- Водомет почав поливати водою, я прикрився від струменю щитом, і вода пішла по ногам. потім присів, і хлопці зліва долучилися і присіли поруч зі щитами. Один щит поклали і тримали зверху, як черепашку. Ті придурки кинули гранату нам під щити, і одному хлопцю стало погано. Я взяв лівою рукою його щит, і сказав щоб йшов віддихався. Знаю, що тоді неможливо шось робити, тягне на рвоту і сльози течуть. Потім в мене хтось узяв той щит.

Далі відчув різкий біль в руку і живіт, думав: гумові кулі, фігня. Подивився вліво, а там вже нікого не було; потім подивився вліво і нагорі біля Жовтневого стояв беркутівець у синій формі і балаклаві. Я подумав, що це він стріляв, бо стріляли саме звідти з лівого боку.

 Бачив, що позаду , десь метрів з 15 хлопці піднімались по сходах на площу до Жовтневого. Я хотів встати і піти до них, але живіт мені не дозволив, і я зрозумів шо я вже нічого не зможу зробити, лишалося назад відповзати; коли обернувся, то побачив, що за спиною присів чоловік років 50, який тримав мене за праве плече. Я кажу до нього: відсуваємось одним кроком, щоб не попадати.

Я не міг навіть щит підняти, так і сунув його по бруківці.

 Здали так пів метра, чи метр назад – і тоді я відчув сильний, як молотом, удар в ногу, і її так вивернуло градусів на 30 вправо. Я впав на спину і поклав щит на ноги, а там під ногою калюжа крові! Я поклав щит на ноги. Знав що нозі вже всьо. Пам’ятаю, як несуть, кинуло в жар, як запхали в швидку, як на операційному столі…

01_Zastavny

Пораненого Ігоря Заставного виносять з Інститутської.

Пораненого Ігоря Заставного виносять з Інститутської.

 Я був при свідомості, пам’ятаю скажений біль… Лікарі говорили щось про ампутацію. 

А потім ніхто з них не наважувався мені сказати, що її вже нема. Смішні! 

Я правою ногою шукаю ліву, а її нема…

Окрім ампутованої ноги Ігор також отримав вогнепальне поранення руки і живота.

26 лютого Ігоря відвезли на лікування до Польщі, до м.Жешув, де він був до 1 квітня. Потім їздив туди на протезування.

В Польщі був разом з іншим пораненим на Інститутській – Василем Аксениним з Чернівців. На жаль, серце Василя не витримало наслідків поранення, і він помер 12 березня 2014 року…

08_Zastavny

- Коли я повернувся додому, і ще не було протеза, то взагалі сидів цілими тижнями вдома, нікуди не виходив. Бабуся мені купувала і приносила їжу. Потім почав виходити з милицями, сидів на лавці коло будинку і мені здавалося, що всі на мене дивляться, діти, бувало, сміялися. Було незручно…

В Польщі Ігорю зробили два безкоштовних протези.

Перші кроки на протезі.

Перші кроки на протезі.

 Після Майдану Ігор шукав хлопців, які виносили його після поранень з Інститутської. Він писав коментарі під фото на сторінці фб-спільноти «Майдан 18-20 лютого. Як все було», просив відгукнутися своїх рятівників.   

Вдалося знайти двох побратимів – спершу Дмитра Козака із Золочева, який виносив його безпосередньо з місця поранення. А згодом – чоловіка у червоній балаклаві – Славка. Після Майдану Ярослав добровольцем пішов на війну, воював у складі батальйону «ОУН», отримав поранення на шахті Бутівка у січні 2015року.

Майданівці кладуть на ноші пораненого Ігоря Заставного. У червоній балаклаві - Славко. Фото: Jeff Mitchell.

Майданівці кладуть на ноші пораненого Ігоря Заставного. У червоній балаклаві – Славко. Фото: Jeff Mitchell.

Ігор і Ярослав.

Ігор і Ярослав.

Інший поранений на Інститутській, з яким вони разом лежали у київській лікарні – Василь Амельченко зі Стебника на Львівщині якось приїхав в гості до Ігоря.

- Слухай, в тебе вдома такі старі дерев’яні вікна, – сказав Василь і виміряв розміри.

А за якийсь час побратим телефонує і запрошує до себе в гості.

«Я приїхав, – розповідає Ігор, – він заводить мене в гараж, а там три вікна вже стоять готові. Говорить: невдовзі привезу і будемо ставити…»

Ігор, звісно шокований, я йому казав, що можу купити вікна, а тут така несподіванка, добре, що приємна)) Ось таке воно справжнє майданівське братство.

Слідство у справі його поранення, на жаль, результатів поки не дало. Більше того, безслідно зникли кулі, які після 20 лютого залишились в лікарні.

- «Лікар фотографував кулі в реанімації: одну кулю вилучили з мого тіла, іншу – з тіла Василя Амельченка. Але самих куль вже нема. Кулі зникли.

У 2015 році мені зателефонували з прокуратури і спитали, чи я не маю куль.

Ми намагалися розібратися з адвокатом. Прокуратура сказала, що вона не вилучала нічого. В лікарні сказали, що кулі видали: нібито в лікарні були міліціонери – і кулі передали. Не знаю, чи це все офіційно передавалося, чи ні. Але вони пропали…» – розповідав Ігор.

З початком війни на Сході Ігор почав активно допомагати українській армії. Йому одному з перших держава виплатила зовсім невелику, але все ж компенсацію, як постраждалому після подій на Майдані – близько 60 тис. гривень. Практично усі ці гроші Ігор переказав львівському волонтеру Богдану Масляку, також побратиму-майданівцю, який очолює організацію «Допоможи фронту» і займається допомогою нашим бійцям на сході… 

За свої кошти Ігор також купував спорядження, допомагав пораненим.

Про своє бачення ситуації в постмайданній Україні Ігор розмірковує так:

- “Як змусити людей перестати бути байдужими до того, що зараз відбувається в країні? Чи здатні 10 чи трошки більше відсотків активних людей змінити державу, чи зможемо ми виграти війну, якщо більшість далі робить вигляд, що нічого не відбувається, поки події не торкаються їх безпосередньо?

- Я не знаю, як змусити цих людей змінити своє ставлення. Ті, хто підтримував Майдан, зараз також активно включилися у волонтерський чи інший рух і допомагають нашій армії. Так, таких людей не так багато, як би хотілося, я думаю, що загалом можна говорити про 30% суспільства, але ми переможемо, інакше просто неможливо!”

04_Zastavny

А у вересні 2019-го Ігор Заставний вперше пішов у гори. Підкорював маршрути у словацьких Татрах, де піднявся на висоту понад 2 тисячі метрів. Під час одного з походів пройшли за день понад 17 км!

- Йти, звісно, дуже тяжко, хлопці переважно йдуть швидко, і мене це вбивало, я не встигав і зазвичай йшов позаду. Хоча керівник старався щогодини робити перерви.

Останній похід на гору Кострича був нещодавно, на початку квітня, цього разу ми йшли повільно, це було класно.

Загалом Ігор приймав участь вже у чотирьох походах. Найтяжче було минулої зими у Карпатах. Підіймалися на гору Грофа, було багато снігу, йти було дуже складно, провалювався іноді майже по пояс.

У цих реабілітаційних походах приймають участь ветерани, майданівці, а також цивільні. Деякі з них, так само, як Ігор – на протезах. Організовує їх Віталій Дячук – ветеран російсько-української війни і керівник проекту Nomad.live, мандрівник, який сам пройшов 1500 км Великого Гімалайського Шляху.  Під час революції був травмований – мав розрив хрестовидної зв’язки на коліні і довго відновлював дієздатність ноги. На фронт пішов добровольцем до лав ДУК, воював на Маріупольському напрямку.

Під час походу в Горгани, Ігор з хлопцями підкорив чотири вершини – Малу Сивулю, Велику Сивулу, Лопушанку і Боревку. Фото: Олена Максименко.

Під час походу в Горгани, Ігор з хлопцями підкорив чотири вершини – Малу Сивулю, Велику Сивулу, Лопушанку і Боревку. Фото: Олена Максименко.

Після повернення до цивільного життя Віталій зіткнувся з усіма труднощами і «радощами» адаптації. Бачив, що він не один такий і зрештою запропонував побратимам спільно ходити в гори. Такі безкоштовні походи для ветеранів і ампутантів оплачуються за рахунок добровільних пожертв. Зокрема, нещодавно лише за три дні вдалося повністю закрити збір коштів для фінансування запланованого цього літа походу на Казбек.

Свій соціальний проект Віталій називає «Горотерапія».

Разом з ним в такі походи регулярно ходять ветеран «Азову» Олексій Кушнєр, кіборг Олександр Чуб – один із героїв документального фільму Леоніда Кантера “Добровольці Божої чоти”. Свого часу Сашко проїхав по Штатах велосипедом 10 тис. км. І для нього це стало неабиякою реабілітацією. Зараз він допомагає Дячуку у походах, а також є організатором дитячих таборів “Строкаті єноти”.

Сергій Романовський – майор ЗСУ, науковий співробітник у науковому центрі сухопутних військ, який втратив майже повністю ногу внаслідок тяжкого поранення під Щастям у 2014р.

Олена Максименко, госпітальєрка, поетка і журналістка «Новинарні».

Чудовий сюжет Олени про один з походів в Карпати, у якому приймав участь Ігор Заставний, можна переглянути тут: https://novynarnia.com/2020/10/07/gory-i-nogy/

Окрім випробовування своїх сил через фізичні навантаження такі спільні походи мають важливе психологічне значення.

Учасники жартують, стають друзями, підтримують і надихають один одного. У таких групах цілком звичними є жарти на кшталт: «Що ви ноги на проході порозкидували?!»

Або ж підписи до світлин у соцмережах“Загадка – на фото 7 людей, скільки ніг на фото? 14? А от і ні – 11. Троє чоловіків на фото втратили свої кінцівки – хто на війні, хто на Майдані.”

Під час сходження на г.Кострича в Карпатах.

Під час сходження на г.Кострича в Карпатах.

Як розповідав Віталій Дячук у одному з інтерв’ю«Учасників не сприймають як недієздатних, і ми ставимося до них як рівний до рівного. І вони це чітко відслідковують, це піднімає їх мотивацію і віру в себе. Адже вони, як і інші учасники походу, які їх “супроводжують”, несуть наплічник, ставлять намети, збирають дрова. 

Долаючи біль та втому, ці хлопці дуже часто ходять швидше, ніж супроводжуючі. В такий атмосфері, в компанії людей, які тебе розуміють, де можна відкритися і говорити, нічого не приховуючи один від одного, люди стають щасливішими.»

Порівнюючи з комерційними походами, у яких приймають участь цивільні, говорить, що ветерани дуже дисципліновані, вони чітко виконують вказівки, наприклад: ти розпалюєш вогнище, ти йдеш по дрова. При необхідності допомагають, можуть моментально розвантажити рюкзак побратима.

Ми завжди стараємось, щоб на кожну людину з ампутацією був ще один супроводжуючий, який при потребі допоможе, несе тяжчий вантаж і в крайньому випадку, коли людина не зможе йти далі спуститься вниз.

У зимових Карпатах.

У зимових Карпатах.

Ігор переходить по колоді через річку під час сходження у Горганах. Фото: Олена Максименко.

Ігор переходить по колоді через річку під час сходження у Горганах. Фото: Олена Максименко.

Віталій Дячук запрошує усіх бажаючих приєднуватись до їхніх походів. Для організації таких поїздок, передусім закордон, потрібні гроші. Але за словами ветеранів, а також героя нашої статті Ігоря Заставного ці спільні мандрівки і випробовування своїх сил є ефективною складовою реабілітації. Тож кожен може підтримати цю чудову і необхідну ініціативу. Детальна інформація на сайті Nomad.live.

Автор: Олена Чебелюк, наукова співробітниця Музею Гідності у Львові.

Пораненого Ігоря Заставного виносять з Інститутської.

Пораненого Ігоря Заставного виносять з Інститутської.

Ігоря несуть через Майдан до швидкої. Фото: Дмитрий Серебряков.

Ігоря несуть через Майдан до швидкої. Фото: Дмитрий Серебряков.

Anti-government protesters carry an injured man on a stretcher in Independence Square in Kiev

Пораненого Ігоря виносять побратими. По центру у чорному одязі - Дмитро Козак. Скріншот з відео.

Пораненого Ігоря виносять побратими. По центру у чорному одязі – Дмитро Козак. Скріншот з відео.

Малюнок Ігоря з ескізом майбутнього різьбленого підсвічника.

Малюнок Ігоря з ескізом майбутнього різьбленого підсвічника.

Зразок різьбленої декоративної тарілки, яку виготовив Ігор.

Зразок різьбленої декоративної тарілки, яку виготовив Ігор.


 

Останні публікації цього розділу:

Участь молодіжних рад у муніципальних політиках: досвід північно-європейських країн для Харківщини та України

Переробка та повторне використання відходів руйнації війни: місія можлива?

Дослідження щодо питань аутизму "Третій рік війни. Тримаємось. Боремось"

Фасилітація як ефективна технологія вирішення організаційних завдань

Як мешканці громад бачать планування процесів відновлення за участі громадськості?

Шкільні коворкінги у Пирятинській громаді