Інновації, як можливість «не програти мир». Частина 2

powerreform

У першій частині цієї статті ми говорили про виклики, які постануть перед Україною по війні. Як вижити країні в умовах значного скорочення населення, втрати усієї промисловості, створеної переважно за радянської доби, суттєвого руйнування критичної інфраструктури. Тут ми міркуватимемо про освіту, без якої неможливо створити основ інноваційної економіки, яка нам вкрай потрібна аби «не програти мир».

Освіта та наука

Отже для створення високотехнологічної експортно-орієнтованої промисловості нам потрібні сучасна наука та освіта. Класичні економісти стверджують, що публічні інвестиції у освіту та науку мають складати близько 6% від ВВП країни. Це дає змогу бізнесу заощаджувати на підготовці працівників та краще впроваджувати інновації. Для наведених вище країн можна побачити таке інвестування.

освіта та наука — 2024

Із цієї таблиці добре видно, що Фінляндія та Тайвань мають найвищу частку ВВП, інвестовану в наукові дослідження та інновації. Проте всі ці країни загалом мають значну частку ВВП інвестовану в освіту та науку, навіть попри те, що Канада та Австралія має значні природні ресурси, які ще значний період забезпечуватимуть їм достаток.

Отже ключовим припущенням для пріоритетів публічного інвестування в Україні мають стати освіта та дослідження. Оскільки розмір українського ВВП є незначним, необхідні кроки для залучення приватного сектору для інвестування у освіту та наукові дослідження. Але, напевне, таким приватним сектором може бути і іноземний сектор, за наявності для нього сприятливих умов.

В Україні діє 121 університет (за списком) де загалом навчається близько 750 тисяч студентів. Університети дуже сильно різняться між собою, як за кількістю студенів, так і своїми можливостями для проведення досліджень. Якщо великі університети ще мають старі дослідницькі школи та відповідні можливості для досліджень, то малі заклади, особливо у малих містах, таких можливостей не мають. Через демографічні проблеми кількість випускників шкіл в Україні також постійно скорочується (за останні 15 років скорочення становило від 630 тисяч до 300 тисяч). Відтак, значна кількість нинішніх університетів приречена, студентів на всіх не вистачить. Але ключова проблема української вищої освіти навіть не у студентах, а у якості знань і компетенцій, особливо щодо досліджень. Якщо університет не проводить досліджень, які ідуть у ногу з часом, він не можу підготувати сучасного спеціаліста.

Сьогодні здобуття знань взагалі, а в університетах, зокрема, суттєво відрізняється від того, що ще було 30 чи навіть 10 років тому. Роль викладача/вчителя, як носія знань суттєво знизилась, адже тепер будь-хто має доступ до величезного масиву знань через мережу інтернет, а використання штучного інтелекту – ШІ дає змогу робити пошук необхідної інформації дуже швидким. Тому викладання взагалі, а в університетах це особливо важливо, має бути орієнтоване на творчість, викладач, у свою чергу, має перетворитися на компетентного модератора, провідника і мотиватора для студентів, аби привернути їх до самостійного пошуку,  творчості, досліджень, формування навичок щодо перетворення знань у нові продукти.

Тому університет без наукової школи, без чітко організованих наукових пошуків та досліджень, без лабораторій та експериментальних виробництв не має шансу вижити в нових умовах глобальної конкуренції.

В таблицях зведена інформація про українські та іноземні університети.

Найбільші університети України (за кількістю студентів)

Найменші університети України (≈500–1 000 студентів)