Марія Келій: команда “СТАНу” розробила план дій на випадок трьох сценаріїв війни

Громадський Простір

Молодіжна організація “СТАН” — організація, що багато років є активним дописувачем порталу “Громадський Простір”, розповідаючи про свої активності, зокрема, і під час буремних часів війни. “СТАН” методами неформальної освіти підсилює низові ініціативи та активних громадян, зокрема, з вразливих груп. Команда об’єднана цінностями свободи, поваги до людської гідності, взаємодопомоги, розмаїття культур і думок та розвиває справедливе і демократичне громадянське суспільство в Україні.

Свого часу організація була релокована з Луганська до Івано-Франківська, а нині, в час повномасштабної війни, допомагає оговтатися та інтегруватися на новому місці тим, кому довелося полишити свій дім. Про трансформацію діяльності через війну, нові виклики та нові напрямки роботи — поспілкувалися з  операційною менеджеркою “СТАНу” Марією Келій.

Як застала повномасштабна війна вас та вашу організацію? Чи були ви, умовно кажучи, готові?

Для мене особисто, як і для нашої організації, війна в Україні триває з 2014-го. Саме тому останні шість років ми по всій території нашої держави організовували різноманітні події, присвячені Міжнародному дню миру, щоб говорити про його необхідність. Якраз у 2021 ми запрошували до діалогу, щоб поговорити про інтеграцію людей з окупованих територій.

Про те, що буде загострення, стало зрозуміло взимку після свят, коли деякі організації почали планувати свій виїзд за кордон або переїзд на захід України. Ми також розуміли: якщо буде якесь загострення, то повинні мати певний план дій. Оскільки СТАН, його члени та членкині вже мали травматичний досвід переживання переїзду через війну (організація була релокована з Луганська в Івано-Франківськ), ми розуміли, що маємо допомогти іншим організаціям та людям з цим впоратися.

Ми розробили план дій на випадок трьох сценаріїв війни: загострення суто на сході, точкові теракти на території України, повномасштабне вторгнення росії.

Ще до початку війни зробили запас продуктів, придбали спальники і каримати, засоби гігієни. Спланували, як будемо діяти командою. Ми це почали робити ще на початку лютого.

СТАН є однією з партнерських організацій IM Swedish Development Partner (Швеція) і напередодні повномасштабного вторгнення команда також обговорювала, як можемо організаціями одне одного підсилювати, підтримувати й надавати допомогу. І, фактично, коли це все сталося, ми приступили до виконання цих планів.

Так, стрес впливав на кожного і кожну. Але наявність загального плану тримала нас і це допомогло діяти як команді і як мережі партнерів серед інших організацій в Івано-Франківську.

З якими труднощами довелося зіштовхнутися в процесі трансформації діяльності? 

Була складність, що після початку війни у нас ще тривали проєкти, які ми мали терміново переформатувати для того, щоб відреагувати на поточну ситуацію в Україні, а деякі вже закінчувалися і потрібно було готувати звіти, адже їх ніхто не скасовував. Нам пощастило, що наші донори в цьому питанні виявилися гнучкими і дозволили оперативно переформатувати поточні проекти.

А вже зі звітуванням складніше: паралельно почався процес залучення нових ресурсів і нових партнерів для проєктів на допомогу людям. Був момент, коли було непросто розставити пріоритети і залучати нових людей, адже довелося працювати в екстремальних умовах, а не так, як у мирний час.

До війни ми ніколи не займалися облаштуванням прихистків, організацією харчування, ми ніколи не завозили гуманітарну допомогу. А все це вимагало якісної роботи з документами, бо потім треба було  звітувати. Нашим бухгалтерам довелося пройти ряд курсів та залучати юристів, щоб робити все відповідно до законодавства.

Гадаю, що з усім вдалося впоратися за допомогою теплої дружньої атмосфери в команді. Бо наша організація — це не просто колеги, а спільнота, яка одне одного підтримує. Це нам дуже допомагало. Коли ти в стресі, коли ти багато працюєш, коли багато волонтериш, а, наприклад, приходиш в офіс і хтось вже приготував щось перекусити — і ти вже не падаєш, тому що в тебе немає сил, а просто перепочиваєш, маєш сили далі рухатися.

Також нам допомогло, що ми змогли одразу залучити багато теплих контактів і сформувати нову сильну команду, щоб ефективно працювати для підтримки тих людей, які опинилися в біді. Після початку війни до нас почали приїжджати представники/ці інших організацій з колосальним досвідом, вони працювали у нашому ресурсному центрі, таким чином ми підсилювали знання і потужності одне одного. Це дозволило допомогти більшому колу людей, розширювати свої знання та ділитися контактами. Також в команді є люди з різною експертністю і через це ми змогли одразу закрити дуже великий фронт роботи.

Якими є основні напрямки діяльності організації нині?

Після початку повномасштабного вторгнення ми разом з партнерами організовували гаряче харчування на залізничому вокзалі в Івано-Франківську, але зараз такої потреби немає. Тому наразі робота зосереджена на наданні гуманітарної допомоги вимушеним переселенцям, матеріальній підтримці прихистків, де проживають люди, що змушені були через війну залишити свої домівки. Також ми займаємося напрямком психоемоційної підтримки, правової підтримки, та освітою для дітей.

Ви допомагаєте громадським активістам, які виїхали з інших регіонів, є для них ресурсним центром. Як працює такий хаб підтримки?

Все залежало від потреби конкретної людини чи організації. Комусь треба було переночувати день-два, щоб знайти постійне місце проживання в Івано-Франківську чи іншому місті, хтось зупинявся на довше, а комусь потрібне було робоче місце. Тому кожен випадок був індивідуальний.

Перед тим, як виїхати за кордон, у нас зупинялась родина художниці з Бахмута Маші Вишедської, також проживала разом з донькою активістка та письменниця з Нової Каховки Яна Малига. Певний час працював і жив з дружиною представник харківського “Карітасу” Ігор Тридуб, який пізніше почав працювати в нашій організації. Також жили і працювали фотокореспондентки з Австрії та Німеччини Лайла Зібер і Хелена Лі Манхартсбергер. Працювала частина команди організацій з Чернігова “Українська призма” та Крим SOS, та ще інші активісти й активістки. Зараз активно намагаємося допомогти інтегруватися у франківську громаду маріупольській організації “Хай щастить”.

Що варто врахувати донорам в роботі з ГО в нинішніх умовах, на чому акцентувати увагу?

Зараз дуже важливо, щоб співпраця з донорами відштовхувалась від із запиту людей на місцях, після так званої “роботи в полі”. І вже тоді формувався запит пропозицій для громадських організацій.

Ще важливо мати більш тривалу підтримку, хоча б півроку. Бо те ж саме облаштування прихистків для людей, які через війну залишились без житла, потребують більш сталої підтримки. 

Який ваш меседж для активістів та волонтерів України?

Коли я волонтерила, мене надихало відчуття єдності з іншими волонтерами, це мені допомагало позбавлятись страху і болю війни. Мене надихала енергія людей, які підтримували один одного. Тому раджу шукати і творити простір для щирої допомоги — тоді й кожна дія буде на користь. А якщо використовувати волонтерство, як якесь “прикриття”, то і справи не буде.

Також важливо не забувати в цьому процесі про себе і своїх близьких, адже ми маємо тільки одне життя і невідомо, що буде наступної хвилини. Важливо все робити від серця і з любов’ю до ближніх.

……………………………………………………..

Транскрибував: Андрій Волик
Фото із архіву ГО “СТАН”