Через війну вже близько 11-12 мільйонів українців стали внутрішніми переселенцями. Близько 3 мільйонів поїхали за кордон. Інформація станом на 21 березня, але цифра постійно росте й ми ніколи не знаємо, яка вона зараз. Важливо, що таких людей багато, страшенно багато. Із міст і сіл, де бойові дії, люди їдуть переважно на захід. Щоби бути в областях, де безпечніше, щоби вивезти жінок та дітей за межі країни. Бо там, де бої, ворог б’є по житлових кварталах, цивільній інфраструктурі, по школах, дитсадках, лікарнях, по геріатричному пансіонату та пологовому будинку. Починає обстріли в час і в місці погоджених гуманітарних коридорів.  Комусь вдалося виїхати завчасно, а хтось вибіг з хати, в чому був одягнений та взяв із собою, що встиг схопити. Головне — врятувати життя.

Евакуація

Від початку повномасштабного вторгнення Росії Укрзалізниця організувала безкоштовні евакуаційні потяги. Це не рейси з квитками, місцями. Чи в загальних сидячих вагонах, чи в комфортніших їде стільки людей, скільки може фізично вміститися. У пікові дні пасажири сиділи або спали на підлозі в проходах поміж купе. Хтось не захопив із собою навіть їжі або води. Іноді дорога розтягувалась на кілька діб. Дорога небезпечна. В ніч з 13 на 14 березня під обстріл окупантів потрапив  потяг, що їхав до станції Лиман, аби евакуювати звідти переселенців. Одна провідниця загинула, іншу поранило.

Уявіть, ви зібрали все своє життя до одної валізи. Щось взяли, щось забули, а щось залишили, разом із домом (добре, якщо цілим), меблями, книжками, посудом, одягом, з усім, що було дорогим і що здавалось непотребом, що отримували в подарунок, що довго вибирали й купували для  себе чи рідних, з вуличками біля вашого дому, з деревами, з магазинами,  із сусідами. Зрештою, хтось із сусідів разом з вами зайшов до вагону. Разом з вами молився, аби дорогою не сталося нічого страшного, аби за якийсь час повернутися. Так, ви повернетеся, ви впевнені, що повернетеся. І ось вагон зупинився. Ви виходите на вокзалі в Івано-Франківську. Що далі?

Якщо вам пощастило менше, ви приїхали серед ночі. З 22:00 увечері до 7:00 ранку в місті комендантська година. Суворо заборонено виходити на двір. Ніде купити їсти чи пити. Рання весна, на вокзалі холодно. Є два зали очікування, але й вас тут дуже багато, а скоро прибуде ще один або я два потяги. Багатьом доведеться чекати просто на торбах, на підлозі.

Перебути до ранку

Операційна менеджерка ГО “Молодіжна організація СТАН”, яка зараз базується в Івано-Франківську, Марічка Келій розповідає, що вже з 24 лютого до неї почали звертатися знайомі, які виїздили з Харкова, Києва, сходу України. Запитували про переїзд до Франківська, можливість знайти житло. Тоді Марічка з колегами зібралися, щоб вирішити, як саме можуть допомагати. “Під час однієї з розмов, — каже вона, — ми просто запитали про це в людей, які приїхали до Франківська вночі. Вони розповідали, що вийшли з потяга, потрапили на вокзал і до сьомої ранку мусили там чекати. Що єдиною людиною, яка їм допомагала, був дядько Василь, який ровером привозив чайок у термосі, давав канапки, пояснював, куди варто звертатися за поселенням. А ще він роздавав усім свій номер”.

Марічка зателефонувала до пана Василя й запитала про ситуацію на вокзалі та як можна долучитися. Чоловік пояснив, що вночі прибуває багато людей і вони сплять на підлозі, їм важко. “Тієї ж доби, — розповідає Келій, — ми принесли з офісу СТАНу термопот, чайник, солодке, яке я закуповувала для нашого правозахисного ресурсного центру. Волонтерський штаб Молодіжної ради Івано-Франківська допоміг організувати людей і вони відчергували на вокзалі першу ніч”. Пропонували прибулим їжу, чай, каву. Підказували, куди звернутися за житлом, звідки відправляються автобуси до Львова чи відразу за кордон. Головне, кажуть волонтери, не поїсти. Людям головне побачити, що вони не самі лишилися.

“Бувало, люди підходили й казали, що по три дні нічого не їли. — Розповідає Келій. — Просили хоч щось, черга стояла аж до перону. Але всі дуже класні, ніхто не сварився, не перебирав. В нас із ними було й багато особистих розмов. Люди трималися, та як тільки запитати, звідки приїхали, їх починало “накривати”, вони знову боляче все переживали. Але ти береш людину за руку й кажеш, що зараз допоможемо, розберемося. Така підтримка також важлива”.

Скоро для чергувань закупили більше термопотів, чайників. Закупили й розкинули по вокзалі подовжувачі, щоб люди могли зарядити телефони, сказати рідним, що все гаразд. Стартували й денні чергування. Розширилася мережа волонтерів, і мережа постійних благодійників. Небайдужі стали приносити на вокзал канапки, печиво, дитяче харчування і все, чого бракувало. Пекарня з сусіднього Калуша забезпечила хлібом. Долучився ресторан “Буха-Rest”, звідки щоденно привозять супи у шістдесятилітровій тарі. Долучилися люди, які стали привозити з довколишніх сіл багато домашньої їжі, вареників. Спочатку волонтери це все розкладали на столах у холі, та з 12 березня до свого приміщення ініціативу впустило просторе вокзальне кафе “Сита ложка”. Разом з приміщенням з’явилася техніка, на якій можна підігрівати їжу та готувати гарячі напої, з’явилися зручні столи, стільці та лави.

Також волонтери годують провідників, яким у пікові дні довелося працювати по 5-7 діб поспіль. Волонтерський штаб спілкується з черговими залізничного вокзалу, й останні їх попереджають про прибуття евакуаційних потягів, про те, скільки треба порцій для провідників.

Як це організовано

За добу є чотири зміни чергувань, одна з яких нічна. Кожна зміна має свого коменданта чи комендантку, які відповідальні за техніку, санітарію, безпеку: коли звучить сирена повітряної тривоги, всіх людей необхідно провести до бомбосховищ.

Волонтерський штаб чергових на вокзалі вибрав комендантів зі свого складу. Обрали  людей, які були готові до більшої відповідальності, мали досвід роботи в закладах харчування чи досвід керування колективом. “Мене призначили комендантом. — розповідає Ярослав, який чергує на вокзалі майже від початку ініціативи. — А воно ж як? Бачиш, що закінчились бутерброди — робиш бутерброди. Просять чаю — стаєш і робиш чай. Але й так, комендант відповідає за те, щоби було чисто, слідкує, коли потяги прибувають, і щоб до прибуття була максимальна кількість їжі”. 

За професією Ярослав спеціаліст із навчання персоналу. “У мене був досвід в управлінні різними колективами. — Розповідає він. — Як менеджер, я мусив застосовувати важелі, щоб спонукати персонал робити ті чи ті речі. А тут я стикнувся з феноменом мотивації і самоорганізації. Народ абсолютно різний: є і студенти, і люди з величезним управлінським досвідом. Але чи молоді, чи досвідченіші — вони віддаються наскільки, що на звичайних роботах, де платять, такої віддачі нема”. 

Координація поселення

На вокзалі чергують і представники координаційного центру від Івано-Франківської міськради, які допомагають прибулим із житлом. Чергові знають де і скільки осіб можна прийняти на цей момент, скеровують їх, а за потреби викликають муніципальні автобуси, які довозять людей до місць поселення. Переважно це школи, ліцеї, студентські гуртожитки. “Але вони там, бачу, довго не затримуються, потім їх розселяють все одно”. — розповідає черговий. Люди, які залишаються у Франківську, з часом намагаються знайти зручніше житло, орендувати кімнату, квартиру, будинок. У другій половині березня — це вже дуже складно. 

За словами чергових від міськради, більшість все ж таки сприймають Івано-Франківськ, як проміжний пункт. Далі або їдуть за кордон, або в менш завантажені міста. Часто їдуть в Карпати, де в туристичних селах багато готелів та приватних садиб.

Медпункт

Вокзальний медичний пункт працює тепер цілодобово, до чергувань долучаються й лікарі з різних медичних закладів міста. В медпункті кажуть, що тепер найчастіше люди звертаються з підвищеним тиском, серцем, панікою.

Служби психологічної підтримки на вокзалі наразі немає, хоч вона радше була б не зайвою. Наталія, одна з коменданток волонтерського штабу, розповідає: “В нас був випадок, що приїхав хлопець з дівчиною, до п’ятої вечора вони мали чекати на вокзалі наступного потяга. Дівчина дуже сильно стресувала, постійне нервове напруження. Тоді одна з волонтерок забрала їх до себе додому, щоб побули до п’ятої там. Але якщо ми бачимо, що людині так погано-погано, то звертаємося до медиків і вони викликають швидку”.

Що далі

Зараз менший потік людей до Івано-Франківська. Волонтери кажуть, що раніше до них підходили близько тисячі осіб за ніч, тепер близько сотні.  Марічка Келій припускає, що, можливо, скоро треба буде відмовитися від денних чергувань на вокзалі, а залишити тільки нічні, як найбільш необхідні.

Хоча кількість людей, які евакуюються до Івано-Франківська зменшилася, та все одно переселенці постійно прибувають, і, скоріше за все, будуть прибувати надалі. Тому важливо, аби Волонтерський штаб чергових залишався надійною системою, яка працює на вокзалі, поки є потреба. Щоб люди, які приїжджають, могли з’їсти гарячого, випити чаю, перебути ніч у відносному затишку, а головне — відчувати, що вони не самі в цій біді, що їм допоможуть, їх підтримають.

Разом з тим, гострими лишаються проблеми поселення й облаштування на новому місці. Працевлаштування, освіта, дитсадочки, медична, психологічна та юридична допомога. Про це розповімо в наступних матеріалах.

Діяльність Молодіжної організації “СТАН” у 2022 році підтримує IM Swedish Development Partner (Швеція), Save the Children (Швеція), Hilfswerk International (Австрія), Studio Kitsunya (Нідерланди), MitOst (Німеччина), LGBT+DK (Данія), Prague Civil Society Centre (Чехія), People in Need (Чехія), Фонд “Східна Європа” (Україна), Global Fund for Children (США).

Фонд IM Swedish Development Partner разом з Prague Civil Society Centre підтримують безперебійну роботу команди організації та діяльність ресурсного центру, де розташований координаційний штаб шелтерів Карпатського регіону.

Фонд Save the Children підтримує комплексну роботу з дітьми та молоддю, що постраждала від наслідків бойових дій. Міжнародні організації Hilfswerk International, Studio Kitsunya, Space-Eye та інші організації-благодійниці надають гуманітарну допомогу для облаштування шелтерів спальними місцями, харчування людей на вокзалі. Фонд “Східна Європа” облаштовує шелтери технікою для покращення умов перебування.

Організації BARN та Child Rights Eurasia надають кошти на дитяче харчування для самих маленьких переселенців. Global Fund for Children (США) підтримує антикризову роботу з дітьми. Асоціації MitOst та LGBT+DK надають допомогу в релокації культурних менеджерок та активіст(ок)ів в біді. People in Need допомогає в наданні психосоціальної та юридичної допомоги людям.