Громадський Простір

Сьогодні культурна дипломатія — це не тільки про фестивалі чи обміни творами мистецтва. Для України вона стала питанням безпеки, інструментом спротиву російським колоніальним наративам і творення нового глобального бачення нашої держави. Саме цим темам був присвячений Міжнародний форум культурної дипломатії (International Cultural Diplomacy Forum), що відбувся 6 жовтня в Києві.  

Подія щороку об’єднує провідних експертів та експерток з України та світу, аби спільно визначити нові напрями розвитку міжнародних культурних відносин.  

Також у межах Форуму Український інститут вперше відзначив Премією Хвиля / Dalğa тих, посилює звучання української та кримськотатарської мов у світі. Лауреатками стали Марта Єнкала — за популяризацію української мови, та Наріє Сеїдаметова — за адвокацію кримськотатарської мови. 

Культурна дипломатія стає стратегічним інструментом захисту держави

Для України питання культури сьогодні — це питання безпеки. Для Росії знищення нашої культури, нашої ідентичності є однією з ключових цілей війни. Тому культурна дипломатія стає стратегічним інструментом захисту держави, частиною дипломатії сили. Про це у своїй вступній промові заявив Андрій Сибіга, міністр закордонних справ України. 

За словами міністра, сьогодні Україна послідовно зміцнює свою культурну присутність у світі. Лише за перше півріччя Український інститут із мережею партнерів забезпечив й підтримав участь України у 40 міжнародних подіях на чотирьох континентах. Під програмою Першої Леді запущено 110 аудіогідів у 56 країнах. Також ведеться підготовка українського культурного сезону у Франції. 

Водночас сьогодні дуже важливо протидіяти поверненню на світову культурну сцену російських артистів. “Бо російські артисти — це не авангардне мистецтво, а передова група російської армії” — нагадав Андрій Сибіга. 

Ще один важливий крок — вибори до виконавчої ради ЮНЕСКО. Міністр закликав представників дипмісій підтримати Україну, а не Росію до виконавчої ради ЮНЕСКО: “У своїй війні Росія завдала шкоди вже трьом із восьми об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО в Україні. Ще один — Херсонес — перебуває під російською окупацією понад 11 років. Більш ніж 1,500 об’єктів нашої культурної спадщини та майже 2,400 інших наших культурних об’єктів були знищені Росією чи зазнали від неї шкоди за роки Великої війни. Єдиний культурний спадок, який Росія залишає по собі, це випалена земля. Варвари та терористи мають відповідати не за культурну спадщину людства у ЮНЕСКО, а за свої воєнні злочини перед спецтрибуналом”.

Ми повинні пропонувати не лише кенселінг, а якісну альтернативу

Україна змінює уявлення про культурну дипломатію, доводячи, що це не про нейтральний обмін мистецтвом, а про боротьбу за ідентичність, суб’єктність і вплив.

“Досвід України справді унікальний, — заявив Володимир Шейко, генеральний директор Українського інституту. — Жодна інша країна не вела послідовну культурну дипломатію як інструмент захисту від зовнішньої збройної, гібридної агресії.  Про нас ще будуть писати підручники. Гібридна війна Росії проти України безперечно доводить навіть скептикам, що культурну дипломатію вже не можна трактувати як нейтральний обмін творами мистецтва, що мав би сприяти миру, порозумінню і довірі, а саму культуру як простір поза політикою”. 

За словами генерального директора Українського інституту, сьогодні, коли радикальне усунення Росії з культурних просторів уже перестає працювати, Україні важливо перейти до створення власної альтернативи — конкурентоспроможного контенту, сильних ідей і стратегій, здатних формувати глобальний культурний порядок денний:   

“Нам доведеться прийняти той факт, що Росія поступово повертатиме собі втрачені позиції. Ми зійдемося уже на полі прагматичної конкуренції за увагу іноземців. Тому ми повинні пропонувати не лише кенселінг, а якісну альтернативу. Не лише спростовувати, а створювати конкурентоспроможний контент і переконливі ідеї. Наступні роки будуть визначальними у тому, чи зможе Україна зберегти і примножити свої культурні досягнення. Важлива задача — це перестати мислити подіями і почати мислити стратегіями”. 

Ми можемо бути цікавими поза нашим болем та стражданнями 

“Якщо Україну будуть сприймати виключно через призму жертв російських злочинів, а Росію через її велику культуру, то ми програємо. Але ми можемо бути цікавими поза нашим болем та стражданнями. Можна втомитися співчувати, але не можна втомитися надихатися”, — переконана Олександра Матвійчук, правозахисниця, голова Центру громадянських свобод, лауреатка Нобелівської премії миру. 

Правозахисниця виступила перед учасниками/цями Форуму із доповіддю про роль культури для справедливого та сталого миру. 

У своїй промові Олександра Матвійчук зазначила, що сьогоднішня війна має ціннісний вимір: це конфлікт двох систем — авторитаризму та демократії. “Ми боремося не тільки тому, що ми — не вони, а тому, що ми обстоюємо цінності, несумісні з російським способом життя”. 

“Культура створює та просуває сенси. Як і багато хто в Україні, я народилася на уламках Радянського Союзу. Але у цій боротьбі ми стали європейцями. Бо Європа — це не про географію, а про цінності. Українці переосмислюють цінності свободи та безпеки, які західні суспільства тривалий час сприймали як даність… Нам потрібна свобода для безпеки, та безпека для свободи, бо втрачаючи одне, ми неминуче втрачаємо й інше”, — підкреслила правозахисниця. 

На думку Олександра Матвійчук, чесна відповідь щодо справедливого та стійкого миру в тому, що робити остаточні висновки — ще зарано, але вже сьогодні потрібно чітко визначити, що для нас мир та що для нас перемога у цій війні. “Вихід на державні кордони — це не перемога, це відновлення міжнародного права. Перемога — це досягнення наших історичних цілей. Остаточний розрив із “руськім міром” та повернення до європейського цивілізаційного простору із його сенсами. А хто планує на довше, той виграє”, — сказала вона.  

Як сформувати сталий інтерес до української культури

Більшість країн за межами Європи часто сприймають Україну та її культуру через радянсько-російську призму або ж взагалі мало знають про нас. Тому сьогодні культурна дипломатія дозволяє змінювати це сприйняття. 

“Коли ми говоримо про оцей глобальний світ, там немає втоми від України, бо там немає ще знання про Україну в більшості з цих країн, — зауважила Ганна Шелест, директорка програми безпекових студій зовнішньої політики «Українська призма», голова наглядової ради Українського інституту. — Фактично, ми зараз відкриваємося для них по-новому. І тут важливо — а як ми відкриваємося? Якщо ми до всіх йдемо тільки через історії війни, то для когось це добре заходить, бо в них є власний досвід історії війни і вони це сприймають. А для когось війна є незрозумілою… Зараз ми повинні переходити на сталість. Бо від італійської опери за 200 років ніхто не втомився… Питання в тому, наскільки Україна готова цим країнам продемонструвати — а чому ми їм будемо цікаві?”  

На думку експертки, важливо перейти від демонстрації своєї відмінності від Росії через фольклор і спадщину — до вписування себе у сучасний глобальний культурний контекст. Маємо бути цікавими не лише як носії традиції чи як країна у війні, а як суспільство, яке здатне творити нові сенси, що резонують зі світом. 

Як зауважив Олександр Сушко, виконавчий директор міжнародного фонду «Відродження», сьогодні Україна виходить на інший рівень, де відносини з нами сприймають вже не як благодійність тим, хто потрапив у біду, а як цінність спільноти, що приносить нову якість і сенси. Це складний, але важливий процес. 

“Багато хто з нас тут причетний до спроб виявити в українському культурному процесі саме тих, чий голос може бути ефективно донесений і прозвучати ефективно й зачепити ті струни — в Європі, в близькій для нас цивілізаційній атмосфері чи десь далеко. І це дуже потрібна нам компетенція, якої зараз бракує. Тобто ті менеджери справи культурної дипломатії, які не просто горять українською культурою, але ще і розуміють, які паростки цієї культури співзвучні іншим культурам і в якийсь спосіб. Тоді, коли відбувається така якісна пропозиція, тоді формується зворотній зв’язок. І тоді легше буде знайти довгострокову підтримку на рівні суспільства”, — заявив Олександр Сушко. 

Сьогодні мережа Open Society продовжує підтримку міжнародних проєктів Українського інституту, зокрема у Франції та Німеччині. Але важливо не просто підтримати окрему подію — ключове завдання полягає в тому, щоб допомогти українцям налагодити сталу взаємодію з місцевими спільнотами. “Мій меседж іншим міжнародним партнерам —  треба не просто розглядати — підтримати чи не підтримати якийсь візит українців, а як допомогти українцям знайти той інтерфейс взаємодії з місцевою спільнотою, яка буде сталою, яка має потенціал сталості”, — наголосив виконавчий директор міжнародного фонду «Відродження». 

З культурної апропріації починається окупація

“Саме з культурної апропріації починається окупація. І всі ми в небезпеці, коли бракує знань. Ми живемо в глобальному світі, яким керує інформація. Інформація — це зброя, інформація — це захист, інформація — це валюта. Коли знань не вистачає, інформації не вистачає, ти не захищений. Ось про що культурна дипломатія зараз”, — заявила перша леді України Олена Зеленська.  

Тому таким важливим сьогодні, за словами Олени Зеленської, є проєкт культурної дипломатії – Глобальна коаліція українських студій. Цій ініціативі лише рік, але її учасниками уже стали 19 університетів із 9 країн, та 91 іноземна установа висловила бажання долучитися.  

“Що ж це означає на практиці? Це буде означати, що тисячі студентів і молодих науковців в різних країнах будуть дізнаватися про нас не тільки з новин або соцмереж, а з академічних першоджерел. Через навчання, спілкування з викладачами, глибше занурення в український контекст. І вони отримуватимуть інформацію, на щастя, без російських наративів та маніпуляцій… Вони знатимуть, як російська і радянська імперії поневолювали народи, зокрема український. Вони знатимуть історію Криму та кримськотатарського народу, бо в українських студіях важливе місце займають і кримськотатарські студії. І драматична історія Криму нарешті відкриється світові без російського колоніального погляду”, — додала вона.

Глобальна коаліція українських студій є ініціативою Українського інституту, Офісу Кримської платформи, МОН, МЗС, Фонду Президента з підтримки освіти, науки та спорту та підтримується першою леді Оленою Зеленською. 

Як подолати протоімперські уявлення про Україну

Як заявила Мрідула Гош, доцентка кафедри міжнародних відносин Києво-Могилянської академії, голова правління Східноєвропейського інституту розвитку, у суспільствах країн, які називають Глобальним Півднем, — навіть серед еліт і аналітичних кіл — досі зберігається протоімперське сприйняття пострадянських країн як “сфери впливу Росії”. Водночас війна Росії проти України змінила ситуацію — сьогодні відкриваються нові можливості для переосмислення цього наративу. 

“Можливість пізнати глибше Україну відкривається з нової сторінки після 2022 року. Але маємо великий виклик — чи все, що знали до того, знали правильно? Чи це не були хибні знання? Я належу до тієї частини світу, де ці виклики є дуже великі, але водночас є можливості створити щось нове, без стереотипів. Одначе, маємо великі ресурсні проблеми — як і людські, так і фінансові, так і логістичні….  

Зародження такої ідеї як коаліція глобальних студій — це величезна можливість. Одначе, щоб реалізувати цю можливість, треба ще подолати перешкоди. Як нам оце протоімперське мислення поміняти на антиімперіалістичне?” — зазначила Мрідула Гош. 

На думку експертки, існує потреба в глибшій присутності української культури у цих країнах, науковій співпраці, відкритті українських шкіл. 

Крим — це епіцентр фантазії російського колоніалізму

На необхідності переосмислення української та кримськотатарської історії й культури поза російською колоніальною оптикою наголосив Рорі Фіннін, професор українських студій в Кембриджському університеті, член наглядової ради Українського інституту. Українська й кримськотатарська історії тісно переплетені, але цей діалог часто ігнорувався, тоді як увага зосереджувалася на взаєминах між Україною та Росією.

“Крим — це епіцентр фантазії російського колоніалізму. Вивчення історії, культури та суспільства кримськотатарського народу майже відразу руйнує цю фантазію, цю ілюзію…  Якщо ви вивчаєте Україну без знання про кримських татар, то не можете дуже добре зрозуміти Україну, і навпаки — якщо ви вивчаєте кримських татар без знання України, ви не зрозумієте кримських татар. Якщо ви не вивчаєте обох, і я постійно це кажу колегам в російських та радянських студіях, то ви напевне не зрозумієте Криму і Чорноморського регіону взагалі. Правда така — українська культура й історія та кримськотатарська культура й історія були в тісному діалозі століттями, але ми занадто часто ігнорували цю розмову”, — зазначив Рорі Фіннін.