Від початку повномасштабного вторгнення Росії, понад чверть українців змушені були покинути свої домівки. Частина з них виїхала за кордон, та більшість — до областей України, де безпечніше. Хтось поселився в родичів або друзів, хтось устиг орендувати приватне житло, багато людей мешкають у тимчасових прихистках. Далі: як влаштований один із таких прихистків і наскільки він тимчасовий.

Неможливо уявити, як це бачити фото, на якому окупанти перетворили твій дім на чорну діру. З іншого боку, якщо ти бачиш фото, значить в найгіршу мить ти був чи була в підвалі, або зовсім далеко від дому. В умовно безпечному місці. Ти кажеш собі: “Добре, що жива”. І друзі тобі це кажуть. Так, добре. Але як заповнити чорну діру, що утворилась всередині, коли хтось одним чи кількома вибухами розніс твій дім?

Багатьом з тих, котрі поїхали, “пощастило”. Вони зідзвонюються із сусідами, які залишилися, й сусіди кажуть, що поки не прилетіло. Все гаразд. Чи сусіди, чи рідні беруть слухавку. Вони живі. Вони кажуть, що твій дім ще цілий. Прекрасна новина. Пощастило.

І кому пощастило більше, і кому менше, всі сподіваються повернутися якнайскоріше.

Найбільше вражає, що на питання: “Звідки ви приїхали?”, переселенці відповідають: “Ми живемо у Харкові, в районі такому-то”. чи “Ми живемо у Києві…” Не: “виїхали з Києва”. Не: “Наша квартира в Харкові”. А саме так: “Ми живемо у Києві, Харкові…”. Так говорять люди, які живуть у шелтері в Івано-Франківську вже майже місяць.

Це болісно. Люди мешкали там, де зараз страшно обстрілюють, де війна за вікном, на подвір’ї, в підвалі, в торговому центрі, якого більше нема, війна у звуках сирен, звуках вибухів поряд. Тому вони зараз тут, в Івано-Франківську, Чернівцях, Тернополі, Львові чи Ужгороді, в Коломиї чи Калуші. Тут теж треба десь жити. І ніхто не знає, як довго.

Шелтер

Коли хтось із моїх знайомих, чи френдів у соцмережах допомагає переселенцям шукати житло, пише на кшталт: “Знаю, що це майже неможливо, але потрібна квартира для …” Приватних помешкань, які ще можна орендувати, в місті вже практично нема. Якщо комусь вдається знайти, то це рідкісне щастя.

З 24 лютого в лексикон українців увірвалося слово: “шелтер”.

Шелтер — це прихисток, місце, де можна зупинитися на ніч, або якийсь час пожити. В Україні шелтери для переселенців почали виникати в містах, де відносно спокійно, в місцях, які можна облаштувати як житло: школах, дитячих таборах, театрах, офісах, гуртожитках або приватних будинках.

Невгамовні 

8 років тому, коли на сході України почалася війна з Росією, Світлана Тарахкало переїхала з Луганщини до Івано-Франківська. З часом започаткувала тут альтернативну школу “Невгамовні”.

З першого дня повномасштабного вторгнення Росії, маючи досвід 2014 року, Світлана швидко зрозуміла, що багато людей будуть намагатися виїхати за кордон чи на захід країни, де безпечніше. Скоординувалася з друзями та партнерами школи, поспілкувалася з батьками учнів, і за один день перелаштувала приміщення “Невгамовних” на шелтер. Школярі тимчасово перейшли на дистанційне навчання, місце парт у класних кімнатах зайняли матраци.

Вже 25 лютого “Невгамовні” прийняли двох жінок і шістьох дітей. Сім’ї зупинилися на одну ніч, а далі поїхали на Закарпаття.

З початку березня шелтер заповнений.

Умови, потреби

“24 лютого я організувала цей шелтер з розрахунком, що люди лишатимуться на ніч або дві, —  пояснює Світлана, — а далі чи за кордон, чи знайдуть можливість переселитися в квартиру або будинок. Та зараз ми зіткнулися з проблемою, що місто перенаселене і квартир нема. Фізично нема. Люди змушені жити навіть по кілька родин в одній квартирі”.

Отже, можливість переселитися — велика рідкість. Люди лишаються тут на довше. 

Школа орендує другий і третій поверхи невеликого триповерхового будинку. Загалом сім кімнат, у яких тепер мешкають вісім сімей. Раніше тут були квартири, у спадок від яких лишилася повноцінна кухня, дві ванні кімнати з хорошою сантехнікою та ремонтом. Сім’ї, які тут зупинилися, у дещо кращих умовах, аніж ті, що, наприклад, у державних школах. Проживання в “Невгамовних” можна порівняти з проживанням у хостелі: кухня, де можна готувати самостійно, душ, пральні машини. От тільки ліжок поки що нема, матраци лежать на підлозі.

Не вся техніка була відразу. Пральні та посудомийні машини, мультиварки, термопот, чайники, фени закупила партнерська ГО “Молодіжна організація “СТАН””, яка з шелтером від часу його заснування. Також СТАН підтримує шелтери в смт Лисець біля Франківська, в Чернівцях, Ворохті, Бакоші Закарпатської області. В офісі СТАНУ облаштували шелтер для представників громадських організацій. Всі ці прихистки є свого роду партнерською мережею, вони координуються між собою. Мережа не сформована остаточно, наразі СТАН відкритий до співпраці з шелтерами та волонтерськими ініціативами, які потребують підтримки..

Щотижня Світлана Тарахкало та Марічка Келій, операційна менеджерка СТАНУ, їздять до всіх партнерських прихистків. Там постійно з’являються нові люди і важливо говорити з ними про їхні потреби. “Коли люди виїздять з-під обстрілів і опиняються, там, де тепло, де є матрац і можливість спокійно поїсти, вони вважають, що їм нічого  не потрібно. Їх це влаштовує. — Пояснює Світлана. — Але з часом, коли ти поговориш, вже виникають запити. Наприклад, у звичайному житті люди приймали якісь ліки, а зараз ні, хоч насправді для них це важливо. Ситуації різні, все треба проговорювати. Не можна просто дати перелік, щоб відмітили необхідне”.  Чи, наприклад, старшим людям складно без ліжка, підійматися з матраца для них може бути проблемою. Чи у Ворохті, де зараз дуже велика кількість переселенців, магазини не витримують навантаження. І якщо з їжею допомагають волонтери на місцях, то з ліками, чи з зошитами для дітей все складніше. Світлана та Марічка збирають такі запити й намагаються їх задовільняти. Щось завдяки СТАНУ, щось завдяки волонтерам, які займаються постачанням ліків з-за кордону чи знаходять іншу необхідну продукцію.

Разом

Все ж таки життя в “Невгамовних” дуже відрізняється від життя в хостелі. І перш за все через єдність людей. Люди живуть разом. Усі, як кажуть “в одному човні”. Мусять об’єднуватися, організовуватися.

Для користування душем чи пральною машинкою розписаний графік, щоби не було хаосу. Також в цьому графіку є люди, які поселилися неподалік, в офісі туристичної агенції. У них вдома, на жаль, немає всіх зручностей, зате є відкриті сусіди.

Окрема історія з харчуванням. Якби кожна сім’я готувала собі сама, на кухні постійно був би тлум, людям бракувало би посуду, вільних конфорок. Тому мешканці домовилися, що кожного дня чергові готують для всіх (якщо хтось має потребу приготувати собі додатково — будь ласка). Зазвичай це борщ або суп, каша, чи макарони, чи картопляне пюре із м’ясом. Поки ми спілкуємося зі Світланою на кухні, чергова, пані Людмила, смажить оладки. До вечері, каже, що буде картопляне пюре, салат, м’ясо в духовці. Сьогодні вона готує на 25 осіб.

Продукти купують зазвичай самі. Світлана Тарахкало каже, що багато людей тут досі працюють дистанційно, тож можуть себе забезпечити. Якщо комусь потрібна допомога, тоді вже підтримує шелтер. Крім того, шелтер, спільно з партнерами та донорами, подбав про запас провізії, якби довелося довго пробути в підвалі-бомбосховищі. Там таки все й зберігається: вода, крупи, макарони. Є в підвалі й морозильна камера з м’ясом і хлібом.

Часто до шелтеру “Невгамовних” привозять хліб. Мешканці роблять з нього грінки й передають черговим волонтерам на вокзалі, які годують прибулих з евакуаційних поїздів, та провідників залізниці. 

Школи потрібні також

В подібних ситуаціях люди часто налаштовують себе, що це ненадовго. “Вісім років тому я теж їхала з надією, що за два тижні повернуся додому. — Каже Світлана Тарахкало. — Думала, що скоро в Луганську буде безпечно. Зараз є розуміння, що багато часу піде тільки на розмінування територій, які були під обстрілами. Відновлення інфраструктури великих міст — це теж не справа одного тижня чи місяця”.

Мусимо погодитися з тим, що ми не знаємо, коли закінчиться війна, коли люди зможуть повернутися до своїх домівок. Та й не знаємо, чи буде куди повертатися, бо надзвичайно багато помешкань зруйновані. І зруйновані навіть цілі міста, як Волноваха.

Як ми вже згадували, у відносно спокійних містах і приватне житло, і шелтери, на зразок “Невгамовних” — переважно заповнені . Частіше трапляються місця в прихистках, де умови ближчі до “аби перебути кілька ночей”. Де складніше з душем, або його нема. Де нема повноцінної кухні.

Та й не варто забувати, що “Невгамовні” — це, перш за все, школа і дітям треба буде повернутися до стаціонарного навчання. Схожа ситуація з державними освітніми закладами, які стали шелтерами. Так, нам потрібне житло, але потрібні й школи та дитсадки. Особливо гостро цю потребу відчувають люди, що працюють, волонтерять і не мають можливості постійно бути з дітьми чи лишати малюків самих удома.

Вже з’являються ініціативи, які створюють нові житлові місця у Франківську чи інших містах. До прикладу, платформа розвитку просторів METALAB почала з відновлення старого університетського гуртожитку, де поселяться близько 150 осіб. Та все одно надзвичайно гостро постала потреба соціального житла, яке можна швидко побудувати.

Діяльність Молодіжної організації “СТАН” у 2022 році підтримує IM Swedish Development Partner (Швеція), Save the Children (Швеція), Hilfswerk International (Австрія), Studio Kitsunya (Нідерланди), MitOst (Німеччина), LGBT+DK (Данія), Prague Civil Society Centre (Чехія), People in Need (Чехія), Фонд “Східна Європа” (Україна), Global Fund for Children (США).

Фонд IM Swedish Development Partner разом з Prague Civil Society Centre підтримують безперебійну роботу команди організації та діяльність ресурсного центру, де розташований координаційний штаб шелтерів Карпатського регіону.

Фонд Save the Children підтримує комплексну роботу з дітьми та молоддю, що постраждала від наслідків бойових дій. Міжнародні організації Hilfswerk International, Studio Kitsunya, Space-Eye та інші організації-благодійниці надають гуманітарну допомогу для облаштування шелтерів спальними місцями, харчування людей на вокзалі. Фонд “Східна Європа” облаштовує шелтери технікою для покращення умов перебування.

Організації BARN та Child Rights Eurasia надають кошти на дитяче харчування для самих маленьких переселенців. Global Fund for Children (США) підтримує антикризову роботу з дітьми. Асоціації MitOst та LGBT+DK надають допомогу в релокації культурних менеджерок та активіст(ок)ів в біді. People in Need допомогає в наданні психосоціальної та юридичної допомоги людям.