Всі в одному човні

Ще далеко до 24 лютого команда Молодіжної організації “СТАН” погодила, що їхній офіс, він же ресурсний центр, повинен бути відкритий для громадських активістів, які потребують у Франківську простору ...

Додано:
ГО СТАН

22
Всі в одному човні

Ще далеко до 24 лютого команда Молодіжної організації “СТАН” погодила, що їхній офіс, він же ресурсний центр, повинен бути відкритий для громадських активістів, які потребують у Франківську простору для роботи, середовища колег. Погодила, що в разі війни — він стане ще й шелтером, аби ті, хто виїхали зі своїх міст, могли зупинитися, заночувати, працювати тут, як у власному офісі. 

Але мова не тільки про стіни, про 114 м2 зі зручними меблями, кухнею та швидкісним інтернетом. Йшлося про те, щоб сама організація стала ресурсним центром, нервовим вузлом, який об’єднуватиме людей, допомагатиме кожному та кожній не зупинитися і робити свою унікальну роботу. Нехай і далеко від дому. 

Далі: три історії про те, як активні люди змогли виїхати з небезпечних міст і знайти себе в новому середовищі. Водночас — це одна історія про цінність, потенціал переселенців для громад, куди вони прибувають.

Херсонщина — Закарпаття

Нова Каховка потрапила в окупацію з першого дня війни. Яні Мализі з донькою вдалося звідти вибратися 23 квітня. Через два місяці. Після двох невдалих спроб. 

Третя теж не була легкою. Яні сказали, що в машині є два вільні місця. На прийняття рішення і на те, щоб зібратися — лічені хвилини.

Авто рухалося у складі колони. Яна каже, що так більше шансів не зникнути безвісти, бо було багато випадків, коли хтось намагався виїхати самотужки, й невідомо тепер, де ділась машина, де люди, які в ній були. 

Проїхали 40 ворожих блокпостів. Окупанти перевіряли документи, речі, змушували чоловіків роздягатися. Шукали патріотичні або військові татуювання.

“Коли потрапили у вільну Україну, мусили відразу рухатись далі. — розповідає Яна. — За нами йшли обстріли. Коли ми потрапили до Львова, то вперше почули, що таке повітряна тривога. У нас на Херсонщині сирен не було, ми чули ракети, які летять в бік вільної України”.

Яна 15 років пропрацювала в міськраді Нової Каховки, у відділі культури та туризму. З Молодіжною організацією “СТАН” познайомилася 2021 року, коли та організовувала проведення акцій до Дня миру. Після 24 лютого Ярослав Мінкін, голова правління СТАНу, писав Яні, щоб за можливості вона їхала до Івано-Франківська.

І ось Яна вирвалася. “Я розуміла, що за два місяці багато чого змінилося, — розповідає вона, — тому запитала чи є можливість прихистити ще двох  українок. Ярослав відповів, що завжди знайдеться можливість. І не тільки для ночівлі, а ще й місце для роботи”.

Саме в цей час Молодіжна організація  працювала над створенням програми психоемоційної підтримки для переселенців у шелтерах. В Яни є психологічна освіта й досвід в цій сфері.

Тепер вона з донькою живе в Бакоші Закарпатської області, працює в тамтешньому шелтері як педагогиня та психологиня. Перш за все, займається з дітьми в освітньому просторі. Переважно це творча робота руками, виготовлення сувенірів. І корисні речі, й арттерапія.

Також Яна проводить психологічні консультації. “СТАН дав мені можливість бути корисною людям.  — розповідає вона. — І це теж така терапія: не мати часу думати про погане, а відволікатися на добро, на дітей. Так і моя реабілітація відбувається”.

Точка доступу. Дубль два

Часто ми кажемо “після повномасштабного вторгнення”, чи “відколи почалася повномасштабна війна”… Для Анастасії Прокопенко, виконавчої директорки громадської організації “Точка доступу”, війна й 2014 року почалася в повному масштабі. Вона з Донецька.

Ще 2014 команда організації виїхала з міста, однак більшість, і Анастасія серед них, перебралася до Краматорська Донецької області, щоби бути в контексті проблем регіону. Однак 24 лютого історія повторилася. “2022 року — дубль два. Вдруге ми переїздимо з родиною, вдруге ми отримуємо довідку переселенця”. — говорить Анастасія. 

У березні переїхала до Ворохти. Там, намагаючись бути корисною, Анастасія відразу скоординувалася з селищною радою, з волонтерами. Так і познайомилася зі СТАНом, бо організація опікується місцевим прихистком. “Їм була потрібна координаторка, яка буде фізично у Ворохті, щоб розуміти потреби, проводити заходи для переселенців, допомагати інформаційно”, — розповідає Анастасія Прокопенко.

У Ворохті Анастасія збирає запити  й допомагає з отриманням гуманітарної допомоги, щоб це не було хаотично. У селищі є кілька складів, і кілька організацій, які готові допомагати. Мешканці вказують свої потреби в гугл-формі й за цією інформацією формуються персональні пакунки для кожної людини. Не доводиться бігати поміж кількома складами, щоб десь отримати шампунь, а десь памперси.

Також Прокопенко координує психосоціальну підтримку мешканців шелтеру. Програма формується з огляду на запити переселенців, але й за критерієм, щоб це було системно та корисно. Для прикладу, запрацювали кілька спортивних секцій (теніс, бойовий гопак), де діти можуть займатися безкоштовно. Так, головний фокус на роботі з дітьми, але й дорослі приєднуються. Скажімо, коли йдеться про сімейні консультації з психологом. Чи коли це походи в гори або толока в громаді — залучені батьки й діти. 

Ворохтян теж запрошують приєднатися. Переселенці опинилися в новій громаді, тому важливо, щоби вони знайомилися з місцевими. Це зменшує напруження з обох боків, руйнує взаємні міфи та стереотипи. Замість додумувати, уявляти, люди можуть вийти і разом зробити щось корисне. Поспілкуватися, побачити хто є хто.

В одному човні

28 лютого співзасновники аналітичного центру “Українська призма” Геннадій Максак та Ольга Чижова отримали повідомлення від партнерів з Брюсселю та Сполучених Штатів. Обидва мали однаковий зміст: “Нам відомо, що в росіян є списки активістів. Наполегливо рекомендуємо виїхати всім, хто зараз у Києві”. 

Поїхали до Івано-Франківська. Дорогою Геннадій сконтактував з Ярославом Мінкіним, якого знав завдяки Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства. Геннадій та Ольга розуміли, що їдуть не кілька днів тому треба налагоджувати зв’язки, й треба буде десь працювати. 

А вийшло так, що СТАН, за словами Ольги: “Став точкою опори в Івано-Франківську. Дав можливість з першого дня повноцінно працювати, залучати ресурси, й отримувати нормальне людське спілкування. Ми прийшли в живий колектив, який дуже душевно прийняв. Приходили в ресурсний центр, як у свій офіс. Ділилися досвідом, спілкувалися з людьми й це було круто як із професійної, так і з людської точки зору.  В нас постійно були обіди разом. Відкритість, душевність, підтримка — це зіграло ключову роль, коли ми були не вдома”

Важливу роль зіграло й те, що після “Української призми”  до ресурсного центру також приїздили працювати люди з інших організацій: “Карітас Харків”, “КримSOS”   Сформувалося широке коло для дружнього та фахового спілкування. Для прикладу, “Українська призма” досі не працювала з гуманітарною допомогою, але тепер довелося. Сфокусувалися на Чернігові, звідки родом більшість засновників. У станівців уже був досвід такої роботи, тож вони могли порадити, що й де дістати, як організувати логістику. Також Ігор Тридуб з “Карітас Харків” мав цінний досвід співпраці з партнерами, що надають гуманітарну допомогу: це стало корисним для всіх, хто був поряд.

Простіше кажучи, склалася ситуація, коли разом працюють, а подекуди й живуть люди з однієї сфери. Всі в одному човні, у всіх спільна біда та спільні завдання. Це вилилося у співпрацю.

Яскравий прикладом є історія з генераторами, яку розповідає Ольга Чижова: “Під час тривоги у СТАНі всі йдуть в коридор, щоби бути між двома стінами. Під час однієї з тривог у станівців була нарада й ми почули, що вони обговорюють допомогу від одного з донорів, і що є генератори. А Чернігів на той час був повністю відключений від електроенергії, місто провело під обстрілами 37 днів. Без світла лишилися навіть лікарні. А тут СТАН каже: “В нас є генератори”. З трьох сторін Чернігів оточили росіяни, а з четвертої був автомобільний міст на Київ. Якраз тоді міст підірвали, але генератори були настільки потрібні, що волонтери  переправили їх через Десну в гумових човнах”.

Потенціал

Геннадій Максак говорить, що складно, працювати, коли ви виїхали зі свого міста, тоді як воно потерпає під обстрілами, але така ситуація дає більше можливостей допомагати: “В Івано-Франківську ми започаткували ініціативу Save Чернігів. Купили генератори для лікарень, придбали  інструменти для водоканалу. Відчули, що можемо допомагати дистанційно. Іноді це психологічно важко, бо ми виїхали. Але це дає й інші можливості допомоги, бо коли ти під стресом і бомбардуваннями, навряд чи будеш постійно займатись створенням гуманітарних каналів, доставкою в Україну броні чи берців”.

З іншого боку, люди які приїхали до Івано-Франківська, вписуються в локальну екосистему. Наприклад, Ігор Тридуб з “Карітас Харків — психолог, і він органічно долучився до створення програми психоемоційної підтримки для шелтерів, якими опікується СТАН. Невдовзі Ігор цю службу очолив. “Потрібно й далі аналізувати, хто приїжджає до нас. — Переконує Ярослав Мінкін. — Використовувати таку цінність, а не тільки “людина приїхала, ми її нагодуємо, та й усе”. Зараз є велика потреба фахівців на місцях. Ми маємо бачити в людях, які приїжджають, потенціал, а не просто переселенців”.

Діяльність Молодіжної організації “СТАН” у 2022 році підтримується IM Swedish Development Partner (Швеція), Save the Children International (Швеція), Hilfswerk International (Австрія), Studio Kitsunya (Нідерланди), MitOst (Німеччина), LGBT+DK (Данія), Prague Civil Society Centre (Чехія), People in Need (Чехія), Global Fund for Children (США), House of Europe (ЄС) та Urgent Action Fund for Women’s Human Rights (США).

Фонд IM Swedish Development Partner разом з Prague Civil Society Centre підтримують безперебійну роботу команди організації та діяльність ресурсного центру, де розташований координаційний штаб шелтерів Карпатського регіону. House of Europe надає необхідне обладнання для роботи в регіоні. Міжнародна організація Hilfswerk International надає гуманітарну допомогу для облаштування шелтерів, харчування та всебічної підтримки людей, надає кошти на дитяче харчування для самих маленьких переселенців.

Фонд Save the Children International за підтримки Генерального Директорату Європейської Комісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги (ECHO) підтримує комплексну роботу з дітьми та молоддю, що постраждала від наслідків бойових дій. 

Організації Child Rights Eurasia Global Fund for Children (США) та Urgent Action Fund for Women’s Human Rights (США) підтримують антикризову роботу з дітьми. Асоціації MitOst та LGBT+DK надають допомогу в релокації культурних менеджерок та активіст(ок)ів в біді. People in Need допомагає в наданні психосоціальної та юридичної допомоги людям.


Тематика публікації:  

Останні публікації цього розділу:

Блогінг під час війни. Нові виклики

На Волині працюють над інтеграцією переселенців у життя місцевих громад

Стан культури та креативних індустрій під час війни - результати дослідження

Тбіліські принципи: про наслідки вторгнення в Україну для режиму БВГ/ФТ для НПО в країнах Східного партнерства

Прикладні напрямні партнерства #СтійкістьДляГромад

Система громадських рад виконавчих органів Березанської ради