Як уникнути “граблів”, змінюючи національне законодавство у сфері протидії домашньому насильству

Домашнє насильство є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. Ця проблема й наразі не втрачає свою актуальність в українському суспільстві.

Домашнє насильство має місце в сім’ї незалежно від соціального статусу, релігійних переконань, сексуальної орієнтації чи етнічного походження. Постраждалими від домашнього насильства можуть бути як чоловіки, жінки так і діти. Але більшість жорстоких та таких, що повторюються, випадків вчинення насильства все ж таки здійснюється чоловіками щодо жінок. Шкода від домашнього насильства величезна! Всі ми знаємо про страшні наслідки фізичного насильства – тілесні ушкодження, каліцтво, смерть… А хто рахував руйнівні для формування особистості психологічні наслідки домашнього насильства: життя постраждалих від домашнього насильства у постійному страху; брак позитивних почуттів; не реалізовану потребу у самовираженні як жінки, так і дітей; катастрофічно занижену самооцінку постраждалих від домашнього насильства, впевненість у тому, що вони ні на що не здатні; життя у повному обмеженні свободи; життя під повним контролем, тощо. Частими наслідками домашнього насильства стають психоневрологічні розлади в дітей: безсоння, енурези, нервові тикі, заїкання, тощо, а також соматичні захворювання як відповідь організму на насильство (це, перш за все, серцево-судинні розлади, порушення травлення, астма, алергії та шкірні захворювання, тощо).

З метою припинення цього негативного явища та захисту людей, які потерпають від домашнього насильства, нормами адміністративного та кримінального законодавства передбачені основні засади відповідальності за вчинення даних протиправних дій. Проте, це далеко не єдиний елемент у системі заходів, необхідних для ліквідації домашнього насильства. Необхідною є ефективна взаємодія всіх органів та установ, які уповноважені здійснювати попередження цього соціально-негативного явища, також широкий доступ до інформації із проблеми профілактики домашнього насильства, плідного співробітництва громадських організацій та органів влади та місцевого самоврядування, а також активної протидії кожного з нас цьому принизливому для людської гідності явищу.

Згідно Плану законодавчого забезпечення реформ в Україні, схваленого Постановою Верховної Ради України № 509VІІІ від 04 червня 2015 року, у другому кварталі 2016 року заплановано ратифікувати Конвенцію Ради Європи № 210 «Про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (Стамбульську конвенцію). Конвенція була відкрита для підписання у Стамбулі, Туреччина 11 травня 2011 року. Вона вступила у дію 01 серпня 2014 року. Стамбульська конвенція була підписана Міністром закордонних справ України 07 листопада 2011 року з метою подальшої її ратифікації. Україна стала 17 державою, що приєдналася до Конвенції Ради Європи № 210. Ратифікація Україною Стамбульської конвенції матиме наслідком необхідність внесення змін до чинного національного законодавства у сфері попередження та протидії насильства в сім’ї.

Вже є підготовлені проекти нормативно-правових актів по внесенню змін в національне законодавство в сфері протидії домашнього насильства. І насправді це чудово, що норми національного законодавства відповідатимуть міжнародним нормам та стандартам.

Проте…
Відповідно розробленим законопроектам, особі, яка вчинила домашнє насильство буде виноситися терміновий заборонний припис терміном до 10 діб. (терміновий заборонний припис – захід оперативного реагування органів внутрішніх справ на факти домашнього насильства, спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров’я осіб, щодо яких вчинено таке насильство, та недопущення його продовження чи повторного вчинення). Терміновий заборонний припис може містити такі заходи: зобов’язання покинути місце проживання постраждалої особи; заборона заходити до місця проживання постраждалої особи та перебувати в ньому; заборона у будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Планується, що цей припис буде виноситись на власний розсуд працівником органів внутрішніх справ, за результатами оцінки ризиків.

Проте я не бачив розробленої оцінки (критеріїв, індикаторів) ризиків!!! (можливо вони вже є, то поділіться). А без даної оцінки ризиків знову ситуація залишиться незмінною – все буде гарно на папері, а наші поліціянти просто не захочуть брати на себе відповідальність (на власний розсуд виносити такі приписи).

Ще одне, що мене турбує:
Наразі, згідно ст.173-2 КУпАП за вчинення насильства в сім’ї, призначаються громадські роботи або адміністративний арешт (штрафи скасовані від 12.02.2015 року). То чому з кривдниками, яким призначили адміністративний арешт, не проводити в цей же ж період корекційну програму? В цей час він буде тверезий, не зможе ухилитися від програми…. А за 10-15 діб арешту можна спробувати вплинути на особу (принаймні так стверджують фахівці). І це реально робити вже зараз!!! Не чекаючи змін в законодавстві, правові підстави вже є.

Проте…
У зв’язку з розпочатими реформами в державі, а саме в запровадженні національної поліції, відбувається скорочення штатних посад та оптимізація роботи поліції.

Приклад Волині : за отриманою попередньою інформацією у Волинській області з 9 (дев’яти) спецустанов поліції з лімітом наповнення 99 осіб, планується залишити лише 3 (три) ізолятори тимчасового тримання де можна утримувати арештованих, засуджених та адміністративно арештованих осіб. Крім того, з липня 2015 року, у зв’язку із скороченням штатних посад, в області припинив функціонування спеціальний приймальник для утримання осіб, підданих адміністративному арешту (адреса знаходження: м. Луцьк, вул. Мисливська, 30а). В даному закладі можна одночасно утримувати 19 осіб. Заклад залишився на балансі ГУ НП України у Волинській області проте пустує…. Але саме в цьому закладі можна було б проводити з особами, підданих адміністративному арешту за вчинення насильства в сім’ї корекційні програми. Все це можна організувати у співпраці з державними органами та установами (правоохоронні та соціальні служби), а також з громадськими, благодійними, релігійними організаціями. Адже як свідчить практика – найефективнішим засобом профілактики та протидії домашнього насильства є вилучення кривдника з сім’ї та проведення з ним профілактичної (колекційної) роботи. На даний час в територіальних підрозділах поліції у Волинській області перебуває на обліку 2035 (дві тисячі тридцять п’ять) осіб, які вчинили насильство в сім’ї. Яких, напевно найчастіше, затримували на три години, складали протокол про адміністративне правопорушення та… відпускали… Ось така профілактика….

Можливо ці мої роздуми прочитають високопосадовці, тому звернуся й до них: перед прийняттям тих чи інших рішень, проаналізуйте теперішню ситуацію, почитайте відповідні плани впровадження реформ та подумайте про перспективу своїх рішень, про наслідки для громади…

Віктор Вальчук, керівник Волинської обласної правозахисної громадської організації «Асоціація місцевого розвитку «Велес», Голова Всеукраїнської коаліції громадських організацій з протидії торгівлі людьми