Про журналістику конфлікту. Розмова з Пітером Дю Туа

Мала гарну нагоду поспілкуватися з медіа-тренером, журналістом з 20-річним досвідом роботи, зокрема у сфері журналістики конфлікту Пітером Дю Туа. Пітер родом з Південно-Африканської Республіки. ...

DSC_0398_smollМала гарну нагоду поспілкуватися з медіа-тренером, журналістом з 20-річним досвідом роботи, зокрема у сфері журналістики конфлікту Пітером Дю Туа. Пітер родом з Південно-Африканської Республіки. Конфліктно-сенсативну журналістику почав досліджувати, коли висвітлював події у Південній Африці на час переходу від політики апартеїду. Має ступінь магістра в галузі управління і трансформації конфліктів.

Пітере, які Ваші враження від перебування в Україні?

Вперше я відвідав Київ кілька місяців тому. Схоже на те, що українці дуже люблять життя. Я прогулювався парком і побачив, як там танцюють люди. Таке абсолютно фантастичне відчуття громади, яке я вловив, мене дуже захопило, оскільки нічого подібного я не бачив в інших містах. І це вражає.

Чим Ви любите займатися у вільний від роботи час?

Мені подобається бігати, бути на природі, також я займаюсь серфінгом, греблею. Надзвичайно сподобалось розпочати ранок в Києві з пробіжки, вдихати ранішнє повітря. Люблю готувати, проводити час з моєю родиною, разом відвідувати різні заходи. У мене багато різних інтересів. І часом мені здається, що це не дуже добре, бо я розпадаюсь на тисячу маленьких “пітерів”. Мені потрібно писати дисертацію, але я займаюся іншими речами.

Чому Ви обрали для себе професію журналіста і стали спеціалізуватися саме на журналістиці конфлікту?

Я виріс у Південній Африці. Це країна крайньої дискримінації та великої соціальної несправедливості. У мене було відчуття, якщо стати журналістом, то таким чином я зможу зроби свій внесок у зміни в моїй батьківщині, зможу реально на щось вплинути. До того ж, я дуже люблю писати, зустрічатися і спілкуватися з людьми. На той час, коли я починав кар’єру журналіста, у Південній Африці було не можливо працювати журналістом і не висвітлювати конфлікт, який був всюди. Я навчався в університеті, і ми як раз вивчали конфліктологію. Я побачив, що між теорію, яку я вивчав у виші, і практикою, реаліями життя є багато спільного. З одного боку, мої матеріали стосувались того, яка є напруга у суспільстві, суперечності між окремими групами, а з іншого — я писав про те, як люди намагаються досягти миру і що це для них важливо.

Південно-Африканська Республіка — країна багатомовна. Яким чином мовний фактор впливав на динаміку конфлікту у Вашій країні?

Безумовно, мовне питання є надзвичайно важливим. Донедавна мова африканс вважалася мовою влади. І Уряд силоміць намагався примусити людей вивчати цю мову. Що пізніше призвело до значних протестів серед населення і супротив такому мовному примусу. Тоді південні африканці зрозуміли, що ігнорувати цю проблему далі не можна і тому варто створити простір для всіх мов, якими говорять жителі країни. Сьогодні у нас офіційними є 11 мов. З одного боку, така кількість мов ускладнює життя, а з іншого — це означає, що ми поважаємо мову кожного. Бізнес переважно ведеться англійською, у парламенті говорять англійською, мовою африканс, зулу, квазі та іншими мовами.

Що найголовніше у конфлікті?

Варто розуміти, що в конфлікт завжди залучено більше, ніж дві сторони. Конфлікт — це завжди складніше, ніж люди думають зазвичай. Протистояння виникає тоді, коли є віра в те, що одна зі сторін загрожує іншим. Часто люди, що перебувають у конфлікті, керуються страхами, які є уявними. При вирішенні конфлікту важливо зрозуміти, які потреби люди хочуть задовольнити. Поділюсь таким прикладом. В університеті, в якому я викладаю, сталася серія зґвалтувань студенток. Після цього було вивішено список тих чоловіків-студентів, які, на думку ініціативної групи, причетні до наруги над молодими жінками. Студенти вимагали від керівництва університету виключити цих чоловіків, які потрапили у список, зі складу студентів. Проте університет відмовився це зробити, оскільки достатніх доказів, що дійсно саме ці хлопці причетні до злочину, немає. Тоді студенти почали бойкотувати заняття. Напруга зростала. Справжньою потребою жінок-студенток було — відчуття безпеки. Конфлікт легко можна було розв’язати, якщо керівництво університету створило безпечні умови, а не почало суперечки щодо виключення студентів, яких громада університету підозрює у злочині.

Чи всі конфлікти (сімейній, міжетнічні, міжконфесійні, між різними країнами тощо) мають однакову природу?

Кожен конфлікт по-своєму є унікальним, оскільки є вкоріненим в культуру, почуття, які вкладають люди. Проте джерела конфлікту є подібними. Предметом конфлікту можуть стати: питання ресурсів, етнічної ідентичності, невизнаної ідентичності, територія тощо. До того ж, конфлікти задовольняються різними шляхами. І те, що може бути прийнятним і необхідним для вирішення конфлікту, скажімо в Україні, може абсолютно по-інакшому розглядатися у Південному Судані.

Від самого початку і дотепер Україна демонструє стратегію уникання конфлікту з країною агресором. На Вашу думку, які можливі наслідки такої стратегії?

Я не можу говорити детально про конфлікт, який є наразі між Україною і Росією, оскільки вивчення цього питання потребує часу. Однак в цілому зауважу щодо стратегії уникнення конфлікту. Найбільша трудність, яка пов’язана з обранням такої стратегії, полягає в тому, що коли конфлікт уникається, то він не вирішується. Не вирішується також причина виникнення конфлікту, і сторони, залучені у конфлікт, не розв’язують його. Чим довше по часу уникнення конфліктної ситуації, тим більш негативною буде реакція одне на одного у сторін конфлікту у подальшому. В ідеалі сторони мають співпрацювати, щоб знайти якесь вирішення конфлікту. Але для цього має бути зацікавлення всіх сторін. Якщо цього не відбувається, то в перспективі, на жаль, цей процес буде надзвичайно складним. Так чи інакше — конфлікт на якомусь етапі потрібно буде вирішувати, щоб якимось чином керувати ситуацією. А це не можливо зробити, якщо одна зі сторін займає позицію уникнення.

Дайте, будь ласка, кілька загальних рекомендацій, як журналісти можуть якісно висвітлювати конфліктні ситуації, щоб своїми матеріалами не призвести до ще більшого нагнітання ситуації?

Загальна рекомендація — дати висловитися і представитись всім сторонам, залученим у конфлікт. Не тільки політичній еліті, але і людям на місцях — це саме ті люди, які страждають від конфлікту найбільше. Журналіст також має допомагати своїм читачам або глядачам досліджувати різні способи вирішення конфлікту. І для цього варто звертатися за консультаціями до експертів з конфліктології, щоб з їхньою допомогою шукати способи розв’язання конфлікту. Разом з тим, журналісти мають дотримуватися тієї позиції в своїх матеріалах, що люди, залучені у конфлікт, також несуть відповідальність за нього. І якщо одна зі сторін коїть насильство, це потрібно висвітлювати. Але таке висвітлення має бути об’єктивним та пропорційним — стільки ж (за об’ємом або часом репортажу) варто висвітлювати події і з іншої сторони.

Дякую “Інтерньюз-Україна” за допомогу у підготовці матеріалу.


Останні публікації цього розділу:

Правила формування внутрішніх політик в неприбутковій організації

Комунікація в ОТГ. Навіщо розвивати та як впоратися?

Як уникнути вигорання

Держава в смартфоні - для всіх чи для власників смартфонів?

USAID прагне змінити правила!

Як спитати з тих, кого не можна карати?

  • Виктория Хренова

    Цікава особистість і актуальне інтерв’ю. Вважаю, що якби кожен – журналіст чи просто людина, яка постить інформацію на своїй строрінці в соціальних мережах, керувався порадами, про які йдеться в останньому абзаці, агресії було б менше.

  • O P

    Дякую за змістовне інтерв’ю! Насправді в нас в країні не достатньо добре розуміють роль журналіста. Адже журналіст так само може бути учасником медіації у вирішенні конфлікту. Потрібно навчитися чути один одного. Журналіст може допомогти сторонам у цьому. Адже, як сказав Пітер, конфлікт – це складніше, аніж ми думаємо.