Гранти? Це там!

Нема ресурсів або немає змоги допомогти тим, хто цього потребує – виклик, який серед інших підводить активістів до межі демотивації та вигорання.

Гранти? Це там!
Гранти? Це там!

Нема ресурсів або немає змоги допомогти тим, хто цього потребує – виклик, який серед інших підводить активістів до межі демотивації та вигорання. Як не просто шукати відповіді на питання “де взяти гроші на проєкт?”, а забезпечити сталість громадських ініціатив через зміни правового середовища для неурядових організацій в Україні – на цю тему ми говорили протягом ІІ сезону “Про реформи для ОГС за кавою” – серії інтерв’ю з практиками від донорів, громадських організацій і місцевої влади.

Нові громади – нові можливості

Як працювати з мешканцями громади, які не мають бажання нічого змінювати? Боротися з цим тренінгами та розмовами малоефективно. Варто робити щось спільно, разом впроваджувати проєкт чи ініціативу, запустити якийсь інструмент. На таких прикладах люди починають вірити в зміни”, – каже Сергій Омелічкін, експерт програми DOBRE, виконавчий директор Агенції локальних ініціатив.

Одним із інструментів, який можна впроваджувати у вже сформованих або новоутворених територіальних громадах, аби “люди почали вірити” є бюджет участі (громадський бюджет). Адже він дозволяє місцевим жителям не тільки лишити заявку на спрямування частини бюджету громади для вирішення певної проблеми, але й зробити таке вирішення проєктом, за який інші мешканці будуть голосувати та згодом “вболівати” за реалізацію. Аби запустити таке в ОТГ, своєму великому або малому місті, Сергій і колеги уклали Дорожню карту впровадження бюджету участі, яка крім “порад з полів” містить приклади:

  • проєктів рішень органів місцевого самоврядування, положень про бюджет участі;
  • документів для Комісії з питань бюджету участі;
  • того, як організувати комунікаційну кампанію;
  • афіш і буклетів про бюджет участі для місцевих мешканців.

Волонтери – не робоча сила, а цінність

Волонтерська діяльність залишається важливою особливо в умовах пандемії, але це не безкоштовна робоча сила, тут волонтер «отримує» зарплату в вигляді досвіду – для інших подій, проєктів і першого робочого місця”, – зауважує Христина Білінська, начальниця Управління сім’ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради.

Але робота з добровільними помічниками має перепони. Наприклад, Карта правових реформ для громадянського суспільства в Україні згадує принаймні вісім проблем:

  1. Відсутність фінансової підтримки проєктів ОГС щодо провадження волонтерської діяльності з державного і місцевих бюджетів;
  2. Відсутність державної цільової програми сприяння розвитку волонтерської діяльності;
  3. Відсутність державної (базової) підтримки осіб, які займаються волонтерською діяльністю;
  4. Вікові обмеження для осіб, які здійснюють волонтерську діяльність, та низький рівень залученості дітей до здійснення волонтерської діяльності;
  5. Оподаткування логістичних витрат волонтерів;
  6. Зловживання у деяких ОГС правом запрошувати іноземних волонтерів, як наслідок, і стимулювання нелегальної трудової міграції;
  7. Дуже низький рівень залучення українських і міжнародних волонтерів до роботи з органами виконавчої влади і місцевого самоврядування;
  8. Відсутність нормативного визначення волонтерської діяльності онлайн.

Проєкт Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2025 роки також зауважує необхідність “стимулювання розвитку волонтерства та активного залучення волонтерської допомоги, у тому числі створення сприятливих умов для ведення волонтерської діяльності, зокрема удосконалення відповідних державних і місцевих програм, активізація просвітницької роботи щодо кращих практик волонтерської діяльності”.

Громадські організації – це лідери думок, які запалюють інших своїми цінностями до дій. Пояснюйте, що активізм і волонтерство важливі, що це не просто використання запалу молодих людей”, – додає Христина і розповідає, що в Тернополі за підтримки Програми розвитку ООН було створено Портал волонтера, де можна вести облік (паспорт) волонтерства, роздрукувати CV та знаходити можливості.

Відкрите суспільство та громадянські спроможності

Відкрите суспільство – це про те, що ми разом творимо. Це про цінності, про процедури, про проєкт/місію/мрію, до якої ми прагнемо, про процес, як цього досягати. Базовою цінністю для такого суспільства є права людини, мати можливість бути собою та самореалізовуватися, мати свободу слова та свободу сумління. Коли говоримо про процес – то це відкритість комунікації для того, аби знаходити спільні точки дотику. Тому що відкрите суспільство – це можливість говорити й бути почутим, спільно напрацювати мету та дорогу до неї”, – відповідає на питання, “що ми будуємо чи маємо будувати?” Оксана Дащаківська, керівниця Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду “Відродження”.

Обов’язок кожної людини – розбиратися, де, ким, як ми є – продовжує ОксанаДля цього є багато інструментів. Одним із них, який допомагає нам бути громадянами, є громадські організації. Брати участь у їхній роботі, донатити їх, підтримувати, долучатися до ініціатив, формувати самим громадські організації – це вияви нашої громадянськості. І тут важливо не слугувати, а служити, виконувати певну місію, для чого треба мати неабиякі талант, терплячість і круті компетенції.

Громадські організації якраз збирають навколо себе отаких людей: тих, хто висловили свою небайдужість. І варто більше говорити про організації, які спрямовані не лише на захист своїх приватних вподобань, а направлені на приватно-колективний інтерес (“моя маленька мрія про Україну співпадає з мрією ще кількох людей”). Такі громадські організації, що чітко розуміють, яку політику вони хочуть впровадити, які правила вони хочуть змінити, заявляють про свою спроможність брати участь у прийняті рішень на рівні місцевого самоврядування та національної влади”.

Аби підтримувати такі прагнення до змін, Міжнародний фонд “Відродження” завжди має відкриті грантові конкурси, пріоритетами яких є:

  • розвивати і підтримувати інклюзивні процеси творення публічної політики на національному та місцевому рівнях; сприяти культурі участі у формуванні політик, які поважають права людини та громадянські свободи;
  • розбудовувати більш стійке і впливове громадянське суспільство, яке поділяє цінності відкритого суспільства і має позитивний спільний порядок денний для України; сприяти пом’якшенню впливу конфліктів на українське суспільство;
  • просувати інклюзію, рівність та недискримінацію в політику та практику, розширювати можливості та захист вразливих і маргіналізованих груп, просувати інклюзію як цінність та суспільне благо.

Треба підсилювати спроможність громадських організацій, – резюмує Оксана. – Аби мрії активістів стали планом, треба компетенції, тому треба вчитися. Перше – вивчати нормативно-правову базу щодо регулювання того чи іншого питання. Друге – розуміти, в якому кабінеті приймаються рішення, і розуміти що є різні точки входу, бо влада має баланси/противаги. Третє – треба вивчати досвід, що вже було зроблено в цьому напрямку (може, з цього нічого не вийшло або призвело до інших наслідків)”.

Аби такий досвід було простіше вивчати, Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України і Міністерство культури та інформаційної політики спільно з Секретаріатом Кабінету міністрів України провели Конкурс історій про кращі спільні проєкти організацій громадянського суспільства та органів влади, результати якого викладені у збірнику.

Змінюй #ЗаПідтримкиУКФ

На сьогодні запущено вже четвертий ґрантовий сезон з прозорим і об’єктивним механізмом розподілу державної підтримки культурно-мистецьких ініціатив для створення екосистеми культурних і креативних індустрій та збереження культурної спадщини” – каже про свою інституцію Надія Ковальчук, заступниця виконавчої директорки з проєктної роботи Українського культурного фонду.

Український культурний фонд – напевне, одна з найважливіших нових інституцій не тільки для культурної сфери, але й загалом для суспільної трансформації в країні. Вперше за останні роки українські платники податків підтримували культурні проекти своїми коштами не в ручному режимі, задовольняючи політичну доцільність, а через складніший і збалансованіший механізм конкурсів, експертних рад та прозорих процедур. Нова система є кращою, ніж будь-яка інша система підтримки культури в нашій історії”, – дає оцінку УКФ Євген Глібовицький.

Механізм фінансування в УКФ за державний кошт забезпечується у чотири етапи:

  1. Технічний відбір
  2. Експертний відбір
  3. Переговорні процедури
  4. Схвалення Наглядовою Радою Фонду проєктів, вартість яких перевищує 150 мінімальних заробітних плат

Основною тут є експертна оцінка. В УКФ наразі діють 12 експертних рад, до яких входить більше 500 осіб. Кожну заявку, що пройшла технічний відбір, оцінює п’ять випадково обраних експертів, які одне одного не знають (“не бачать”), тож встановити, хто їх оцінює, заявники (недоброчесні) не можуть. Методика оцінки є публічною і Фонд багато робить, аби її пояснювати.

Чотири головні поради тим, хто йде з проєктом до УКФ, від Надії:

  1. Думайте про ваш проєкт (як проєкт, такий же, як і для інших донорів) на наступний рік уже зараз, це забезпечить вашу сталість і виграшність
  2. Читайте, вивчайте і керуйтеся інструкціями
  3. Краще подати один якісно пропрацьований проект, аніж кілька слабких
  4. Читайте методику оцінювання проєктів

Краудфандинг – це взаємність

Керуюча партнерка найбільшої української краудфандингової платформи “СпільнокоштІрина Соловей зауважує, що пожертва – це участь, уточнюючи, що “важлива саме участь як взаємний процес: ти робиш подарунок (доброчинний внесок) і його визнано – це долучення; ти починаєш цікавитися тим, до чого долучився, вболівати за успіх цієї справи”.

Тому коли приходите на цю платформу з ідеєю/проєктом, то пам’ятайте, що “Спільнокошт – це колективна дія, сюди не можна прийти й сказати “Ви кидайте [кошти на проєкт], а я потім вам розкажу, який я молодець”.

Важливо, що ряд донорів – ті ж Міжнародний фонд “Відродження” і УКФ підтримують дофінансування проєктів, які збирають кошти через “Спільнокошт”.

Бери ГО й роби

Треба мати сили та терпіння для змін. Керівник Центру вуличних культур Єгор Матюхін каже, що, аби вуличним культурам пощастило стати спроможними змінювати міську інфраструктуру засобами ГО, його ком’юніті розбудовувалося десять років і накопичувало валізу ідей. “Зміни рухаються людьми, які люблять свою справу”, – каже Єгор.

Одним із кроків, який засвідчив спроможність спільнот вуличних культур змінювати середовище, стала окрема грантова програма Українського культурного фонду, яка фінансуватиме:

  • утвердження їхніх практик як невід’ємної складової розвитку молоді, яка сприяє культурному та особистому становленню та самовираженню молодих людей,
  • інтеграцію молоді через вуличні культури в суспільне життя та забезпечуватиме альтернативи культурного дозвілля.

Інтерв’ю “Про реформи для ОГС за кавою” проводяться у рамках проєкту “Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України”, що реалізується ІСАР “Єднання” у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень та Центром демократії та верховенства права завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.

Артем Коновалов, експерт Центру демократії та верховенства права


Останні публікації цього розділу:

Разом контролювати управління публічним майном: місія надпотрібна

Чому ОГС мають розкривати всіх членів для структури власності?

Проведення офлайн фестивалю – інсайти цього року

Конкурси професійної майстерності та їхні можливості визначати вектор розвитку й інноваційності галузі: за результатами Cyber Education Day 2021

Мистецтво на заброшках як дороговказ культурного розвитку Донбасу

Польові дослідження онлайн: як пандемія Сovid-19 вплинула на роботу дослідниць і дослідників?