Щоб змінити громаду – почни із себе

Inna8245

Світлана полишила Харків ще у перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну. З малям на руках вона перебралась до Безлюдівки, колись козацької слободи, а тепер – прихистку для тих, хто рятується від великої війни.

Безлюдівка не була чужою для жінки, тут мешкала родина, а ще – «жили» проєкти, які вона впроваджувала у межах ГО «Фонд підтримки місцевого розвитку». Щоб допомагати іншим та творити зміни, Світлана взялась планувати ініціативи, щоб підтримати громаду в час війни. 

«Ми хотіли, щоб у Безлюдівці стало краще жити, щоб ми закрили «болі» людей. Я свідомо говорю не «потреби», бо це таки біль. Біль тих, хто шукає опору, біль тих, хто нам небайдужий», – ділиться Світлана.

Від кризового реагування – до просвітницьких проєктів

У ГО «Фонд підтримки місцевого розвитку» Світлана обіймає посаду керівниці. За останні три з половиною роки проєктна діяльність організації змінювалась залежно від потреб бенефеціарів – мешканців громади. 

Світлана ділиться, що на початку повномасштабного вторгнення – це було кризове реагування: допомога із продовольством, медикаментами, засобами гігієни, ремонт і облаштування прихистків. Команді вдалося забезпечити понад триста домогосподарств та дві сотні сімей з дітьми, зокрема і ті, що шукали безпеки у новій громаді.

«Багато сімей залишили свій дім на тимчасово окупованій території, тому в нас у пріоритеті – займатись їхньою реінтеграцією. Ми бачимо, як цим людям важливо відчувати себе частиною громади та долучатися до соціального життя», – каже керівниця організації. 

Впроваджувати масштабніші проєкти ГО «Фонд підтримки місцевого розвитку» зуміла після гранту на підтримку інституційного розвитку в межах проєкту «Фенікс: сильна Україна під час війни», що реалізувався Фондом Східна Європа коштом Європейського Союзу. За словами Світлани, участь у ньому розпочала повноцінну трансформацію – як ГО, так і її власну:

«У моєму професійному житті як проєктної менеджерки є два періоди: до «Фенікса» та після «Фенікса». Наша ГО була об’єднанням однодумців-ентузіастів, а тепер – усе вийшло на фаховий рівень». 

Участь у цьому проєкті дозволила налаштувати діяльність за професійними стандартами проєктного управління Project Management Institute (надалі – PMI®). Світлана з командою отримала рекомендації та менторську підтримку від експертів із галузі проєктного менеджменту, комунікацій, управління персоналом і фінансами, а ще – розробила нові політики й стратегію розвитку організації. 

Окрім усього, зросла й кількість успішних грантових заявок, зокрема й там, де раніше організація отримувала відмови:

«Ми інакше поглянули на взаємодію одне з одним, зрозуміли, як краще організовувати роботу, мотивувати, виявляти ризики, проговорювати проблеми та шукати рішення. У нас з’явилися спільні цілі та єдине бачення», – зазначає керівниця. 

Сертифікація – не про сертифікат

Нині у світі нараховують 1,5 мільйона сертифікованих Project Managemet Professional (PMP)®. Із них – 973 в Україні, зокрема і Світлана Литовченко. Як одна із найзатребуваніших сертифікацій, PMP® засвідчує, що фахівчиня або фахівець володіє навичками, знаннями, кращими практиками у сфері управління проєктами.

«Найважливіше у моїй сертифікації – не сертифікат, а знання, які я здобула та можу передати команді, партнерам чи імплементувати в поточну роботу», – зізнається керівниця ГО.

Про PMP® Світлана вперше дізналася на фінальній конференції проєкту «Фенікс: Сильна Україна під час війни». Для подальших кроків у неї було все – величезний інтерес рухатись у цьому напрямку та бажання вивести організацію на новий рівень.

Жінка каже, що здобутий досвід та управлінські компетенції «зацементували» фундамент для подальшого зростання. Менш ніж за рік після завершення програми інституційної підтримки на столі Світлани уже є сертифікат, а у поточній роботі – якісні результати, оптимізація процесів і нові, складніші проєкти. 

«Чи були труднощі під час підготовки? Швидше, ні. Коли є бажання, то вдається все. Варто дати собі час, триматись свого темпу: навчання – це простір для натхнення, а не тривоги», – додає Світлана.

Слобожанщина, пісні й проєкти з душею

Паралельно із ГО «Фонд підтримки місцевого розвитку» Світлана працює як провідна методистка у Обласному організаційно-методичному центрі культури і мистецтва.

Окрім обов’язку зберігати нематеріальну культурну спадщину регіону, для жінки це й особиста історія – про те, із чого вона зіткана. Так, на перетині фольклору, великої любові до пісні й проєктного менеджменту зародилась ініціатива «Повернути голоси Слобожанщини».

«Цей проєкт для мене особливий. Він не лише про фольклор, а й про зв’язок із минулим. Важко обрати одну улюблену пісню, але мені найдорожчі ті, які співали у моїй родині. Коли їх слухаю, то відчуваю, ніби голоси предків мене підтримують», – ділиться Світлана.

Світлана впроваджує проєкт із колегами зі Львова та Харкова. Разом вони оцифровують і популяризують спадщину Степана Мишанича, українського фольклориста й літературознавця. Це записи обрядів, побутових та календарно-обрядових пісень із Луганщини, Донеччини, Слобожанщини, Приазов’я, Кубані. Ці скарби неможливо зібрати повторно, адже багато сіл зникли, тимчасово окуповані чи постраждали від війни.

«Ми вперше подали проєкт на конкурс від Українського Культурного Фонду – й усе вдалося. Значну частину успіху покладаю на здобутий досвід у програмі інституційної підтримки. На етапі підготовки, як і самої реалізації, я вже знала, що врахувати під час оформлення заявки, які документи потрібні чи що варто допрацювати».

Подальший розвиток ініціативи Світлана бачить як інтеграцію молоді, мистецтвознавців, науковців, щоб спадщина Слобожанщини оживала в сучасних форматах.

Але на цьому не планує зупинятись. Каже, що надалі прагне реалізувати більші проєкти, головне – щоб вони були про людей і для людей.

Підготувала фахівчиня з комунікацій Інна Царук