Громадський Простір

Кожне свідчення про сексуальне насильство під час війни — це не тільки факти для правосуддя чи новини, а частина життя, яку важко розповісти та яка може заново травмувати. 

Як журналістам та ОГС підготуватися до інтерв’ю про сексуальне насильство, яке сталося під час полону чи окупації? Що варто знати, щоб уникнути повторної травматизації постраждалих у такій розмові? Як поєднати повагу до приватного з потребою публічної видимості? 

Практичними порадами для Бази знань на Громадському Просторі ділиться Ліна Кущ, громадська діячка, журналістка, членкиня правління ГО «Нумо, сестри!» та НСЖУ.

Кодекс Мурад та український контекст

Сьогодні своєрідною дорожньою картою, що допомагає журналістам, правозахисникам і громадським діячам знаходити баланс між правом знати і правом зберегти гідність, є Кодекс Мурад. Цей документ містить мінімальні стандарти безпечного, ефективного й етичного збирання та використання інформації про людину, яка пережила сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК).

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (з англ. Conflict-Related Sexual Violence, СНПК/CRSV) — будь-який акт насильства сексуального характеру, який особа зазнала в безпосередніх умовах війни і якому вона не піддалася б в мирний час. До видів СНПК відносять: зґвалтування, примус до катування інших, примус до акту сексуального характеру, примусове (повне або часткове) оголення, примусове спостереження за сексуальним насильством та катування із використанням сексуального насильства, побиття або заподіяння травми статевим органам, погрози згвалтування, позбавлення доступу до гігієни, лікування, дотики сексуального характеру тощо. Відповідно до Римського статуту, злочини СНПК не мають строку давності. Про пережитий злочин можна повідомити будь-коли. 

Названий Кодекс на честь Надії Мурад Басі Таха — іракської правозахисниці єзидського походження, посолки доброї волі Управління ООН з наркотиків і злочинності, лауреатки Премії Вацлава Гавела з прав людини, премії Андрія Сахарова «За свободу думки», лауреатки Нобелівської премії миру 2018 року.

Серед загальних принципів Кодексу Мурад:

• вбачати в особах, які пережили сексуальне насильство, особистості
• поважати право осіб, які пережили сексуальне насильство, на контроль та автономність
• бути відповідальними та зберігати доброчесність
• створювати користь або не робити взагалі

Кодекс призначений для тих, хто документує, розслідує, повідомляє, досліджує, проводить моніторинг і здійснює інші види діяльності щодо збору та використання такої інформації. Ознайомитися із Кодексом Мурад — українською мовою.

Корисною для тих, хто бере свідчення буде і брошура «Коли болить тиша: що потрібно знати про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом», де міститься ключова інформація про СНПК й те, як спілкуватися із людьми, які пережили сексуальне насильство, на основі досвіду української ГО «Нумо, сестри!».

«У брошуру ми включили й Кодекс Мурад, і правила спілкування із потерпілими. Загалом ці правила, з одного боку, нескладні, а з іншого боку, бачимо, що часто вони не враховуються і нашими правоохоронними органами, і журналістами, і тими, хто створює матеріали на цю тему», — пояснює Ліна Кущ. 

Розмова з жінками, які пережили сексуальне насильство: 10 правил

Наведені нижче правила продиктовані як Кодексом Мурад, так і досвідом ГО «Нумо, сестри!» — від вибору місця до способів завершення розмови.

1. Врахуйте — приватність жінки на першому місці

Іноді варто відмовитися від безпосереднього інтерв’ю з постраждалою людиною, якщо є побоювання вважати, що це сприятиме повторній травматизації. Натомість можна записати інтерв’ю з психологами/психологинями, юристами/юристками, соціальними працівниками/працівницями тощо. 

Інтерв’ю проводьте тільки у випадку прямої згоди.

2. Дайте жінці контроль над розмовою

Це означає, що перед тим, як будете спілкуватися із жінкою, поясніть — що за фільм, відеоролик чи інший матеріал ви створюєте. Тобто, що це буде, де воно буде поширено, на яку аудиторію та як довго ця інформація буде поширюватися — постійно чи на певний період.

3. Покажіть жінці в тестовому режимі, як це буде виглядати на відео чи на фото

Наприклад, перед початком розмови зробіть кілька кадрів або коротких записів та покажіть, як це буде виглядати. Для жінки важливо, «як я буду виглядати, як це буде, що про мене подумають». Щоб не було цих переживань, дайте можливість перед самою розмовою подивитися, що це буде та в якому форматі.

4. Побільше розповідайте про себе, про свою ідею, проєкт

З одного боку, справді є приватність. Жінці важливо розуміти, що якісь відомості, яких вона не хоче поширювати, не будуть поширені. А з іншого боку, часто для неї це перша взагалі зустріч з тими, хто створює фільм, з тими, хто записує відео, або перше інтерв’ю, яке вона дає у своєму житті. Для жінок це дуже стресова ситуація, тому розкажіть більше про себе, про свою ідею чи проєкт.  

5. Оберіть простір — це має значення 

Неприйнятно проводити інтерв’ю із жінкою в тому місці, де з нею сталося насильство. Коли приїздять до жінок, особливо в сільську місцевість, і записують у неї вдома або перед будинком інтерв’ю про сексуальне насильство, яке з ними чинили під час окупації, — це неприйнятно. Тому що це — ретравматизація. 

По-друге, не всі жінки готові, коли домашні вдома, навіть якщо вони за стінкою, розповідати про це. Не кажучи вже про те, що якщо це сільська місцевість і до тебе приїхали журналісти, то все село обговорює це. Тому, це повинен бути окремий простір, куди жінка може легко приїхати. 

«Це повинен бути непублічний простір, не кафе, — пояснює Ліна Кущ. — Це повинно бути місце, куди жінці було б зручно дістатися громадським транспортом. Часто ці жінки живуть за межами Києва. Зустріч має відбуватися у час, коли ходить громадський транспорт. Добре було б, якби організатори зустрічі запропонували оплатити таксі, бо якщо жінка звільнена нещодавно з полону і для неї Київ — нове місто, то вона тут просто не орієнтується. Простір, в якому зараз ми сидимо, ми використовуємо вже три роки. Ми надаємо жінкам, які потерпіли від СНПК, можливість зустрічатися тут із журналістами, з правозахисниками, давати інтерв’ю. Чому? Ми радилися із потерпілими жінками про те, яким повинен бути цей простір».  

Важливо, щоб у просторі було вікно, природне світло і щоб жінка під час розмови могла контролювати вхід. Тобто, щоб ні в якому разі вона не сиділа спиною до дверей.

На фото – Ліна Кущ, громадська діячка, журналістка, членкиня правління ГО «Нумо, сестри!» та НСЖУ

6. Узгодьте — хто буде долучений до інтерв’ю

Перед зйомкою потрібно попередити, що, наприклад, з вами буде оператор чоловічої статі.  «Для багатьох жінок це важливо, і це може бути перешкодою, — каже Ліна Кущ. — Наприклад, фільм «Окуповані» знімали жінки-операторки. Жінки були і режисерками, і операторками, і це обговорювалося заздалегідь». 

На фото — кадр із фільму «Окуповані» (Women Occupied) — про долю жінок із трьох країн, яких об’єднує те, що всі ці жінки пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Очікується, що фільм вийде до кінця цього року.

Команда фільму «Окуповані» фактично проживала зі своїми героїнями багато-багато днів. Вони супроводжували їх під час різних заходів, зустрічей, і вже потім героїні  переставали помічати ці камери. Таким чином вдалося зафіксувати реальні моменти життя.  

7. Не спрямовуйте розмову на деталі, які відверто шокують, чи на тілесні подробиці.
8. Не закінчуйте за постраждалими їхні фрази, не обривайте різко думку.
9. Не вдавайтеся до трагічної міміки, навіть коли чуєте справді жахливу історію. 
10. Передбачайте для розмови більше часу. Якщо жінка розкриється, то не дуже зручно казати: «Так, все, дякую, досить, ми поїхали». 

Читайте також:

• Не про травму, а про майбутнє: ГО «Нумо, сестри!» допомагає жінкам після російського полону

• Етичний сторітелінг: сильні історії — велика відповідальність