КОЛИ НАУКА — ЦЕ СПІЛЬНИЙ БОЛІСНИЙ ДОСВІД СПОСТЕРЕЖЕННЯ Й УЧАСТІ У ВИЖИВАННІ ВПО

 Наукова діяльність найбільш морально-етична в тих випадках, коли є можливість поєднувати наукове дослідження з наданням науково обґрунтованої необхідної допомоги. І тоді з’являється впевненість, що воно виправдано потенційними соціальними ефектами, пропедевтичними діями, а особливо — консолідацією спільноти, знаходженням шляхів виведення з кризи тих, хто довіряє науці.

Вимушені переселенці, яких зараховують до групи ВПО, здебільшого відчувають на собі послідовно низку процесів. Вони названі по-різному й докладно описані. А втім, вивчаючи наших земляків, які ще донедавна жили за межами Запорізького регіону, ми спостерігаємо явище, яке потребує уточнення не тільки фаз входження в нову спільноту, але й їхніх характеристик.

Зокрема, перша фаза, яку ми найменуємо “трансформацією повсякдення”, супроводжена не тільки відчуттям раптового зламу звичного перебігу життя, катастрофи, невпорядкованих дій, які спричинили руйнування життя людям, але й сподіваннями на швидке повернення звичайного й не ризикованого існування, усталеності й передбачуваності. На цьому етапі дуже важливо максимально швидко впорядкувати побут і наблизити його до попереднього, хоча б кількома складниками побуту: дотримати режиму життя дітям, похилим людям, особам з особливими потребами; поінформувати про можливості підтримування здоров’я й надання медичних послуг; забезпечити зв’язок із рідними або друзями, які б могли підтримати й допомогти людям.

Наступна фаза — це довільне й не довільне звикання до стану “перебування в зміненій реальності”. Ця фаза є вельми суперечливою, її вкрай важко контролювати через велику кількість нерозв’язаних побутових проблем, психологічного спротиву й неготовності до входження й прийняття нового повсякдення з не власного бажання. В цей час дуже важливо надавати будь-яку допомогу постійно, а не епізодично: різноманітні послуги, інформація, консультації тощо. Вкрай важливо залучати до активної участі в проектах, рухах, волонтерстві. Головне — дати відчути себе потрібними, не кинутими напризволяще. В цей час люди навіть більш вразливі, ніж у фазі трансформованого повсякдення. Надія на швидке повернення до звичного життя вже не є “заспокійливим засобом”, згадка про минуле — сіль на рану.

Спільними зусиллями необхідно якомога швидше наблизити фазу “освоєння й присвоєння нових вимог чужого повсякдення”. А це потребує чуйності й чемності, бо те, що здається нам доцільним і важливим, може бути інтерпретоване як нав’язування чужих цінностей в засіб нехтування своїми власними. Нам дуже імпонували й стали в нагоді методи й форми інтеграції в спільноти, які репрезентувала під час “Навчальних візитів «КОНСОЛІДАЦІЯ ЗУСИЛЬ ДЛЯ ДОВГОСТРОКОВИХ ПРОГРАМ З ПИТАНЬ ВПО” ГО “Крим СОС”.

Ці методи й форми роботи сприяють наближенню наступних і найбільш бажаних фаз “укорінення в освоєній реальності “ та “звикання до “чужого” як неминучого “свого”. Їхня диференціація вельми умовна, а перетікання фази в фазу відчутна лише при аналізі дискурсу, коли з’являються характеристики нової реальності, як “дому”, “свого”, звичного”, “нормального”, яким дорожать, яке цінують і потроху починають любити. “Если честно, то туда уже не тянет, а приезжаю и хочу скорее домой” (рос.); “не с чем было сравнить: хоть и трудно было, но жизнь идет, мы уже здесь свои» (рос.); «Дети быстрее привыкли. Мы ради них свыкаемся, а у них друзья хорошие» (рос.); “некоторые говорят «дома старики, надо их оберегать, а мы все здесь, без родни какой там дом?» (рос.) та ін.

На нашу думку, проблеми ВПО наразі є індикатором діяльності НУО. Або ж бездіяльності.