Спільна дія. Чому спільноти мають значення під час війни

1 година 8 хвилин. Саме стільки знадобилося представникам двох організацій, щоб домовитися про доставку гуманітарної допомоги. Найнеобхідніші засоби гігієни та їжа поїхали з Рівного до Київської області.

Така оперативність рішень стала звичною для багатьох організацій та волонтерів за місяць війни. Проте в основі швидких результатів в умовах воєнного часу часто лежить ефективність раніше створених спільнот, формальних та неформальних.

Про те, яку роль зараз відіграють спільноти, а також чому серед сотні організацій та ініціатив ми вибираємо ті чи інші, – розповіла Олена Матвійчук, експертка з організаційного розвитку та координаторка Менторської програми, яку організовує Центр демократії та верховенства права.

«Спільноти» від «робимо спільно»

«До війни ми часто чули про необхідність комунікації, про необхідність створення спільнот, спільної дії, — розповідає Олена Матвійчук. — Однак я впевнена в тому, що коли ми говоримо про «спільноти», то рідко коли запитуємо себе: окей, а що ми маємо на увазі?»

За словами пані Олени, важливо подивитися на будову слова «спільноти». В основі слова лежить поняття «спільно», а тому йдеться насамперед про спільну дію.

До війни важливість формування спільноти полягала в тому, що саме через спільну дію можна побачити людину чи організацію: стиль роботи, стандарти, цінності.

«І таким чином ми можемо, наприклад, прийняти рішення: чи ми готові з цією організацією далі працювати, чи ні. Наприклад, вона не відповідає нашим принципам, нашим цінностям діяльності, – і тоді наші шляхи розходяться. Це цілком нормально.»

Що ж відбувається в умовах війни?

Достатньо пригадати наші типові дні до початку повномасштабного вторгнення. Стратегічні плани на кілька місяців чи років уперед, налагодження контактів, пошук потенційних партнерів для майбутніх проєктів. 

«Ми жили спокійно, ми щось планували, у нас були якісь графіки, у нас була якась запланована діяльність — і в нас вистачало часу для того, щоб перевірити організації або людей якраз таки на цю спільність у діяльності», — розповідає Олена Матвійчук.

В умовах війни насамперед наступає хаос, тому що є небезпека. І в цьому хаосі найперше, що відбувається, — це руйнується структура. Сталі схеми, взаємодії припиняють існувати, а нових ще немає. 

«Так, як було раніше, вже не може бути. А як треба, щоб було, ще не зрозуміло, — пояснює пані Олена. — Тому перше, за що ми хапаємося як звичайні, нормальні люди, — це ті контакти, які ми маємо. Тобто які ми мали, наприклад, до війни. Ці контакти дуже часто можуть бути рятівними.»

Проте війна часто стає перевіркою і для стосунків, і для контактів.

За словами координаторки Менторської програми, яка протягом 6 років займається розбудовою спільноти ОГС, якщо спільнота перед війною пройшла перевірку на спільності та довіру, то в умовах війни це все ймовірно збережеться: «Просто буде пришвидшена комунікація. І люди між собою дуже швидко налагодять або відновлять той контакт, який був раніше».

«В умовах війни кожна хвилина важлива»

«Я побачив в нашій групі, що Олена [ГО «Ресурсний центр підтримки ОСББ Рівненщини», м.Рівне — прим. ред.] написала, що вони готові завантажити пів буса їжею і медикаментами, — розповідає Юрій Войналович, виконавчий директор громадської організації BCD з смт. Немішаєве, Київської області. — Я відразу відгукнувся, тому що знаю, що у нас є, куди прийняти (склад нашої церкви Живе Слово), а далі я знав, що потреба є.»

Від моменту узгодження планів до моменту, коли їжа з Рівного поїхала до захисників «у поля» Київської області — минула приблизно доба.

«Я тоді приїхав на склад буквально через день, там була готова їжа. Відповідно ми її передали на точки: стаціонарні і в поля, до наших захисників. Хлопцям було приємно. Запит початково був про те, щоб щось таке, що вони можуть готувати, — а тут все готове поїхало», — ділиться історією Юрій Войналович. 

Олена Матвійчук наголошує: в умовах війни часу на перевірку, на розуміння того, хто є хто, — в принципі немає. Тому ми насамперед довіряємо тим контактам, які вже мали.

«Менторська програма дійсно будувала й будує спільноту. Це значить, що у спільноті є люди, які пережили або мають той самий чи схожий досвід. У нашій спільноті вони мають схожий досвід у навчанні та в реалізації своїх адвокаційних планів. Ми намагалися зробити так, щоб вони обмінювалися досвідом і знали один про одного.»

Як це спрацювало в умовах війни? 

Швидке реагування на запити. 

«Одна організація, наприклад, займається гуманітарною допомогою, іншій така допомога потрібна — і буквально за 2-3 години збирається необхідний матеріал і відправляється. Це лише один з маси прикладів, впевнена в тому», — каже пані Олена.

Довіра ґрунтується на чотирьох аспектах

Коли Олена Хомич, членкиня правління ГО «Ресурсний центр підтримки ОСББ Рівненщини», запропонувала допомогу, — Юрій Войналович вже знав її особисто. Вони обидвоє брали участь в Менторській програмі 2.0 і розуміли, хто чим займається та в кого які компетенції.

За словами Олени Матвійчук, довіра – це не те, що приходить просто так: «От ми заходимо в якийсь будинок і починаємо довіряти іншій людині, яку бачимо вперше. Звісно, що ні». 

Чотири фактори, на яких вибудовується довіра

Компетенції: «Ми впевнені у компетенції іншої людини або в компетенції іншої організації. Тобто що вона, ця людина чи ця організація, знає, може, вміє. Якщо ми цього досвіду не знаємо, не пережили — то швидше за все ми довіряти такій організації не будемо».

Повага: «Якщо людина зневажливо до нас ставиться або організація не поважає якісь принципи, ті, які поважаємо ми, — довіряти такій організації ми теж не будемо». Як приклад можна навести принцип публічних фінансів у роботі організацій.

Відповідальність: «Якщо людина або організація за щось взялася, наприклад, пообіцяла дістати амуніцію чи якісь ліки, то вона це робить. І ми впевнені в тому, що ця організація чи ця людина зробить. Тому що вона відповідає за нашу спільну, одну ідею. Наприклад, дістати ліки».

Турбота: «Довіра неможлива, коли людина не турбується про відносини. Якщо в умовах комунікації я розумію, я бачу, що людина турбується про те, щоб зберегти зі мною контакт, то я буду їй довіряти».

Якщо така довіра була побудована заздалегідь, то під час війни вона може зберегтися чи пройде перевірку. 

Якщо ж у стосунках цієї довіри до війни не було — то ми будемо довіряти лише тим, кого знаємо, або ж рекомендаціям від знайомих нам людей.

«В умовах хаосу (а ми зараз живемо в умовах хаосу) дуже легко робити незаконні речі. І в умовах хаосу стирається багато фасадних шаблонів, — додає пані Олена. — Тобто змінюється стиль комунікації, натомість залишається суть. А по суті й організації, і люди є різними».

До Юрія Войналовича згодом звернулися представники з Церкви Перемоги. Вони хотіли допомогти одному з сіл Житомирської області, де вже назріла гуманітарна катастрофа. Пан Юрій сконтактував їх з рівнянами. 

Коло контактів задля збереження України продовжило розширюватися.

Читайте також, як організації-ментори відреагували на введення воєнного стану.

Матеріал підготувала
Ксенія Дітчук