Міста в Україні

Цим матеріалом розпочинаємо серію тематичних публікацій, які ґрунтуються на базовому дослідженні «Огляд ситуації щодо впровадження партнерств міських та сільських територіальних громад в умовах ...

Додано:
powerreform

Міста в України
Міста в Україні

Цим матеріалом розпочинаємо серію тематичних публікацій, які ґрунтуються на базовому дослідженні «Огляд ситуації щодо впровадження партнерств міських та сільських територіальних громад в умовах децентралізації та змін у державній регіональній політиці в Україні», розробленому групою експертів Інституту громадянського суспільства на виконання проекту «Партнерство міських та сільських територіальних громад як ефективний інструмент місцевого економічного розвитку» за підтримки Програми «U-LEAD з Європою».

Система розселення (поселенська мережа) в Україні є досить гармонійною у більшості українських регіонів і складається із мережі «глобальних» міст, які виконують певні функції, великих (понад 100 тисяч населення), середніх (50-100 тисяч) та малих міст (до 50 тисяч), селищ та сіл.

Великі квазістоличні міста України

В Україні є досить великі міста, формуються міські агломерації. Розміщення великих міст по території України можна вважати досить прийнятним.

Великі міста сьогодні по суті виконують частину квазістоличних функцій.

міста

Малюнок 1. Великі міста України, що виконують певні «квазістоличні» функції

Як видно із малюнку, південно-західна частина України (проміжок між Києвом та Львовом – близько 600 км), не має великого міста, але тут розміщено два обласних центри, що досить динамічно розвиваються – це Вінниця та Хмельницький. Зараз Вінниця по суті стає таким регіональним квазістоличним центром як Львів на заході, чи Одеса на півдні України.

Великі міста України

Великі міста України складаються передусім із міст – обласних центрів та міст обласного значення.

На території країни знаходиться 37 міст з населенням понад 100 тисяч, в яких проживає близько 9,32 млн. осіб. Також знаходиться 6 найбільших міст (без міста Київ) з населенням понад 500 тисяч осіб, в яких проживає близько 5,56 млн. осіб з середньою щільність населення майже 2900 осіб на квадратний кілометр.

Розміщення таких міст є досить нерівномірним по території України, так само, як і віднесення цілої низки міст до категорії міст обласного значення (МОЗ). Правовими нормами передбачено, що мінімальна кількість населення для отримання статусу МОЗ має складати понад 50 тисяч осіб.

На жаль часте «виключення із правил» привело до того, що однаковий статус МОЗ мають такі міста, як Кривий Ріг із населенням понад 600 тисяч осіб, і Моршин із менш ніж 7 тисяч жителів та значно нижчою щільністю населення, яка є типовою для міста.

Середні міста України

Середні міста України складають 33 міста з чисельністю населення від 50 до 100 тисяч осіб. Там проживає близько 1,06 млн. жителів, де щільність населення приблизно становить -1140 осіб на квадратний кілометр.

Малі міста України

Малі міста України, які відносяться до міст обласного значення і мають населення до 50 тисяч осіб, складаються із 82 міст з населенням майже 2,15 млн. жителів та щільністю – 1174 особи на квадратний кілометр.

Сюди ж належать і міста районного значення.

Міста районного значення з населенням понад 10 тисяч осіб – це 161 місто, в яких проживає майже 2,5 млн. осіб. Щільність населення у цих містах складає – 662 особи на квадратний кілометр. Ще одна категорія міст – міста районного значення з населенням до 10 тисяч осіб. Таких міст на території України -97, а їх населення складає близько 670 тисяч осіб зі щільністю населення – 582 особи на квадратний кілометр.

Всі районні центри в Україні є міськими поселеннями. Це – або міста, або селища. До початку окупації в Україні налічувалось 488 районних центрів із статусом міських поселень.

Традиційно міста – обласні центри та міста – районні центри були основними місцями отримання публічних послуг жителями сільських поселень. Тут були сконцентровані основні елементи соціальної інфраструктури та розміщувались основні економічні суб’єкти сфери промисловості та послуг.

Висновок:

  1. Міська мережа в Україні складається із «глобальних» міст (міст з найбільшою кількістю населення, що є близькою до мільйона осіб); міст – обласних центрів та міст обласного значення; міст-районних центрів; міст районного значення та селищ міського типу.

 27.12.2018

Малюнок 2. Частка міських поселень різних категорій/типів[1]. Джерело: Державна служба статистики України

  1. Розміщення «глобальних» міст по території України є досить оптимальним, що дає змогу мати доступність всієї території України до «квазістоличних» послуг, які надаються у таких містах: саме в цих містах знаходяться провідні університети, високоспеціалізована медична допомога, заклади культури високого рівня (театри, консерваторії), заклади спорту та спортивні команди вищих дивізіонів.

  2. Міста – обласні центри є ключовими центрами розвитку відповідних регіонів. Їх вплив на регіональну економіку є визначальним в усіх областях (за винятком Київської, яка не має власного обласного центру). Розміщення обласних центрів в деяких областях є досить асиметричним. Це ускладнює доступ до них з усієї території області (Одеська, Миколаївська, Кіровоградська, Волинська…), що частково компенсується наявністю міст обласного значення.

  3. Міста обласного значення в Україні по регіонам мають досить нерівномірне розміщення, відрізняються одне від одного за чисельністю населення майже в 100 разів (Кривий Ріг – Моршин). Наявність в районі одного міста обласного значення – райцентру, по суті розриває бюджетну спроможність такого району і веде до суттєвого зменшення можливостей розвитку сільських територій району.

  4. Міста районного значення та селища міського типу найбільш інтегровані у сільську поселенську мережу і радше відповідають сільським поселенням, ніж міським, виходячи із щільності населення, наявності централізованого водопостачання та водовідведення, але є певними острівцями стабільності життя сільських територій, особливо районів з низькою щільністю населення.

  5. Більшість міського населення України проживає у великих та середніх містах.

 27.12.20182

Малюнок 3. Розподіл міського населення за категоріями/типами міст[2]. Джерело: Державна служба статистики України

  1. Щільність населення у містах з населенням до 100 тисяч осіб, складає менше 1174 особи на квадратний кілометр, що є значно нижчим, ніж критерії щодо міст, прийнятими в міжнародній практиці класифікації міст.

  2. Міста з населенням нижчим 10 тисяч осіб по суті є не містами у європейському розумінні цього слова, а урбанізованими територіями, адже щільність населення у таких містах складає в середньому до 700 осіб на квадратний кілометр.

[1] Джерело: Україна. Огляд урбанізації. Світовий банк. 2015 р.


Тематика публікації:      

Останні публікації цього розділу:

Інклюзивне відновлення та відбудова: конференція та рекомендації від експертів

В Україні запустили безкоштовні онлайн-курси англійської для працівників ДСНС

Українські благодійники отримали високу оцінку від моніторингової місії Americares

Перспективи міжнародної STEM-стандартизації закладів освіти України у 2024 році

Відкриваємо шлях до майбутнього за допомогою "НАВІГАТОРА МАЙБУТНЬОГО"

Що думаєте про тему деінституціалізації?

  • Володимир Чалков

    Як керівник громадської організації “Інвалідів Хутір-Михайлівська” код ЄДРПОУ: 40959653 міста Дружба Сумської області, 06.04.2018 оголосив громадське обговорення щодо зміни статуса міста Дружба на селище міського типу і повернути історичну назву Хутір-Михайлівськ. Згідно поданої заяви до Головного територіального управління юстиції у Сумській області за № 4631/03 від 03.04.2018. Наша громада осіб з інвалідністю не може поки здійснити включення до виборчого бюлетеня, щоб населення відало свої голоси- хто за місто, хто за селище на виборах Президента 31.03.2019 року. Допоможіть натиснути на міську раду, люди бояться тиску адмінресурсу.

    • Diamanttt

      Пане Володимире, такою вашою
      публікацією-закликом справи не
      вирішуються. Хто буде тиснути на місцеву
      владу, окрім вас самих, місцевих? Я? чи
      моя НДО на Волині? В нас своїх проблем
      купа… Та й що то за мова “бояться
      тиску?”, навіщо тоді було збиратись
      в громадську організацію? Сутність якої
      в першу чергу, захищати права членів та
      лобіювати і вирішувати проблеми?
      Боязливим в громадському русі не місце…
      бо тиснути доводиться багато що і багато
      кого. Якщо ви хочете повернути назву,
      то почніть хоча б з того, що організуйте
      офіційне звернення до керівників вашої
      влади та збір місцевих підписів на
      підтримку до звернення. А як люди не
      хочуть підписуватись, то може не хочуть
      змін назви. І, можливо, таке бажання –
      ваше особисте бажання, яке ви їм чи
      комусь нав’язуєте… 2) У вас, на жаль, досі
      менталітет “радянського керівника”,
      і це видно неозброєним оком, як кажуть.
      В сучасній демократичній НДО, голова
      не є “царьком при пагонах”, який
      господствує над нижчими членами, і
      вказує їм, що робити, бо він “рукой
      водітєль”. А як не слухають чи не
      хочуть, то випирає їх, чи впливає усіма
      засобами, щоб підкорити. Як це було в
      екс-радянський час… В демократії є
      іерархія: керівним органом є загальні
      збори, які обирають правління, правління
      обирає керівниками і затверджує на
      загальних зборах. Керівник не стає від
      цього “царем” і не використовує
      свою, надану колективом владу, щоб
      здійснювати свої особисті амбіції та
      наміри. Керівник чи керівниця НДО –
      виконавець волі свого “членського
      народу” і ЙОГО рішень, згідно статутної
      діяльності і цілей НДО. Діяльність НДО
      регламентується текстом вашого Статуту
      і вашими статутними повноваженнями, і
      рішеннями загальних зборів членів, а
      директор (чи голова) виконавець та
      звітувальник за виконання перед
      колективом. Якщо у вашому Статуті є
      прописані повноваження, які надають
      вам право апелювати про зміну назви
      місцевості, то ви повинні скликати збори
      і скласти спільне звернення до вашої
      влади, згідно вимог подання апеляцій.
      Якщо ж ви, як НДО інвалідів маєте статут,
      в якому прописано, що організація
      зобов’язується захищати права своїх
      членів, то ви цим і повинні займатись.
      А те, що ви намагаєтесь “підтасувати”
      свою НДО, і використати її для своїх
      особистих амбіцій та політичних намірів,
      говорить про те, що ви іще не вийшли із
      “радянського тоталітарного менталітету
      “рукой водітєля””, і мені вас
      самого, а особливо ваших членів шкода. Все, що поза межами повноважень Статуту НДО і рішень загальних зборів колективу НДО – незаконне, хто б його не намагався пропихнути. Нехай Бог змінить ваше серце до своїх
      обов’язків і ваше ставлення до людей,
      яких ви представляєте. Дай Боже, щоб
      Він, по своїх великій милості до вас і
      вашої громади, перетворив вас на захисника
      своїх членів та вирішувача їхніх проблем,
      як це має бути у справжній громадській
      громаді. Впевнена, що в вашій місцевості
      є чим зайнятись інвалідній НДО, окрім
      зміни назви чи підтасовки її для
      політичних амбіцій… Наприклад, апелювання
      та вирішування проблеми безбар’єрного
      доступу інвалідів до об’єктів суспільного
      використання: встановлення пандусів,
      прибирання перешкод для проїзду
      колясок-інвалідів і багато чого іншого.
      Бо ваш лист такого змісту, явно “попахує
      корупцією та зловживанням” і далекій
      від демократичного управління та
      діяльності сучасної громадської
      організації…. Вибачайте, за відвертість.