Юрій Куличенко: «Страху не було, був азарт»

Юрій Куличенко вперше взяв зброю та пішов в батальйон «Айдар» 16 травня 2014 року. Спочатку був добровольцем, а до квітня 2016 служив на контракті. Коли незаконні формування з’явились в ...

Додано:
Viktoria_T

8 (1)

Viktoria_T

Юрій Куличенко вперше взяв зброю та пішов в батальйон «Айдар» 16 травня 2014 року. Спочатку був добровольцем, а до квітня 2016 служив на контракті. Коли незаконні формування з’явились в Старобільську, представники місцевої самооборони не давали їм проводити активні заходи.

«Коли вони збирались на площі, ми їх перекричали. Потім зібрались на стадіоні, планували, що далі робить» – згадує Юрій.

Почались перші чергування. Вперше – на підгорівському мосту. Чоловіки розбились по групам, і по принципу «хто ближче живе» заступали на чергування.  

На той момент Юрій був приватним підприємцем, мав свою майстерню з ремонту легкових авто. Після початку АТО бізнес занепав – поки Юрій служив, клієнти знайшли інших майстрів.

«Деякі місцеві з проросійськими поглядами принципово до мене не йдуть. Що вже казати про них, якщо мій рідний кум, коли я взяв зброю, калитку мені не відкрив. Дотепер не спілкуємося, навіть не вітаємося, хоча разом росли, дочку хрестили.

Через АТО неприязнь ветеран відчув навіть від найрідніших людей.

«Навіть батько від мене відвернувся. Коли після шпиталю я заїхав до нього, він не оцінив, що я медаль отримав. І розказував, що я пішов на війну, бо когось побив, що є неправдою. Тож з батьком я не спілкуюсь» – з гіркотою у голосі розповідаю ветеран.

Перший бій, втрата слуху, товариші, гімн на блокпості

Служити Юрій почав у якості помічника гранатометника. Потім в розвідці, був командиром відділення БМП-1. Чергував на блокпостах, на «передках», був у другій штурмовій афганській роті, в якій брав участь у всіх боях. За спогадами бійця, тільки у травні 2015 року було 19 боїв.

Добре Юрію запам’яталась відсутність страху.

«Перший бій – у мене не страху не було, нічого, був азарт. Вистріляв, а мені дають «відбій» по рації. А другий випадок, коли я біг по мінному полю, не добіг метрів 30 до сепаратиста, по сторонам обстріляли. А після подумав, що мене туди ніхто не посилав. Та страху не було. Ще було, коли не дозволяли стріляти. Вночі я бачив противника, спитав команду на постріл, та мені не дозволили, сказали, раптом це мирні жителі. О другій ночі. Тоді мені було незрозуміло, чому в Києві вирішують, що мені робити в окопі» – згадує чоловік.

Одна з пам’ятних дат для ветерана – 4 травня 2015 року. Тієї ночі, в Золотому-4, він з напарником стояли на посту.

«Я тільки подивився в тепловізор, нагнувся за мішками, і в цей момент поряд лягла міна» – каже Юрій.

Боєць втратив свідомість, частково втратив слух. Тоді волонтери привезли слуховий апарат, та він не допомагав, Юрій не чув навіть обстріл. Його відправили у шпиталь в м. Дніпро, звідти у Київську область. Через місяць лікування чоловік повернувся на службу в Новгородське.

«Тепер недочуваю, частина здоров’я осталась там» – розповідає ветеран.

Та слуховий апарат він не носить по сей день через настанови лікарів. А також стоїть на обліку в лікарні, та інвалідність так і не отримав.

Та де втратив, там і знайшов – під час служби Юрій здобув багато нових знайомств і товаришів. І запевняє, що зараз його приймуть у будь-якому місті. І навіть зараз 58-річний Юрій працює в колективі з товаришами, з якими разом служив. Разом вони охороняють підприємство під Києвом.

Та не все оточення у житті Юрія траплялись доброзичливе.

«За спиною кажуть всяке, а в Фейсбуці пишуть всяке. Були випадки, ми стояли в Новгородському з місцевими, і вони казали: «От ви понаїхали». А чого понаїхали? Моя хатина звідти 100 км, мешкаю в Луганській області» – згадує боєць.

Був в 2014 році інцидент зі словом «понаїхали» з Юрієм і на Старобільщині. Таку фразу він тоді почув на блокпості від водія «швидкої допомоги». Ветерана дуже зачепило, що таке кажуть й у рідному місті. Тож він спонукав водія розказати гімн України. Та запевняє, що «швидка допомога» тоді їхала не на екстрений виклик, тому дозволив собі такий «повчальний урок».

Життя після служби

Після служби в АТО Юрій почав займатись волонтерством, яким займається і сьогодні. Має з десяток нагород за волонтерство.

«Я розумів, що там не мед, не романтика, але мене туди тягнуло. Я звик до свого підрозділу, колективу, тож я їздив з волонтерською допомогою. По всьому фронту возив сітки маскувальні, що дівчата плели, возив пиріжки, полум’ягасники, глушники тощо» – каже ветеран.

Та знає, що є випадки, коли після війни людина не може перестроїтись. На думку ветерана, потрібною була б допомога психологів для адаптації бійців у мирному житті. Адже, коли людина знаходиться в бою, а потім вертається, а життя тут стало гірше, це обурює.

До 2014 року, зізнається герой статті, кожен жив своїм життям. А після у багатьох змінились погляди, багато людей стали ідентифікувати себе як українці. Та й сам Юрій змінив погляди.

«Пам’ятаю, як школярем мене вчили захищати сім’ю, батьківщину. Коли прийшов час захистить свою родину, дім, я пішов захищати» – розмірковує чоловік.

Та вдячний за підтримку своїй родині. За його словами, жінка ніколи не задала питання: «Навіщо це треба», бо знала – якщо не чоловік, то хто. Та й сам Юрій впевнений, що совість не дала б йому відсидітись дома.

У побутовому плані життя ветерана теж змінилось. Так, фізично він себе перестав навантажувати, і кожні два тижні їздить на роботу під Київ, бо вдома роботи немає. Взагалі не дивиться телевізор, а новини дізнається в інтернеті, чи через знайомих. А реальну обстановку на передовій дізнається з перших вуст, адже на службі знаходиться брат Юрія.

Зараз чоловік мріє, щоб війна скінчилась, і діти жили без війни.

«Щоб хлопці не погибали, всі вернулись в родини – до батьків, дітей, жінок, матерів. Щоб українська нація згуртувалась. Треба передати країну нащадкам, щоб вони знали про батьків і дідів не тільки з книжок» – резюмує Юрій Куличенко.

Матеріал створено в рамках Арт-терапевтичної програми “Блокпост”, що в рамках резиденції “Аура міста” реалізується громадською організацією “Центр спільного розвитку “Дієва громада” за дорученням Федерального уряду Німеччини.


Тематика публікації:  

Останні публікації цього розділу:

Рекомендації поліпшення соціальних послуг для осіб похилого віку з урахуванням наслідків пандемії COVID-19 та в умовах воєнного стану

Фінансові поради для громадських організацій

Управління кордонами в Україні: пошук оптимальних моделей

Українсько-румунський кордон: проблеми та рішення

Відновлення сталого економічного розвитку територій України після війни

Організація управління розвитком територій під час військових дій в Україні