Як бюрократія та відсутність планування паралізує громади та інвестиції

iaa.ukraine

Масштаб руйнувань, спричинених повномасштабною війною, вимагає від України не лише зовнішньої фінансової допомоги, але й чіткої, довгострокової та системно пропрацьованої стратегії відновлення. Однак, на третій рік повномасштабної війни, національна архітектура планувальних документів, що мала стати фундаментом цього процесу, виявляє низку критичних прогалин. Ці системні недоліки не тільки гальмують внутрішні процеси, але й підривають довіру міжнародних партнерів та інвесторів.

Ілюзія Плану

Перший і поки що єдиний загальний план відбудови, відомий як План Відновлення України (План Лугано), був представлений ще у липні 2022 року. Хоча його візія «Сильна європейська країна – магніт для іноземних інвестицій» залишається актуальною, а визначені 15 національних програм задали базові пріоритети, цей документ досі не був нормативно затверджений і залишається лише проєктом.

Від моменту презентації в Лугано ситуація кардинально змінилася: збитки багаторазово зросли, а економічний контекст став більш складним. Залишати базовим документ, який не відображає поточних реалій, — це фундаментальна стратегічна помилка.

З огляду на стратегічну важливість, влада, спільно з експертним середовищем та громадськістю, може оперативно розробити та ухвалити новий, довгостроковий План Відновлення України. Це забезпечить необхідну системність і стане потужним, реалістичним аргументом для залучення іноземних інвестицій у відбудову.

Фундаментальний розрив

Проблеми системності починаються на національному рівні, де ключові планувальні документи критично застарілі або неповні.

По-перше, Генеральна схема планування території України, основоположний документ, що визначає концептуальні засади використання території країни, була затверджена ще у 2002 році. Вона давно втратила актуальність і не враховує ані наслідків військових дій, ані сучасних інвестиційних пріоритетів, як-от угоди про спільний видобуток корисних копалин.

Критично важливим кроком для забезпечення сталого розвитку та ефективного використання території є оновлення Генеральної схеми планування території України.

По-друге, оновлена Державна стратегія регіонального розвитку (ДСРР), на жаль, досі не містить ключового елемента — переліку територій відновлення. Вона зберігає однаковий підхід до всіх громад, ігноруючи критерії, визначені самим Кабміном (бойові дії, окупація, руйнування). Ця невизначеність фактично блокує початок розробки Планів відновлення та розвитку регіонів, що є прямим порушенням законодавства і гальмує диференційоване відновлення.

Затвердження у ДСРР переліку територій відновлення дозволить запровадити гнучкий підхід (прифронтові, центральні, тилові) відповідно до реальних потреб і розблокує необхідне регіональне планування.

Бюрократичний тягар

Справжній управлінський тягар лягає на місцевий рівень, де громади стикаються з хаотичною та надмірною системою планувальних документів. Законодавство вимагає від громад розробки понад 20 різних документів, багато з яких частково дублюють один одного.

Така надмірність вимагає колосальних людських, часових та фінансових ресурсів від громад, які часто мають низьку інституційну спроможність. Замість того,  щоб сфокусуватися на відбудові критичних об’єктів, місцева влада змушена вплутуватися у бюрократичний марафон.

Зменшення кількості дублюючих актів і створення механізму інституційної підтримки дозволить громадам сфокусуватися на пріоритетній відбудові, підвищуючи якість та ефективність фінальних стратегій.

Наразі Україна має ілюзію планування, але не має функціональної, цілісної системи, здатної ефективно управляти мільярдами доларів допомоги та інвестицій. Подолання цього інституційного хаосу, відмова від застарілих схем та зменшення бюрократичного тиску на місцях є не просто бажаним кроком, а критичною передумовою для переходу від хаотичного ремонту до стійкого, системного відновлення.