Весна прИйде?

powerreform

Чергова атака кремля  8 листопада 2025 р. не створила кризу – вона лише підсвітила траєкторію катастрофи, яку ми ігнорували роками. Аналіз системних ризиків за моделлю авіаційних катастроф показує, що часу на «конструктивні» розмови не залишилось.

В аналізі системних катастроф є один фундаментальний принцип. Він пояснює, чому складні системи дають збій не раптово, а через довгий, поступовий процес самозаспокоєння.

Доприкладу соціологиня Діана Воган, аналізуючи вибух шаттла «Челленджер», назвала це «нормалізацією відхилень». Це коли очевидно небезпечна практика або відхилення від стандартів поступово стає «нормальним». Прийнятним. Катастрофа стається не тому, що хтось хоче зла, а тому, що система піддається тиску обставин – наприклад, треба дотриматись графіку.

У випадку NASA, інженери знали про дефект ущільнюючих кілець при низьких температурах. Але кілька попередніх запусків у холодну погоду пройшли без катастрофи. І ризик поступово перекваліфікували. Те, що було «загрозою», стало «прийнятною проблемою».  Кожен такий «успішний» політ ставав доказом, що правила, мовляв, дурні. Фізик Річард Фейнман влучно назвав це грою в «російську рулетку»: якщо ви натискаєте на курок, а пострілу немає, це не означає, що пістолет безпечний. Все це підживлюється «культурою мовчання» – коли ті, хто бачить проблему, просто не наважуються виступити проти.

Є й інша модель. Класик теорії безпеки Джеймс Різон запропонував «модель швейцарського сиру». Уявіть, що кожен наш захисний бар’єр – це скибка сиру. В ідеалі вона суцільна, але в реальності кожна має дірки – слабкості. Ці слабкості бувають двох типів.

Перший – Латентні умови. Це «сплячі» проблеми, закладені в систему давно: помилкові рішення керівництва, хронічне недофінансування, погане проектування.

Другий – Активні збої. Це вже очевидні помилки операторів (пілотів, лікарів) або раптові події.

Катастрофа, за Різоном, стається не через один збій. Вона стається, коли небезпека проходить крізь «дірки», що випадково вишикувались у всіх шарах захисту одночасно.

Теорії Воган і Різона пояснюють механіку. Але що створює цю «культуру мовчання»? Тут варто згадати культурний аналіз, який популяризував Малкольм Гладуелл. Соціолог Гірт Гофстеде ввів поняття «Індекс дистанції влади» (PDI). Простими словами, це міра того, наскільки суспільство приймає ієрархію і нерівність. У культурах з низьким PDI (США, Скандинавія) підлеглі вільно кидають виклик керівникам. 

У культурах з високим PDI (багато азійських та латиноамериканських країн) ставити під сумнів рішення шефа -  це табу. У критичних ситуаціях це вбиває. Це призводить до «пом’якшеного мовлення» – ввічливих натяків замість чітких попереджень. Авіація знає десятки таких випадків. Рейс Avianca 052 (1990). Колумбійський екіпаж (високий PDI) годинами кружляв над Нью-Йорком. Пальне закінчувалось. Замість того, щоб кричати «MAYDAY», вони чемно повідомили американським диспетчерам (низький PDI), що їм «потрібен пріоритет». Для диспетчера це був звичайний запит. Для екіпажу – відчайдушний крик про допомогу, який вони не наважились висловити прямо. Літак розбився. 

Рейс Korean Air 801 (1997). Капітан (авторитарний ветеран) помилково садив літак, не бачачи смуги. Другий пілот бачив фатальну помилку. Але замість того, щоб крикнути «Набирай висоту, ми летимо в гору!», він сказав: «Вам не здається, що дощ іде сильніше?». Це був натяк. Капітан його проігнорував. Літак врізався в пагорб.

Що важливо: Korean Air розв’язала цю проблему не новими літаками. Вони провели культурну шокову терапію. Найняли західних консультантів і ввели обов’язкову англійську мову в кабіні, яка «зламувала» ієрархію. Вони змінили культуру, щоб вижити. Якщо «дистанція влади» пояснює, чому підлеглі мовчать, то «комплекс Кассандри» – чому керівники не слухають. Кассандра, якщо пам’ятаєте, була пророчицею, проклятою ніколи не бути почутою. Її точні прогнози про падіння Трої висміяли як істерику.

В історії повно таких «Кассандр». Фінансова криза 2008 року. Брукслі Борн, голова Комісії з торгівлі ф’ючерсами США, ще наприкінці 90-х попереджала про колосальні ризики нерегульованого ринку деривативів. У відповідь голова ФРС Алан Грінспен та міністр фінансів Роберт Рубін не просто проігнорували її – вони організували їй публічне цькування. Колапс, який вона передбачила, став її «найгіршим кошмаром». Падіння Римської імперії. Це теж не була раптова подія. Це був процес «свідомого невігластва» еліти. Римське керівництво систематично ігнорувало два сигнали: реальну загрозу «варварів» і глибоку внутрішню економічну кризу. 

І ось ми підходимо до тези -  критичний стан української енергосистеми станом на листопад 2025 року – це не раптова трагедія. Це логічний фінал багаторічної політики «нормалізації відхилень». Це той самий процес, який роками створював «дірки» в нашому «сирі». Ми «нормалізували» політично занижені тарифи, які не покривають собівартості. Це створило хронічну фінансову «дірку». Ми «нормалізували» залежність від гігантських радянських ТЕС та ТЕЦ, хоча їхня вразливість до атак була очевидною. Ми «нормалізували» заспокійливу комунікацію («ми пройшли зиму, пройдемо і цю»), ігноруючи реальне виснаження системи. Кожна зима, яку ми «якось» проходили, ставала тим «успішним запуском», який переконував нас, що все гаразд. Насправді ж ми просто грали в «російську рулетку». Україна, з її височенним індексом дистанції влади (оцінка 92 зі 100 за Гофстеде), є ідеальним середовищем для катастрофи. Наша політична культура не заохочує говорити керівництву жорстку, неприємну правду. Заяви про те, що «ситуація контрольована», – це наше «пом’якшене мовлення». Ми – екіпаж рейсу Avianca 052: кажемо, що нам «потрібен пріоритет», коли вже час кричати «MAYDAY». Наші енергетичні експерти, які роками попереджали про колапс через збиткові тарифи, стали нашими «Кассандрами». Їхні доповіді ігнорували.

Масований удар 8 листопада – це не причина кризи. Це «активний збій», який просто висвітлив усі «латентні умови». Це той самий «подих холодного вітру», який мав би змусити NASA скасувати запуск. Але ми, схоже, готуємось до старту, запевняючи, що «ситуація контрольована». Аналіз поточної ситуації показує, що «траєкторія» для колапсу проходить одразу через три критичні шари: генерацію, пальне та фінанси.

По-перше, «активний збій» – удар 8 листопада. Нічна атака 8 листопада 2025 року стала наймасованішою. Ворог застосував безпрецедентну кількість ракет, включно з «Кинджалами» та «Іскандер-М». Головний удар прийшовся по генерації. Ключовий факт: повна зупинка ПАТ «Центренерго». Це не просто пошкодження, це «нуль генерації». Удар прийшовся одночасно по Трипільській ТЕС у Київській області та Зміївській ТЕС у Харківській. Компанія повідомила: «Станції у вогні! Ми зупинилися… Нині – нуль генерації. Нуль!». Втрата Трипільської ТЕС – це стратегічний удар по стійкості київського енерговузла. Це був ключовий елемент маневрової генерації для столиці. Тепер Київ стає критично залежним від передачі енергії з інших регіонів та імпорту. Наслідки не забарилися. По всій країні ввели екстрені відключення, які згодом замінили на «стабілізаційні» графіки (ГПВ). Але ця «стабілізація» – це і є нормалізація дефіциту. Прогноз «Укренерго» на 9 листопада свідчить про погіршення. Графіки діятимуть всю добу по всій Україні, а обсяг відключень зросте – одночасно застосовуватимуться від 2 до 4 черг. Це не стабілізація. Це визнання гігантського дефіциту. По-друге, «латентна умова» – невидима газова криза. Ворог бив і по газовій інфраструктурі. Але це лише верхівка. На перший погляд, у нас все добре: влада рапортує, що у сховищах (ПСГ) накопичено 13,2 мільярда кубометрів газу. Це і є «нормалізація відхилення». Цей обсяг розраховували за умови, що споживання покриватиметься власним видобутком. Але через атаки «Нафтогаз» та «Укргазвидобування» втратили майже 50%, а дехто каже – до 60% об’єктів газовидобутку.

Це докорінно змінює ситуацію. ПСГ перетворюються з резервного сховища на основне. Аналітики попереджають: цих запасів «ледь вистачає», і вони «не мають буферу». У разі пікових морозів у січні-лютому системі загрожує падіння тиску. А це – зупинка теплокомуненерго. По-третє, «латентна умова» – фінансова агонія. Це корінь усіх проблем. Найбільше наше «відхилення» – тарифна політика. Наразі тариф на електроенергію для населення – 4,32 грн/кВт·год. Тариф на газ – 7,96 грн за кубометр. Реальність така, що економічно обґрунтована ціна на світло, за оцінками експертів, мала б бути від 6,5 до 9 грн. Ця політика «дешевих тарифів» – не соціальний захист, а гарантія колапсу. Вона створює каскад фінансових «дірок»: немає грошей на ремонти, немає грошей на захист об’єктів, немає грошей на перебудову і децентралізацію. Ситуацію погіршує те, що населення не може платити навіть це. Станом на осінь 2025 року кількість виконавчих проваджень через борги за комуналку сягнула 788 тисяч грн. Система опинилася в стані «нуль генерації» (Центренерго), «нуль резервів» (газ) та «нуль фінансів» (тарифи і борги). Це ідеальний шторм. Час для екстреної посадки. І час сказати правду. «Важка правда» полягає в тому, що населення має готуватися не до «складнощів», а до виживання. Експертні прогнози на зиму 2025-2026 можна звести до трьох сценаріїв.

Перший, оптимістичний, який можна назвати «конструктивним». Це дефіцит потужності в 1.0-1.5 ГВт. Він передбачає точкові, короткі відключення (2-4 години на добу) в пікові години. Газопостачання стабільне. На жаль, імовірність такого сценарію – низька. Це, скоріше, медійна ілюзія.

Другий, поміркований, або ж «реалістичний». Дефіцит вже 2.5-4.0 ГВт. Це означає жорсткі, керовані графіки відключень по 4 – 8 + годин на добу по всій країні, включно з Києвом. Стан газопостачання напружений. Імовірність цього -  висока. Це, схоже, і є наша нова норма.

Третій, песимістичний, – це «колапс». Дефіцит понад 4.0 ГВт. Це вже не графіки, це каскадні аварії через перевантаження мереж. Це ризик локальних блекаутів, коли райони чи цілі міста сидять без світла по 1-3 доби. У прифронтових регіонах – повний блекаут. У газовій сфері – кризовий дефіцит у пікові морози і зупинка теплокомуненерго. Імовірність цього сценарію – середня. І це ризик, який ми активно ігноруємо.

А тим часом комунікаційний фон небезпечно спокійний. Медіа фіксують, що проблеми з енергетикою «сприймаються конструктивно». Ось це «конструктивне сприйняття» і є «нормалізацією відхилення» на рівні суспільства. Це та сама «культура мовчання» з моделі «Челленджера». Коли «Укренерго» каже: «Будь ласка, споживайте ощадливо!», а міністерство заявляє: «Нам вдалося стабілізувати трішки систему», це створює ілюзію, що ситуація керована. Це роззброює. Люди не отримують сигналу про реальну небезпеку. Вони не готуються до «Песимістичного» сценарію.

Настав час чесно сказати населенню Києва, Харкова, Львова та інших великих міст важку правду. Правда в тому, що «песимістичний» сценарій є достатньо імовірним, щоб стати офіційним планом підготовки. Потрібно готуватися до життя в мегаполісі в умовах 8+ годин без світла, води та, можливо, тепла. Щоб уникнути катастрофи, ми маємо не «латати» старі скибки сиру, а терміново додавати нові. Це вимагає «шокових», тобто радикальних, непопулярних, але невідкладних рішень.

Економічний шок: Правда про тарифи.

Це найбільш непопулярне, але й найбільш невідкладне. Рішення – негайний перегляд тарифів на електроенергію та газ до економічно обґрунтованого, ринкового рівня. Звісно, це має супроводжуватися переходом від загальної субсидії (низький тариф для всіх) до адресних грошових субсидій для 30-40% населення, яке цього дійсно потребує. Чому? Це єдиний спосіб розірвати фінансову петлю. Це дасть енергокомпаніям гроші на закупівлю дорогого імпортного газу, на аварійні ремонти та на будівництво фізичного захисту. А ще це дасть найсильніший сигнал населенню – енергія дуже дорога. Це найкращий стимул для реальної економії.

Технологічний шок: Радикальна децентралізація.

Треба просто визнати: захистити гігантські радянські ТЕС, як Трипільська, від масованих ракетних атак неможливо. Рішення – це «енергетична мобілізація» та радикальна енергетична децентралізація. Політика має зміститися від «великих мішеней» до «рою» малих джерел. Конкретно: це державна програма для кожного великого міста зі встановлення десятків малих газотурбінних та когенераційних установок, які забезпечать автономну роботу критичної інфраструктури (водоканали, лікарні). Це термінове ухвалення законодавства про малі модульні реактори (ММР) – попри ризики нової технології, це стратегічний вихід. І це мобілізація бізнесу та населення через пільгові кредити під 0% на встановлення будь-якої генерації. Ворог просто не зможе знищити 10 000 малих об’єктів. Це єдиний шлях до стійкості.

Комунікаційний шок: Правда про зиму.

Це вимагає політичної сміливості. Рішення – негайне припинення «заспокійливої» комунікації. Мер Києва та мери інших великих міст мають вийти з єдиним меседжем: «Шановна громадо. Ми входимо в найважчу зиму в історії. Наша енергосистема отримала критичні пошкодження. Ми гарантуємо відключення на 4-8+ годин щодня. Ми не можемо гарантувати відсутність повних блекаутів на 1-3 доби. Місто готується за «песимістичним» сценарієм. Ось план міста. А ось що зобов’язаний зробити кожен з вас…» Тільки так можна мобілізувати суспільство. Це єдиний спосіб уникнути паніки під час колапсу, замінивши її організованою підготовкою до нього. Це розриває «культуру мовчання», яка є передумовою кожної катастрофи.

Ця робота робиться не тільки в київських кабінетах. Тепер звернімо увагу на важливу роль територіальних громад. Бо саме на місцях вирішується, чи стане цей «песимістичний сценарій» (який вже, чесно кажучи, реалістичний) просто серйозною незручністю, чи повноцінною гуманітарною катастрофою. Але тут треба бути чесними. Завдання для громад Харкова, Києва і, скажімо, Львова – кардинально різні. Їх не можна «стригти під одну гребінку». Це просто не працює. Давайте практично розділимо їх на три групи.

Отже, перша група. Це громади на лінії зіткнення та у прифронтових зонах. Харківщина, Сумщина, Донеччина, частина Дніпропетровщини. Тут не час для геройств із відновлення. Правда в тому, що забезпечити стале тепло в місті, яке щодня під вогнем, неможливо. Головне завдання тут – врятувати людей. І пріоритет номер один – це чесна евакуація. Потрібна жорстка, але абсолютно прозора комунікація про те, КУДИ і ЯК виїхати. Влада має забезпечити плановий вивіз населення у безпечніші регіони. Волонтери, які реально тягнуть це на собі, кажуть: ключова проблема – неякісне інформування. Люди часто просто не знають про маршрути та допомогу. Ця «культура мовчання» на місцевому рівні… її треба ламати. Дивіться, система ж існує. Є 20 транзитних центрів, є понад 1000 місць тимчасового перебування (МТП). Вона просто має працювати бездоганно. 

Далі. Другий пріоритет для них – мобільні «острови життя». Це для критичної інфраструктури (лікарень, пунктів незламності) і тих, хто лишається. Тут потрібні не просто генератори. Рішення – це мобільні блочні котельні та модульні газові котельні. Їх вже постачають міжнародні партнери (GIZ, ЮНІСЕФ) громадам Дніпра, Харкова, Сум, Павлограда та іншим. Вони мають бути встановлені вже, щоб живити ключові об’єкти автономно. Стратегія тут проста: планова евакуація і мобільні рішення для критичних вузлів.

Тепер друга група. Центральні регіони та великі міста: Київ, Київщина, Дніпро, Одеса. Ці міста під постійним ракетним тиском. І їхня Ахіллесова п’ята – це наші гігантські централізовані ТЕЦ. Це ідеальна мішень, і ми вже частину з них втратили. Який тут пріоритет? Енергетичні «острови» і децентралізація. Завдання – термінова, просто «пожежна» децентралізація. Це те, про що ми говорили в контексті «технологічного шоку». Якщо конкретно – це когенераційні установки та газотурбінні станції. Вони мають стояти біля кожної лікарні, водоканалу, ключової котельні. Київська область цим активно займається, планують запуск десятків установок. Навіть менші громади, як Тетіїв, також проводять тендери. А от сам Київ… ну, тут, на жаль, ми бачимо ту саму «нормалізацію відхилення». Установки, закуплені ще торік, станом на жовтень 2025 року досі не встановлені. Це злочинна повільність. Вона межує зі саботажем підготовки до кризи. Стратегія тут – не чекати «Укренерго», а створювати автономні вузли, які виживуть, коли «велика» мережа ляже.

І третя група. Умовно-тилові громади, Захід України. У вас, колеги, зовсім інша місія. Ви маєте стати тим «запасом міцності» та економічним тилом для всієї країни. У вас є найцінніший ресурс: час та відносна безпека. Ваш пріоритет – інвестиції, генерація та економія. Ваш шлях – це не стільки мобільні котельні, скільки масове встановлення сонячних станцій (СЕС) і максимальна енергоефективність. Сьогодні це вже не хобі. Це бізнес-необхідність з окупністю для бізнесу 2-3 роки. І для населення, і для МСП є ж програми. «Чиста енергія», «Зелений бізнес», банківські кредити під 0%. Треба розуміти: кожна СЕС на даху підприємства у Львові чи Івано-Франківську – це «розвантаження» загальної мережі. Це ті мегавати, які вивільняються для прифронтового Харкова. Для дефіцитного Києва. Отже, стратегія тут – стати енергетичним «тилом». Таким, що генерує надлишок, підтримує економіку і одночасно готується приймати нові хвилі евакуйованих із «Групи 1». 

І для всіх трьох груп є одне спільне правило. Воно повертає нас до початку розмови: треба припинити «пом’якшене мовлення». Правда – єдиний інструмент, який мобілізує. Громади, які першими скажуть цю правду своїм людям і запропонують реальний план дій, – вони пройдуть цю зиму.

…

Ми стоїмо на старті. Ми знаємо, що «ущільнюючі кільця» нашої енергосистеми (фінанси, генерація, газ) – дефектні. Нас попередили про «погодні умови» (атаки ворога). «Нормалізація відхилень» – це продовжувати казати «все буде добре» і сподіватися, що «пронесе». Відповідальне лідерство – це «скасувати запуск». Тобто зупинити цей інерційний рух до колапсу і почати «шокову терапію». Вона болюча, дорога, але єдина, що дає шанс на перебудову і виживання.

Часу на інший варіант вже не залишилось.