Вбивство військового як воєнний злочин

За вбивства беззбройних військовослужбовців відповідає військово-політичне керівництво рф і як воєнний злочини вони не мають строку давності. Такий висновок зроблено юристом Експертного центру з прав ...

Додано:
experthrcenter

вбивство

experthrcenter

За вбивства беззбройних військовослужбовців відповідає військово-політичне керівництво рф і як воєнний злочини вони не мають строку давності. Такий висновок зроблено юристом Експертного центру з прав людини  Оленою Темченко, яка проаналізувала українське та міжнародне законодавство.

Розпочавши збройний конфлікт проти України у 2014 році та здійснивши збройне вторгнення з  суші, моря і повітря 24 лютого 2022 року, рф вчинила акт агресії.

Злочин агресії  Римським статутом Міжнародного кримінального суду (МКС) визнано одним з найбільш тяжких злочинів, які викликають занепокоєння всього міжнародного співтовариства, і не повинні залишатися непокараними.

Саме він є першопричиною інших грубих порушень міжнародного правопорядку та інших міжнародних  злочинів – геноциду, злочину проти людяності і воєнних злочинів.

До воєнних злочинів  в збройних конфліктах міжнародного характеру відносяться:

  • грубі порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, а саме будь-яке з таких діянь проти осіб або майна, що охороняються згідно з положеннями відповідної Женевської конвенції;
  • інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються в міжнародних збройних конфліктах у встановлених рамках міжнародного права.

Безкарність дій рф в Україні призводить до зростання зухвалих злочинів, які обурюють всі спільноту. Глибокою раною в серцях українців стало вбивство трьох військовослужбовців 82 Окремої десантно-штурмової бригади ДШВ Збройних Сил України, які вибули зі строю внаслідок потрапляння у полон (hors de combat) після отримання поранень та контузій різних ступеней тяжкості. Під час бою в грудні 2023 року вони потрапили в полон біля населеного пункту Роботине на Запоріжжі. Через годину окупанти їх розстріляли.

Як тільки стало відомо про цей факт, 16 грудня 2023 року, одразу розпочато кримінальне провадження за фактом вчинення воєнного злочину.

Правоохоронними органами перевіряються дані причетності до цього злочину 76-та десантно-штурмова дивізія рф, яка вже відома воєнними злочинами під час повномасштабного вторгнення в Україну, зокрема під час окупації Київщини.

Під Авдіївкою на початку грудня 2023 року двоє е військових 45-го окремого стрілецького батальйону  вимушені здаватися через нестачу боєкомплекту. Їх застрелив російський військовослужбовець, коли вони беззбройні лежали на землі.

В Україні і Грузії встановили пам’ятник українському військовому Олександру Мацієвському, якого російські окупанти беззбройного розстріляли за фразу «Слава Україні». Він став символом незламності сили духу і вірності Україні навіть в умовах оточення ворогів, не маючи змоги захищатися. 

За оцінками Офісу Генерального прокурора, поширеність та системність цих злочинів демонструє свідому тактику агресора, яку заохочує військове командування.

Відповідно до Кримінального кодексу України такі діяння розслідуються за частиною 2 статті 438. Наразі правоохоронними органами розслідується 117 607 випадків, які кваліфікуються як порушення законів та звичаїв війни.

Українське кримінальне законодавство не виокремлює відповідальність за такі діяння, як це передбачено міжнародним правом. Зокрема, міжнародним гуманітарним правом визнано злочином вбивство або поранення комбатанта, який, склавши зброю чи не маючи більше засобів захисту, беззастережно здався.

Від початку формування законодавства щодо правил та звичаїв війни запроваджено заборона вбивства військовополонених, згідно пункту с) статтею 23 Положення про дотримання законів і звичаїв війни на суходолі, додані до Гаазької конвенції від 18 жовтня 1907 року, Дотримання законів і звичаїв війни на суходолі (Четверта конвенція)особливо заборонено вбивати чи ранити супротивника, який, склавши зброю або більше не маючи засобів захисту, беззастережно здався.

Женевські конвенції, зокрема Конвенція (III) про поводження з військовополоненими, 12 серпня 1949 року, військовополоненими, визначає осіб , які потрапили в полон (під владу ворога), у т.ч членів збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, а також членів ополчень або добровольчих загонів, що входять до складу таких збройних сил та ін.

Ця Конвенція застосовується до зазначених осіб з моменту, коли вони підпадають під владу супротивника, до їхнього остаточного звільнення та репатріації.

Якщо з’являється сумнів, чи належать особи, які брали участь у воєнних діях і потрапили до рук супротивника, до категорії військовослужбовців, то такі особи користуються захистом цієї Конвенції доти, доки їхній статус не буде визначений компетентним трибуналом.

Статтею 3 цієї Конвенції заборонено всі види вбивство військовополонених, як й інше насилля над життям та особистістю, зокрема, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури та інші дії.

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року чітко визначив серйозними порушеннями вчинення нападу на особу,  коли відомо,  що вона припинила  брати участь у воєнних діях і це спричинило її смерть або серйозного  тілесного  пошкодження чи шкоди здоров’ю (Ст. 85(3)(e)).

Зазначені норми міжнародного права становлять основу Римського статуту МКС, статтею 8 (b) (vi) якого вбивство або поранення комбатанта, який, склавши зброю чи не маючи більше засобів захисту, беззастережно здався, визначено воєнним злочином. Римським статутом це діяння кваліфіковано як серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються в міжнародних збройних конфліктах у встановлених рамках міжнародного права.

Для кваліфікації цього злочину він має мати такі Елементи злочину:

1. Виконавець убив або поранив одного чи кількох людей.
2. Така особа чи особи перестали брати участь у воєнних діях.
3. Виконавець усвідомлював фактичні обставини, що засвідчили цей статус.
4. Діяння мало місце у контексті міжнародного збройного конфлікту і було пов’язане з ним.
5. Виконавець усвідомлював фактичні обставини, що свідчили про існування збройного конфлікту.

Важливим є те, що міжнародне законодавство визначає, що військовополонені перебувають у руках ворожої держави, а не окремих осіб чи військових частин, які взяли їх у полон. Незалежно від відповідальності, яку можуть нести окремі особи, держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими. Тобто, рф, а відтак її військово-політичне керівництво, відповідальна за такі воєнні злочини. Це встановлено статтею 12 Конвенції про поводження з військовополоненими. 

Проаналізувавши наведені вище діяння російських військовослужбовців встановлюється чіткий зв’язок із серйозним порушенням звичаєвої та договірної норми МГП. Такі воєнні злочини фіксують не лише українські правоохоронні органи та правозахисники, а й міжнародні організації.

Верховний комісар ООН з прав людини Фолькер Тюрк 19 грудня 2023 року під час представлення останньої доповіді Моніторинговою місією з прав людини в Україні зазначив: «З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну минуло 662 дні. Мій офіс продовжує здійснювати комплексний моніторинг та документування нашою Моніторинговою місією на основі суворої та перевіреної методології, яку ми розробляли десятиліттями. Ця документація продовжує вказувати на грубі порушення міжнародного права прав людини, серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та військові злочини, насамперед з боку сил російської федерації».

Слід розуміти, що ворог прагне залякати  і принизити гідність наших захисників, але завжди приховує такі злочини. Вони  відносяться до воєнних злочинів, а тому термінів давності за них немає. За це розплачуватимуться нинішні та майбутні покоління росіян.

 

Довідково:

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини (helsinki.org.ua).

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ЕЦПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.


Тематика публікації:    

Останні публікації цього розділу:

Як розвивати громадянське суспільство під час війни

Виклики і можливості розвитку сфери культури та соціальної згуртованості у Тернопільській області

Об’єднання задля відновлення: як ОГС можуть працювати разом для спільного впливу на процеси?

Що потрібно зробити, щоб комфортно жити в громаді?

Які компетенції нам потрібні для відновлення?

У Кривому Розі волонтерки шиють білизну для лікарень та ВПО