Онлайн версія мандрівки «Стежками предків», або як молодь зі Львова популяризує історію

Христина Дубницька

Команда ГО «Вирій» презентувала проєкт з емоційною назвою «Стежками предків: Сяніччина». Презентації відбулися в Україні та Польщі. Дехто побіжить шукати на карті України слово Сяніччина, а хтось з впевненістю скаже, що такого регіону в Україні немає. Більше довідатися про Сяніччину тепер може кожен українець, розгорнувши путівник, що його підготували члени громадської організації «Вирій».

Перш за все варто звернути увагу на те, що в путівнику описано коротку історію міст та сіл Сяніцького повіту, де до середини ХХ століття проживали українці. Внаслідок депортацій 1944—1946 років на територію УРСР та операції «Вісла» 1947 року українців змусили покинути ці терени. Лише дуже незначній частині вдалося залишитися на своїх землях, дехто зміг повернутися з півночі та заходу Польщі в середині 1950-х років, відродивши місцеве українське життя. Проте абсолютна більшість депортованих українців залишилася на території УРСР, в сучасних Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях: шлях на рідні землі був для них закритий назавжди.

Згідно зі списками, складеними комісією з переселення, із Сяніцького повіту до УРСР мало бути депортовано 49 749 українців. Більшість тих, хто підлягав депортації, проживали у південній частині повіту (ґміни Команча, Щавне, Яслиська, Буківсько), а також у сільських місцевостях довкола Сянока і в східній ґміні Мриголод. Влада Польщі та СРСР задумувала акцію як добровільну, однак українці, що століттями жили і господарювали у своєму краї, не мали наміру залишати рідні домівки. Тому депортація була насильницькою, тривала майже два роки і часто супроводжувалася кривавими подіями.

Тема болюча, трагічна та складна. В українському суспільстві лише нещодавно про депортації почали говорити на державному рівні. За рішенням Верховної Ради від 2019 року у другу неділя вересня на державному рівні вшановують роковини депортації — примусового виселення автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Західної Бойківщини у 1944—1951 роках.

Не потрібно бути сильним в математиці, щоб зрозуміти, що депортованим зараз вже далеко за 70. Отже, в Україні є як мінімум три покоління, для яких це не лише сторінка в історії, а й особиста трагедія.

Команда організації «Вирій» від 2009 року намагається знайомити українців з України з історією депортацій та їхніх родин. У 2021 році завдяки підтримці Українського культурного фонду команда реалізувала проєкт «Стежками предків», що включав пошукову експедицію з відвідинами Сяніцького повіту, зйомку фото- та відеоматеріалів, які згодом стали основою путівника. Опрацювавши більше 100 джерел, команда подала інформацію компактно, на 296 сторінках видання. Окрім друкованої версії підготовано онлайн версію путівника «Стежками предків: Сяніцький повіт», яку можна оглянути за посиланням https://cutt.ly/UEHGDgR. 

Плануючи мандрівки, люди зазвичай користуються різними доступними ресурсами. Під час експедиції партнери «Вирію», команда «Skeiron», відзняла аеро 3D панорами 20 об’єктів, які сформували віртуальний тур Сяніччиною. Тож під час пошуку в Google поряд із зображеннями можна отримати панорами 360. Це незвичні панорами, адже вони промарковані інфографікою, де подаються статистичні дані конкретних сіл станом на 1785 та 1939 роки. Повний віртуальний 3D тур з 20-ма панорамами можна оглянути тут: http://skeiron.com.ua/rrryss/vyrij/

Не оминула команда проєкту неіснуючих сіл, які знаходяться на території повіту, і на картах Google ці дані — чи не єдина згадка про існування деяких населених пунктів. На сучасних панорамах протрасовані межі сіл згідно з польськими картами 1938 року.

«Ти йдеш лісовою дорогою, зупиняєшся, а тут щось схоже на стару пивницю чи закинуту криницю. Проходиш далі — можеш побачити придорожній хрест або залишки цвинтаря. Відразу думаєш: навіщо туди йти? Проте наша команда була готова долати непрохідні хащі, щоб знайти той один хрест від церкви чи цвинтаря. Бо якщо ми не будемо зберігати це в пам’яті, не будемо про це писати, це зникне. А поки живе пам’ять, ці села будуть існувати. на сторінках нашого путівника — так точно!» — ділиться спогадами учасник експедиції Роман Стрехалюк.

Завдяки реалізації проєкту кожен зможе обрати для себе зручний формат мандрівки на історичну Сяніччину, відвідати її з друкованим путівником, переглянути електронну версію або ж за допомогою GoogleMaps «політати» навколо об’єктів, що промарковані логотипом «Стежками предків».

Громадська організація «Вирій» займається збереженням і популяризацією історії та культури українських етнічних земель за кордонами України. Утворена у 2014 році у Львові учасниками міжнародного табору-експедиції «Вирій», який від 2009 року щороку відбувається на теренах Закерзоння (південно-східна Польща). Об’єднує громадських активістів з різноманітних сфер суспільного життя, яким не байдуже збереження культурної спадщини і національної пам’яті українців за межами України. У 2019 році організація розпочала проєкт «Стежками предків».

«Стежками предків» — проєкт, що популяризує українську культурну спадщину, яка збереглася на території Польщі. Цьогоріч у червні відбулася пошукова експедиція «Стежками предків: Сяніцький повіт», основна мета якої — фіксація культурної спадщини українців, які до середини ХХ століття жили на теренах сучасної південно-східної Польщі. Львів’яни, учасники експедиції, відвідали Сяніцький повіт, де за 7 днів зробили фото- та відеофіксацію близько 100 існуючих та неіснуючих сіл, щоб згодом сформувати популярний путівник для туристів та краєзнавців.

Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду. Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно з чинним законодавством, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проєктів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.