Місцевий економічний розвиток: чому важливо розвивати інфраструктуру

powerreform

Розвиток інфраструктури протягом багатьох років постійно перебуває в полі зору місцевої влади та є одним із найвищих пріоритетів політики місцевого самоврядування. Місцева інфраструктура, що відповідає потребам мешканців та бізнесу забезпечує вищу якість життя жителів та створює можливості для успішного економічного розвитку. Питання розвитку інфраструктури відіграє чи найважливішу роль в реалізації потенціалу територіальної громади.

Розвиток інфраструктури є одним із ключових серед багатьох факторних умов, які суттєво впливають на інвестиційну привабливість та рівень залучення інвестицій у громаду. Належна інфраструктура в громаді зумовлює стабільне функціонування бізнесу, зниження витрат для його ведення, кращі зв’язки з постачальниками та ринками збуту. Доступність до локації інвестування, близькість (зокрема часові витрати) до ринків і ділових центрів нерідко є визначальними у прийнятті рішень щодо вкладення інвестиції та ведення бізнесу. Транспортна інфраструктура, логістика, доступність до енергетичних мереж, стан комунальної сфери, телекомунікаційні послуги, фінансово-банківське обслуговування мають задовольняти вимоги інвесторів для ведення їх діяльності.

Отож необхідною умовою для підвищення привабливості громади для бізнесу є постійна діяльність з виявлення потреб інвесторів в інфраструктурі. Її модернізація й розвиток,  відновлення (реновація) занедбаних промислових об’єктів придатних для інвестування вимагатимуть від місцевої влади спроможності акумулювати чи залучати публічні інвестиції або ж використовувати механізм ДПП. Водночас незадовільне забезпечення інфраструктурними об’єктами території знижує її конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість та знеохочує потенційних інвесторів розглядати її як локацію для ведення бізнесу. 

Рішення місцевої влади щодо інвестицій в інфраструктуру мають бути тісно пов’язані з потребами підприємців, йти їм назустріч і  навіть випереджати очікування бізнесу. Це дозволить досягнути значної максимізації потенціалу громади та її привабливості і надасть їй можливість посилювати свої конкурентні переваги перед сусідніми чи іншими територіями у боротьбі за інвестиції і кращі робочі місця.

Окрім базової інфраструктури – транспортної, виробничої, енергетичної, телекомунікаційної, комунальної, а також  соціальної – для інвесторів важливою є розвиток інвестиційної інфраструктури з урахуванням їхніх потреб на відповідній території. Остання передбачає, передусім, підтримку створення промислових майданчиків, необхідних для виробничої діяльності. Йдеться, зокрема, про підведення інженерної інфраструктури (електро-, газо-, водопостачання, водовідведення й каналізування, телекомунікаційних мереж)  до відведених для інвестування земельних ділянок. У разі можливості використати для початку діяльності бізнесу підготовлені приміщення комунальної власності чи колишні промислові об’єкти, інвесторам потрібно надати необхідну допомогу з їх інфраструктурним оснащенням.

Ті громади, які мають відповідний потенціал та ставлять перед собою масштабні цілі щодо залучення інвесторів, повинні подбати про створення та облаштування індустріальних та/або технологічного парків. Адже понесені витрати на облаштування інфраструктури є найбільш вигідними тоді, коли вона обслуговує якомога більшу групу підприємств.

Актуальним питанням є формування у громадах іншої інноваційної інфраструктури – різноманітних  просторів (бізнес центрів, бізнес-інкубаторів, коворкінгів, стартап-центрів тощо), де підприємці можуть знайти безпосередню підтримку для започаткування й ведення бізнесу та подальшого інвестування, створюючи робочі місця та реалізуючи перспективні стартапи.

Огляд законодавчих та підзаконних актів

Початок створення інфраструктури підтримки бізнесу та залучення інвестицій, впровадження інновацій закладено розпорядженням Президента України від 23.01.1996 «Питання створення технопарків та інноваційних структур інших типів», яким створення інноваційної інфраструктури для бізнесу визнано  одним  з пріоритетних напрямів підвищення    ефективності   використання науково-технічного потенціалу     для     розв’язання      завдань технологічного оновлення виробництва.

На виконання розпорядження президента прийнято Постанову КМУ від 22 травня 1996 р. N 549 «Про затвердження Положення про порядок   створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів». Серед іншого, вона передбачає, що ініціаторами  створення інноваційної структури можуть бути центральні  та  місцеві  органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування,  підприємства,  організації  та установи незалежно від  форм  власності.

На виконання  зазначеної постанови  уряду МОН України затвердило Порядок ведення Державного реєстру  технопарків та  інноваційних  структур  інших  типів.

Наказом Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації від   27.12.2010  N 150 «Про затвердження примірних статутів та методичних рекомендацій» схвалено Методичні рекомендації щодо створення та діяльності інноваційного бізнес-інкубатора та Методичні рекомендації щодо створення та діяльності центрів трансферу технологій.

Закон України «Про інноваційну діяльність» (2002) визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки інноваційним шляхом. Згідно із цим Законом державну підтримку одержують суб’єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в Україні інноваційні проекти та підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних.

Відповідно до Закону, інноваційним вважається підприємство, зокрема інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо, що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти/продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції та/або послуг.

До інноваційної інфраструктури віднесено сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Закон України “Про індустріальні парки” та супровідне законодавство надають різноманіття інструментів для розвитку індустріальних парків в Україні. Законодавство також передбачає вимоги до ініціації, управління та експлуатації індустріальних парків.

Зокрема, керуючі компанії, ініціатори створення – суб’єкти господарювання та учасники індустріальних парків мають право на такі стимули:

- компенсація відсоткової ставки за кредитами (позиками) на облаштування та/або здійснення господарської діяльності у межах індустріальних парків;

- надання коштів на безповоротній основі для облаштування індустріальних парків та/або забезпечення будівництва об’єктів суміжної інфраструктури;

- компенсація витрат на підключення та приєднання до інженерно-транспортних мереж.

- звільнення від податку на прибуток на 10 років за умови його реінвестування в розвиток інвестиційного проекту. Таке звільнення буде застосовуватися контролюючим органом протягом 10 послідовних років з моменту подання учасником індустріального парку відповідної заяви;

- звільнення від оподаткування ПДВ ввезення нового устаткування (обладнання) для власного використання;

- можливість застосування за рішенням органу місцевого самоврядування пільг на податок на нерухомість на території̈ індустріальних парків;

- звільнення від оподаткування ввізним митом нового устаткування (обладнання) що ввозиться учасниками індустріальних парків для власного використання.

В Україні, незважаючи на збройну агресію російської федерації та військові дії, набирає обертів тенденція створення та розвитку індустріальних парків. У 2024 році Кабінет Міністрів зареєстрував 31 новий індустріальний парк, що майже втричі більше, ніж у попередні роки, а сьогодні до реєстру включено близько 100 індустріальних парків.

З метою створення сприятливих умов для залучення масштабних інвестицій у промислове виробництво учасникам індустріальних парків надаються такі пільги:

- звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій із ввезення на митну територію України у митному режимі імпорту нового обладнання (устаткування);

- звільнення від сплати податку на прибуток на десять років (за умови реінвестування);

- надання органам місцевого самоврядування права встановлювати пільгові ставки податку на нерухоме майно та плати за землю.

Також Державним бюджетом України на 2025 рік передбачений 1 млрд гривень на стимулювання індустріальних парків, що дозволяє отримати співфінансування від держави у співвідношенні 50 на 50 для облаштування інфраструктури та підключення до електричних мереж на суму до 150 млн грн. Для деокупованих територій передбачено співфінансування 80 на 20. Варто зауважити, що у 2024 році державною підтримкою скористалося 13 індустріальних парків.

Розвиток базової інфраструктури

Місцева влада повинна робити все максимально можливе, щоб активізувати свою діяльність у сфері розвитку основної (базової) інфраструктури, як необхідної передумови МЕР.

Базова інфраструктура є вкрай важливою як для задоволення потреб мешканців, так і бізнесу. ЇЇ можна поділити на декілька категорій, зокрема:

Комунікаційна інфраструктура, передусім дорожні та залізничні мережі та під’їзди (як до населеного пункту, так і конкретних ділянок типу грінфілд/браунфілд, транспортна і дорожня інфраструктура, в т.ч тротуари, освітлення, морські й річкові порти (залежно від локації) є дуже важливими. Життя громадян та функціонування бізнесу неможливо уявити без доступу до мережі ІКТ,  зокрема волоконно-оптичного підключення та широкосмугового покриття мережі Інтернет (бажано 5G).

Технічна та енергетична інфраструктура включає мережі водопостачання та каналізації, очисні споруди, водоочисні споруди, лінії електропередачі, енергії та мереж газу, електростанцій і теплових електростанцій, об’єкти відновлюваної енергетики. Необхідна плідна співпраця місцевої влади  з підприємствами генерації з метою адаптації їх програм до  місцевих планів розвитку. Важливим є просування відновлюваних джерел енергії як додаткового фактору заохочення інвестицій.

Виробнича інфраструктура, а саме виробничі, складські та офісні приміщення є важливим елементом, який стосується облаштування території та зумовлений як потребами бізнесу, так і його працівниками, що представляють конкретні територіальні громади.

Важливою для громади є інфраструктура збереження і захисту довкілля  та інфраструктура безпеки, яка суттєво впливає на якість життя в громаді та умови для ведення бізнесу. Вона передбачає належне управління ТПВ, контроль за повенями та адаптацію до змін клімату, врахування  обмежень при формуванні інфраструктури для місцевої економіки та веденні бізнесу (наприклад щодо викидів в атмосферу чи окремих видів діяльності), створення зеленої інфраструктури, тощо. Відповідно до Закону України «Про основні засади державної кліматичної політики» з 2026 року всі органи місцевого самоврядування для забезпечення досягнення цілей державної кліматичної політики на місцевому рівні у межах своїх повноважень повинні розробити та затвердити місцеві плани зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами, а також місцеві стратегії адаптації до зміни клімату. Як варіант, останні можна інтегрувати в чинні стратегії розвитку територіальних громад.

Соціальна інфраструктура включає медичні й освітні, спортивні об’єкти й заклади культури, житлову та сервісна інфраструктуру тощо. Вона є відображенням рівня розвитку територіальної громади, формує привабливість для проживання на конкретній території, суттєво впиває на демографічні процеси. Все це опосередковано впливає на МЕР, головним рушієм якого є місцевий бізнес, місцеві мешканці.

В контексті важливості базової інфраструктури для МЕР, розвитку бізнесу та залучення інвестицій, місцевій владі важливо чітко сформулювати ключові питання порядку денного та передбачити конкретний план дій реалізації інфраструктурних проєктів, які мають знайти своє відображення у стратегічних і планувальних документах, середньостроковому прогнозі місцевого бюджету та бути включеними до портфеля/програми пріоритетних публічних інвестицій. Також слід пам’ятати про індивідуальні інфраструктурні потреби місцевого мікробізнесу,  фізичних осіб-підприємців.

Передусім слід провести аналіз потреб ринку, обговорити подальші потреби з місцевим бізнесом та зацікавленими інвесторами з тим, щоб визначити хоча б мінімум необхідної інфраструктури. Особливу увагу треба звернути на інфраструктурні потреби потенційного стратегічного інвестора, який інвестуватиме у пріоритетні для громади сектори економіки. Як правило, серед найважливіших елементів інвестори ставлять вимоги до транспортної доступності та комунікацій, зокрема під’їзних шляхів до інвестиційних ділянок, мереж електроенергії та газу, мереж водопостачання, водовідведення та каналізування, телекомунікаційної інфраструктури. В окремих випадках, пов’язаних із значними масштабами виробництва, інвесторів також цікавить під’їзна залізнична колія.

Щодо можливих джерел фінансування базової інфраструктури то необхідно здійснити аналіз бюджетних можливостей  громади на середньостроковий і більш тривалий період, перспективу державної підтримки, потенційну можливість залучення зовнішніх ресурсів, включаючи кошти майбутніх програм ЄС, донорів та міжнародних фінансових організацій. Також доцільно зробити аналіз потенційних партнерських відносин з бізнесом, зацікавлених у реалізації проєктів ДПП. Не варто забувати й про потенціал місцевих запозичень та місцевих гарантій. Необхідний пошук нестандартних рішень, які дозволяють ОМС знаходити джерела здійснення інвестицій для впровадження інфраструктурних проєктів, хоча спочатку вони можуть здаватися нереальними для реалізації.

Ця стаття  створена за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках реалізації проєкту «Стійкість та розвиток – методичні рекомендації для територіальної громади», що здійснюється ГО «Інститут громадянського суспільства». Зміст цієї статті представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».