Місцеві ринки як важливий елемент продовольчої безпеки

powerreform

Вступ

Ми уже не одноразово писали про продовольчу безпеку, про роль скорочених ланцюжків постачання продуктів, про необхідність формування місцевих та регіональних ринків продовольчих товарів.

Війна показала вразливість різних галузей економіки до російських ударів. Окупація територій де добували руду та вугілля, руйнування шахт обвалили металургію та важке машинобудування, удари по об’єктам генерації та підстанціям не тільки скоротили різні сектори української економіки, але й суттєво погіршили якість життя, особливо у великих містах.

Ще більш катастрофічним для людей може стати обвал поставок продовольчих товарів. В перші місяці війни, росіяни вибили багато найбільших оптових складів продовольства навколо Києва, було знищено декілька птахофабрик (8 млн курей загинуло), знищено свинокомплекси на Харківщині, молочно-товарні ферми на Сумщині, Чернігівщині. Значна частина сільськогосподарських земель окуповані, частина заміновані чи забруднені вибухонебезпечними предметами.

Попри це в Україні здається немає проблем із продовольством. Харчових продуктів багато, вони різноманітні і їх можна придбати у великих торгових мережах, але так є не всюди і так може не бути надалі.

Внутрішній ринок та імпорт

Україна досі зберігає статус великої аграрної країни де експорт сільськогосподарської продукції та продовольства складає близько 59% всього експорту товарів. Це дуже велика частка, яка показує, що наша економіка дуже ослабла через війну, експорт промислової продукції суттєво скоротився.

По суті аграрний сектор сьогодні витягує левову частину валютних надходжень, які дуже потрібні для оборони країни.

Проте варто глянути, які тренди з виробництвом харчових продуктів є в Україні на фоні війни, яка продовжується.

Таблиця 1. Виробництво основних харчових продуктів (для внутрішнього споживання)

Як видно із таблиці по всіх основних категоріях харчових продуктів має місце значне падіння виробництва:

• Молочна галузь найбільше постраждала: скорочення поголів’я корів, проблеми з енергопостачанням та логістикою.
• Овочі та картопля: зниження врожайності ,  окупація частини південних регіонів (Херсонщина, Запоріжжя).
• Гречка: традиційно дефіцитна культура, у 2023/24 виробництво впало майже на третину.
• М’ясо та яйця: скорочення через руйнування птахофабрик та свиноферм у прифронтових регіонах.
• Крупи (зернові для внутрішнього споживання): падіння менше, бо частина виробництва переорієнтована з експорту на внутрішній ринок.

Найбільш тривожно виглядає ситуація із молоком та м’ясом. Виробництво молока та м’яса яловичого і свинячого швидко наростити не можливо, відтак інерція скорочення буде даватись взнаки навіть при спробі нарощувати поголів’я прямо зараз. Реально ситуація тут загалом виглядає кращою через птахівництво, яке після розгромного 2022 року змогло наростити поголів’я і виробництво.

Скорочення виробництва харчових продуктів частково компенсується їх імпортом.

Таблиця 2. Імпорт основних харчових продуктів 2020-24 роки

• 2020/21: Імпорт був стабільний, основні позиції – риба, фрукти, м’ясо.
• 2023/24: Імпорт зріс на ~10% (до ≈ 3,9 млрд USD у І півріччі 2024 року).
• Географія: понад 50% постачань – з ЄС (Польща, Німеччина, Італія, Іспанія).
• Причини зростання: руйнування аграрної інфраструктури, скорочення внутрішнього виробництва, проблеми з енергопостачанням.

Якщо порівняти таблиці 1 і 2 можна побачити кореляцію, падіння внутрішнього виробництва потребує компенсації за рахунок імпорту. В умовах продовження енергетичного терору, блокування портів, нанесення ударів по залізниці може створити умови, коли такий імпорт буде дорогим і дуже ускладненим , що створить додаткові загрози продовольчій безпеці Україні загалом, а окремим містам – зокрема.

Що робити у ситуації продовження війни і загрози для постачання продуктів?

Проста відповідь на це питання – розвивати власне виробництво різних харчових продуктів і створювати можливості доступу на внутрішній ринок усіх виробників від великих до найменших.

На жаль, насправді ситуація тут є значно складнішою. Причому різні місцеві та регіональні ринки харчових продуктів мають різні стартові можливості для кращого представлення на них місцевих ринках місцевих виробників.

Проблеми:

Проблема 1. Рітейлери і малі виробники

Більшість харчових продуктів у великих та середніх містах реалізуються великими рітейлерами у великих торгових мережах. Для таких мереж обов’язковою умовою доступу виробників/постачальників є великий обсяг продукції, її однотипність, та дотримання графіку постачання.

Малі виробники не можуть забезпечити виконання цих умов. А якщо у них нема доступу до цих мереж, їхні продукти є не доступними до місцевого споживача.

Проблема 2. Структура місцевого с/господарства

Не всюди в межах доступності до великих та середніх міст є виробники основного асортименту харчових продуктів. Просто фізично вони не виробляються, або виробляються у недостатній кількості.

Проблема 3. Відсутність інформаційних мереж, що легко поєднують виробників з безпосередніми споживачами продуктів

В багатьох територіях має місце ситуація коли виробники не мають збуту в той момент, коли споживачі не мають можливості купити ці продукти. В цифровому світі малі виробники значною мірою досі залишаються поза ним.

Проблема 4. Керівництво територіальних громад досі не переймається проблемами ризиків з постачанням харчових продуктів в умовах загострення воєнних дій

Достатньо стабільне забезпечення харчовими продуктами під час останніх 4 років війни створює враження, що так буде завжди. Відсутність кроків підтримки місцевих виробників та спрощення їх доступу до місцевих ринків, виснажує їх можливості, веде до скорочення виробництва місцевих продуктів і в умовах кризи логістики компенсувати втрати зовнішнього постачання продуктів буде не можливо.

Що в Європі?

Зміна клімату, торговельні суперечки між США та ЄС, війна в Україні порушують звичний режим торгівлі та постачання різних видів продовольчої продукції, продовольча безпека стає  проблемою для багатьох і уже стає  критичним політичним пріоритетом, як для окремих держав, так і окремих міст та регіонів.

Це і не дивно, роки глобальної торгівлі та спеціалізації економік різних країн та регіонів призвело того, що багато частин Європи стали критично залежними від імпорту продуктів харчування.

Це спонукає місцеву владу різних міст у різних країнах формувати нову місцеву політику щодо захисту сільськогосподарських угідь навколо міст від надмірної забудови,  відродження фермерських ринків, визнаючи, що можливості виробництва продуктів харчування в межах громад/муніципалітетів є частиною «критичної інфраструктури», якою нехтували в останні роки. Вирощування та переробка продуктів харчування на місцевому рівні стає обов’язковим.

Зростання місцевих ринків для харчових місцевого виробництва розглядається,  як перспективна можливість для підвищення стійкості продовольчих систем і загалом громад/муніципалітетів.

У політиці та пріоритетах Європейського Союзу присутня  ідея коротких ланцюгів постачання продовольства (КЛПП/SFSC) – прямих зв’язків між виробниками та споживачами, які зміцнюють місцеву економіку, зменшують вплив на навколишнє середовище та підвищують стійкість у часи кризи.

Отже місцева продовольча безпека та короткі ланцюги постачання продовольства мають загально європейську підтримку і перспективу розвитку в територіальних громадах України, де ще є певна кількість малих виробників, орієнтованих саме на місцеві ринки і самопостачання своєї продукції до споживача.

Замість підсумку:

Україна в стані війни, перші роки повномасштабного вторгнення показали вразливість різних секторів економіки і водночас показали переваги малих виробників харчових продуктів до адаптації в умовах війни. Окупація та втрата основних територій де вирощувались традиційні овочі та баштанні привели до обвалу виробництва у 2022 року до його суттєвого відновлення вже в 2023 у інших регіонах. Ініціативи «Сади перемоги», поширення насіння серед домогосподарств, допомога малим фермерам у збереженні урожаю, формування комунальних ринків, виїзної торгівлі, поява у магазинах великих рітейлерів локацій для крафтових продуктів – все це загалом і є короткими ланцюгами постачання харчових продуктів.

В умовах продовження війни та європейської інтеграції України ця тенденція має розвиватись і посилюватись.

Інститут громадянського суспільства разом з партнерами з Польщі, Латвії, Литви, Естонії та Швеції починає проект, спрямований на підтримку розвитку КЛПП під керівництвом Шведського інституту аграрного розвитку.

Наше завдання створити умови для партнерств, які б стали основою продовольчої безпеки територіальних громад та регіонів через розвиток місцевого виробництва харчових продуктів та їх реалізації для місцевих споживачів.

«Свій до свого, по своє» набуває нового значення у нових умовах.

Післяслово: Цей матеріал має певний інформаційно – ознайомчий характер.  Аби бути сильними в умовах війни, яка перейшла у затяжну фазу війни на виснаження, ми має подбати за продовольчу безпеку кожної сім’ї, кожної громади, міста, регіону. Так складається продовольча безпека держави. Наступним нашим кроком буде розробка методики оцінки продовольчої стійкості у громаді і вироблення місцевої політики для посилення такої стійкості.

Цей матеріал підготовлено в рамках проекту Організаційні та ІТ-підтримувані моделі для розвитку місцевих продовольчих ринків для забезпечення продовольчої безпеки в регіоні Балтійського моря та Україні

Проєкт SFSC4FoodSec – це транснаціональна ініціатива, яку очолює Шведський університет сільськогосподарських наук (SLU) та фінансує Шведський інститут. Проєкт реалізується у партнерстві SLU (Швеція), IsoTech (Польща), Інститутом громадянського суспільства (Україна), Латвійським сільським форумом (Латвія) та Університетом Вітаутаса Великого (Литва).