Prostir Talks на Громадському Радіо

Громадський Простір завітав до колег та колежанок із Громадського радіо, символічно - напередодні Дня журналіста, що відзначається 6 червня. Попри навантаженість, підготовку до ефірів, ...

talks_gromradio

Громадський Простір

Громадський Простір завітав до колег та колежанок із Громадського радіо, символічно – напередодні Дня журналіста, що відзначається 6 червня. Попри навантаженість, підготовку до ефірів, команда знайшла змогу поспілкуватись – уже не ставила, як завше, питання, а відповідала на них. Ми встигли поговорити і про дуже актуальні виклики журналістики в цілому, і про радійні справи зокрема. Примітно, що бесіду  провели просто у вільній студії – серед мікрофонів та навушників. Ділимося контекстом нашої цікавої і неформальної розмови.

Слово-асоціація з Громадським радіо

“Я думаю, що це слово «колектив», хоч воно трохи бюрократичне”, – говорить Кирило Лукеренко, головний редактор «Громадського радіо»

 “Команда“, – ніби виправляє колегу піарниця та журналістка Ліза Кузьменко.

“Якщо говорити не бюрократичною мовою, а мовою PR-департаменту, то «команда» – це головне, що є на «Громадському радіо», тобто те, що ми зібрались тут такі всі «несподівані», але разом уживаємось”, – усміхається Кирило.

“Я приєднуюсь, – говорить Ліза. – Тому що у нас працюють дуже різні особистості. Наприклад, у нас є Лариса Денисенко – відома письменниця та правозахисниця. Наш співзасновник – Андрій Куликов, який пішов з телебачення і започаткував, власне, «Громадське радіо». У нас є чудова Ірина Славінська [Авторка і ведуча проектів «Антена» та «Зустрічі», редакторка та одна з ведучих щоденних прямоефірних ток-шоу «Громадська хвиля» та «Ранкова хвиля», членкиня Правління та Редакційної ради «Громадського радіо»]. Іра Соломко [Журналістка, авторка подкасту «Територія», одна з ведучих щоденного живого ток-шоу «Громадська хвиля»], яка також працює в РПР. Всі ми дуже різні, і цей котел різноманітності робить нас унікальними та класними, у нас постійно панує дружня атмосфера.

Лукеренко Кузьменко

“Ліза згадала Андрія Куликова. Якби він тут був, то сказав би, що це слово «радіо», – доповнює Кирило Лукеренко  [зазначимо, що через зайнятість у час нашого інтерв’ю, А. Куликов пристуній у нашому тексті заочно], –  Андрій вважає, що це саме та ідеальна форма, яка фактично і є суттю цієї організації, тому що ми говоримо, звертаємось до людей. З точки зору Андрія, радіо – це, з одного боку, більш чесний засіб масової інформації, а з іншого боку, воно насправді є суперником інтернету за швидкістю та блискавичністю. У радіо є затишок та довіра, нотка, інтонація – щось таке, чого інші ЗМІ не можуть досягти, бо телебачення – більш ярмаркове, інтернет – більш сухий, більш штучний. А от радіо має баланс – так принаймні  вважає Андрій Куликов, і я поділяю його думку”.

 у нас немає заборонених тем

“Якщо говорити одним словом, то я би охарактеризував словом «свобода», адже у нас немає заборонених тем, – продовжує колег Любомир Ференс, ведучий, редактор, автор програми «Правда Проти Політиків», – Інколи, коли я, як редактор, сумніваюсь, то можу зателефонувати Кирилові. Він не скаже: «Не брати!» – але може порадити бути обережним, бо є хороші теми, які можливо, в інших ЗМІ не дадуть висвітлити. На «Громадському радіо» усе дозволяють висвітлювати. Навіть особисто я висвітлював теми, які теоретично якимось чином могли нашкодити «Громадському радіо» (не будемо обговорювати якісь конкретні ситуації), однак, мені казали: «Давай, обговорюй, немає проблем». Я вважаю, що особливо зараз в нашій країні важливо те, що є повністю незалежні медіа. До тебе після ефіру не прийде шеф-редактор і не скаже: «Любомире, це було занадто жорстко. Цього запитання не треба було ставити», – ось це найцінніше, на мою думку, що є на «Громадському радіо».

журналісти «Громадського радіо» не знають, що таке цензура, «темники»

“Моє слово схоже на слово Любомира – «незалежність», тому що журналісти «Громадського радіо» не знають, що таке цензура, «темники» або ж заборона тієї чи іншої теми, – говорить Вікторія Єрмолаєва, редакторка проекту «Громадське радіо в твоєму місті», ведуча випусків новин і програм, – Незалежність важлива, оскільки ми знаємо, яка складна ситуація в Україні, як люди беруть інформацію з тих чи інших ЗМІ, не перевіряючи її. Вчора, коли я вела «Ранкову хвилю», мені зателефонував слухач у прямий ефір і каже: «Розкажіть те і те, і ще – як там бойові дельфіни в Криму?», – ви ж розумієте, що це фейк, жарт, але ЗМІ підхоплюють, люди довіряють, не перевіряють інформацію, яку чують, несуть її далі. Це все ще більше ускладнює інформаційну війну”.

Суспільні настрої: як їх відчувають журналісти? 

“Через ваші студії проходить багато абсолютно різних людей, – говорить журналістка Громадського Простору, модераторка Prostir Talks Любов Єремічева. – Очевидно, ви, як ніхто інший, відчуваєте настрої суспільства. Можливо, саме журналісти найбільше це відчувають, пропускаючи через шкіру, власні нерви те, чим дихає суспільство зараз. Як би ви охарактеризували настрої, стани суспільства, можливо, з психологічної точки зору – який градус агресії, чи є прагнення миру… Тобто: про що зараз суспільство, який його портрет?”

Єремічева

“Мені здається, що люди втомлені, зокрема і від новин, політики, поліції…, – ділиться своїми спостереженнями Вікторія Єрмолаєва, – Люди втомлені від Росії, агресії, війни. Я не знаю, що треба зробити, щоб людей трішки розворушити, щоб вони заново у щось повірили – це дуже складно. Ми були у «Парку корупції», який відкрили в Національному ботанічному саду імені М.М.Гришка. Там потрібно було наклеїти наліпку у відповідь на питання: «Чи вірите Ви, що Україна може подолати корупцію?» (чорні наліпки – це відповідь «ні», а жовті – «так»). Я здивувалась, що цей плакат майже увесь чорний, тобто люди не вірять і не хочуть, мабуть, уже у щось вірити, тому що їх багато обманювали, зокрема, і засоби масової інформації”.

намагаємось запрошувати людей, які знають, що робити

“Я думаю, що ситуація непроста, – продовжує Кирило Лукеренко, – Цей потік проходить через нашу студію. Але ми намагаємось також запрошувати людей, які знають, що робити, які хочуть щось робити або вже зробили, а не тих , які просто сидять і кажуть: «Все одно нічого не зміниться. Натомість, ми намагаємось запрошувати тих людей, які чогось прагнуть, щось знають, які кожен на своєму місці, в своєму секторі намагаються вирішувати проблеми і таки вирішують їх. Тобто ситуація у суспільстві напружена, є непевність, бо люди не знають, що буде через рік, не припиняються обстріли на Донбасі, триває політична кампанія – це непросто, але треба бачити тих людей, які, незважаючи ні на що, продовжують робити свою справу, як робимо зокрема ми”.

 змінюються карти, а колода залишається тією ж

“У нашому суспільстві є дуже багато “зради”, –  зауважує Любомир Ференс, – Ситуація змінюється: хто був раніше в опозиції, критикував, а коли опозиція приходить до влади, то все добре – у нас в країні все просто чергується, одні змінюють інших. Я це формулюю так: змінюються карти, а колода залишається тією ж. Я вважаю, що це найбільша проблема в нашій країні. Потрібно якось змінити “колоду”, хтось це називає зміною системи.

Ференс

Однак, враховуючи те, як люди до нас приходять і висловлюються – я, як журналіст, бачу, що у нас колосальна проблема з кадрами у багатьох галузях. Це добре, що багато людей, котрі до нас приходять, говорять, беруть відповідальність, але нашій країні справді не вистачає кваліфікованих кадрів у всіх галузях. Хтось кращий, хтось гірший, однак, на мою думку, навіть через цих людей, які, можливо, не мають достатньої кваліфікації, ми допомагаємо суспільству все ж таки повірити у завтрашній день і у те, що ця країна може відбутись. До нас телефонують і бабусі з якихось сіл, і люди з різних міст та говорять дуже багато негативу. Ти деколи бачиш по гостю, що він хоче щось зробити для цієї країни, але після ефіру виходить і розводить руками. Добре, що на «Громадському радіо» немає перенасичення інформацією про те, що все погано, реформи не йдуть тощо. Ми намагаємось дати людям позитив”.

“Я погоджуюсь з колегами, – підсумовує Ліза Кузьменко, –  Звісно, люди втомлені, але є й позитивні приклади. На «Громадському радіо» нещодавно стартувала кампанія зі збору коштів на платформі колективного фінансування Спільнокошт, і ми буквально за два тижні там зібрали більше ста тисяч гривень – це внески від наших доброчинців, наших слухачів, які вірять в незалежні ЗМІ, зокрема радіо, і передають нам ці кошти. І це, як на мене, дуже цінно”.

Виклики, які стоять перед журналістами сьогодні

Любов Єремічева: “Хотілося би почути про виклики, з якими зіштовхуєтеся ви, як працівники «Громадського радіо», і загалом виклики сьогоднішньої української журналістики”.

найбільший виклик – це інертність людей, які не хочуть самостійно думати

“Є викликом те, що люди дуже часто не хочуть знати правду, більше прагнуть розважатись, закривають очі на ті речі, які в майбутньому зроблять їх життя гіршим, – ділиться міркуваннями Кирило Лукеренко, – Я думаю, що найбільший виклик – це інертність людей, які не хочуть самостійно думати, а хочуть, щоб за них хтось щось робив, щоб влада вирішували всі їхні проблеми, щоб все було повсюди дешевше.

Найбільша проблема – це люди, які не розуміють, що вони самі повинні змінювати своє життя і життя своїх дітей на краще, і загалом – всю країну. Я вважаю, що в цьому наш найбільший виклик. Ми навпаки – намагаємось розширити коло тих людей, які дійсно хочуть щось робити своїми руками, щось змінювати на краще. Я думаю, що нам це вдається. Ліза сказала, що люди нам вірять і навіть довіряють гроші – це багато про що говорить. Ми намагаємось акумулювати тих людей, які можуть щось змінювати самостійно і хочуть це робити”.

“Кириле, розкажи, будь ласка, кілька слів про свою авторську програму з Міріам Драгіною «Маніпулятори» – це дуже важливо, оскільки ми не просто бачимо виклики, а ми з цим щось робимо”, – говорить на підтвердження слів колеги Ліза. 

“Так, ми робимо програму про маніпуляторів разом з Міріам Драгіною, – продовжує Кирило, – У ній двоє ведучих. «Маніпулятори» – це програма про те, як одні люди маніпулюють іншими, і те, що ті, ким намагаються маніпулювати, повинні робити, щоб маніпулювання уникнути, щоб справді самостійно приймати рішення, а не щоб хтось вирішував за них. Часом, ця програма абстрактна, а часом дуже конкретна. Її досить непогано слухають. Ми, як ведучі, отримуємо величезне задоволення, і гості завжди кажуть: «У вас така цікава програма!». Цей проект саме для того, щоб люди могли розуміти, що робити і як діяти, щоб їх ніхто не обманув”.

“Я думаю, що у «Громадського радіо» ще є такий виклик – конкуренція з популярними ЗМІ, з телевізором, каналами, власниками яких є олігархи і політики, у котрих є багато грошей на рекламу, промоцію, на гарну картинку, – говорить Вікторія Єрмолаєва, –  І це захоплює людей – вони слухають новини по одним і тим самим відомим українським каналам, тому що у них є телевізор, а не слухають новини на «Громадському радіо», щоб порівняти. А у нас немає грошей на велику рекламу”.

Єрмолаєва 1

“Найбільший виклик – забезпечення і збереження незалежності наших інформаційних колективів. Ідеться і про політичну, і про фінансову незалежність. Ще один масштабний виклик – потреба підтримувати постійний двосторонній зв’язок з аудиторією”, – вважає Андрій Куликов, співзасновник, голова правління ГО «Громадське радіо».

Любов Єремічева: “Скажіть, будь ласка, який рівень маніпульованості суспільством за шкалою від 1 до 10, на вашу думку?”

“Чесно кажучи, думаю, що у нас усі «стріляні горобці», тому сказав би, що 5. Я не вважаю, що нашими людьми можна настільки легко маніпулювати”, – зауважує Кирило Лукеренко

Любов Єремічева: “Але ми вже цього навчились за якийсь період?”

Кирило Лукеренко: “Я думаю, що рівень недовіри дуже високий – і це також погано, бо люди завжди чекають, що їх обманюватимуть. Тому, насправді, з’являються все нові й нові способи їх обдурити”.

“Але, знову ж таки, є такі програми, як «Маніпулятори» та «Правда Проти Політиків»”, – додає Ліза Кузьменко

“Так, ми намагаємось пояснювати, що з’являється нового, яким чином можуть це робити, адже є традиційні маніпуляції, так би мовити, а є якісь новітні. Ми намагаємось про це розповідати”, – підтверджує Кирило. 

“Я буду більш песимістичним, – зауважує Любомир Ференс, –  На загал, виклики перед суспільством і перед журналістами є надзвичайно великі, тому що інформації дуже багато. Зараз робота журналіста, з одного боку, полегшена, але з іншого – є набагато важчою, оскільки дуже багато всього, з чого потрібно вибирати. Однак, коли ми говоримо про суспільство, я не є настільки оптимістичним, як шеф-редактор. Ми, наприклад, робимо програму, де перевіряємо висловлювання політиків – «Правда Проти Політиків». Коли ти через тиждень дивишся на рейтинг, то думаєш: «Хай йому грець! Ми ж про це розповідали, як так можна?!» Якщо ми подивимось на рейтинги, то побачимо, що при владі одні й ті ж люди вже 20 років, і вони знову претендують на якісь високі посади.

багато людей не розуміють елементарних процесів, які відбуваються в країні

Я сьогодні їхав на роботу та думав: «Що ще треба донести?». Якщо ми говоримо про рівень маніпуляції в суспільстві, то, на мою думку, він є високим. Багато людей не розуміють елементарних процесів, які відбуваються в країні. Якщо шукати відповідь на питання: «Чи є в нас реформи, чи їх немає?» – я, як журналіст, хоч читаю і цікавлюсь  більше, ніж пересічний громадянин, не можу сказати напевне, у чому вони полягають. А що ж ми хочемо від суспільства?! Чи це прогріх опозиційних політиків, які критикують все, що робить влада? Чи, можливо, це певна недокомунікація? Це виклик, оскільки суспільство не розуміє, що відбувається в нашій державі”.

“Наприклад, реформа НАК «Нафтогаз України» – це добре чи погано?, – продовжує думку Любомир, – Більшість каже, що це погано, тому що ціна на газ зросла, однак є багато процесів, які суспільство не розуміє, наприклад, щодо розкорпоратизації. І є ще друга проблема, яка, можливо, пов’язана з рівнем журналістики в країні. Я наведу приклад із роботи «Громадського радіо»: ми ніколи не намагаємось брати експерта [абияк]. Наприклад, я виходжу на роботу в понеділок, а на четвер ми вже маємо експерта, як більшість медіа. Вчора я розмовляв з народним депутатом і запропонував: «Прийдіть до нас в ефір, бо ви розумієтесь на цій темі», – а він каже: «Любомир, у мене вже ефірний час зайнятий до п’ятниці». Я, сміючись, запитую: «А про що ви будете говорити?» – «Завжди знайдеться про що…», – і це проблема засобів масової інформації. Не буде ж народний депутат коментувати, чому в Одесі був ураган!

журналістика дуже сильно девальвується

В українських реаліях трапляється, що ситуацію коментують люди, які на цих питаннях не розуміються, наприклад, якийсь діджей коментує постачання зброї Росією на Донбас. Сама інформація викривлюється, журналістика дуже сильно девальвується. А люди дивляться на цей цирк і не знають, кому довіряти. На мою думку, це глобальна проблема, яка існує в Україні. «Громадське радіо» намагається кликати спікерів, які принаймні дотичні до тем, щось можуть розтлумачити, а не так: приходить якийсь актор на телеканал, і його запитують: «Що ви думаєте про Антикорупційний суд?». Я теж можу багато чого думати, але моя думка, як журналіста, не є настільки важливою. Ситуація просто доводиться до абсурду. Навіть для експертів потрібне експертне середовище, яке б їх спрямовувало”.

Любов Єремічева: “Які є виклики для «Громадського радіо»? Ви згадували, що збирали кошти на платформі Спільнокошт. Чи легко вам підтримувати свою діяльність?”

“Громадське радіо – унікальна структура, низова ініціатива, адже це журналісти, які в певний час відмовились від непрозорих схем медіа і заснували свою редакцію, – відповідає Ліза Кузьменко, – Оскільки в Україні дуже мало прикладів, як це має працювати, то ми також робимо дуже багато помилок – не у сенсі редакційної політики, а у тому, як збудувати команду, яка має лінійну структуру. У нас немає начальників… тобто вони є, але кожен відповідає за свою частинку роботи і намагається робити її якнайкраще. Мені здається, що челендж для команди Громадського радіо – навчитись робити незалежне ЗМІ якомога ефективніше. Тому що зараз всі ЗМІ працюють так: ви робите якусь свою журналістику, але є власник (олігарх, бізнесмен чи політик), який приходить і говорить: «Це ми даємо в ефір, а це не даємо», – або, – «Наш фокус на цей місять такий-то». А в нас такого немає. І з одного боку, ця лінійна низова структура класна, а з іншого – це велика відповідальність, щоб все працювало так, як має бути.

Кузьменко

Вікторія Єрмолаєва додає: “У нас же скоро знову вибори. І ми бачимо, що під них політики починають окупувати канали – це жахливо. Я повертаюсь до свого меседжа – дуже складно конкурувати з людиною, яка має мільйони, і вкладає ці гроші в рекламу, впізнаваність свого медіа. А у нас гроші – не мета, а засіб. Ми ж не маємо прибутку”.

“Так, ми неприбуткова, громадська організація, яку створили журналісти, – підтверджує Ліза, – Якщо ми заробляємо якісь гроші, то спрямовуємо їх на виробництво нового контенту, нових продуктів. А також у нас дуже багато волонтерських програм, наприклад, «Звільніть наших рідних» – програма про українських політв’язнів та полонених, яка виходить в ефір уже рік.

Вікторія: “Так, її допомагають робити родичі політв’язнів – Наталія Каплан (сестра Олега Сенцова) та Ігор Котелянець (брат Євгенія Панова)”.

Проекти Громадського радіо, якими варто пишатися

Андрій Куликов“Київ-Донбас”[Щоденна програма протягом чотирьох годин у прямому ефірі розповідає передусім про події на Донбасі, життя та проблеми переселенців зі сходу України, але не оминає й найважливіших подій усієї країни та світу].

Кирило Лукеренко: “Я пишаюсь нашим проектом «Громадське радіо в твоєму місті», коли ми з колегами їздимо по всій Україні і зустрічаємось з людьми в тих містах, де «Громадське радіо» не мовить на частотах. У нас не так багато частот, вони переважно на Донбасі. Я вважаю, що це дуже класний проект, тому що ми зустрічаємось віч-на-віч з людьми, запрошуємо їх до нас на ефіри, де вони можуть поставити питання. Ми запрошуємо місцевих активістів, владу.

Одним словом, я думаю, що це дуже хороший проект, коли ми просто спілкуємось з людьми, а вони запитують про те, що їм цікаво. Ми озвучуємо їхні проблеми на всю Україну. Так, можливо, це не дуже рейтинговий продукт, але це механізм, за допомогою якого можна подати точку зору цих людей.  Наприклад, на Черкащині розповідали, що працюють у шкідливих умовах на виробництві, і казали, як це можна вирішити – вони говорили про це у нас у прямому ефірі, розумієте? Таких прикладів у нас багато. Я вважаю, що це дуже класний проект, хоча, насправді, у нас всі проекти дуже хороші”.

“Я би не хотів виділяти якийсь один проект, яким я пишаюсь, – пояснює Любомир Ференс. – Чесно кажучи, дуже люблю жорсткі розмови. Я, як ведучий, дуже люблю спікерів, які намагаються мене, як журналіста, поставити на місце. Я починаю відчувати азарт, розуміючи, що людині цікаво зі мною.

Я не хочу говорити назагал про проекти, а хотів би сказати саме про розмови. Я люблю, коли люди – чи то політик, чи експерт, розуміють, про що говорять, можуть відповідати за свої слова, незважаючи на те, що я намагаюсь їх загнати в глухий кут. Було кілька випадків, коли експерти виходили від мене злими, тому що вони часом думають: якщо називаються експертами, то в них має бути «тепла ванна». І коли ти розумієш, що перед тобою, в принципі, не експерт, то ти мусиш дати зрозуміти людям, що людина говорить дурниці – це і є моє покликання, як журналіста”.

“Як сказав Кирило, наша функція – доносити, висвітлювати інформацію, щоб люди її слухали, а вже потім думали, – продовжує думку Любомир, – Не робили висновки, які робить чи підсумовує Любомир Ференс, а щоб вони з цієї розмови самі для себе робили висновки. Адже Любомир Ференс є також пересічним громадянином цієї країни, він робить свої висновки, має свої симпатії та антипатії. Я сподіваюсь, що моя робота, як журналіста, виконує цю функцію, і через розмову людина зможе краще зрозуміти тему, яка її цікавить, і розібратись в якійсь проблемі цієї країни чи зрозуміти, наприклад, що такої проблеми немає – це найголовніше. Якщо я на 0,1% це виконую – вже дуже добре”.

“Я у цьому підтримую головного редактора – щодо проекту «Громадське радіо в твоєму місті». Регіони та Київ дещо відрізняються. У регіонах ще більше цензури, ще більше «джинси», і там взагалі люди не звикли, щоб еколога чи експерта покликали в ефір і ставили адекватні запитання”, – розповідає про проекти, якими варто пишатися Ліза Кузьменко.

“Ми пишаємося результатами, адже після наших ефірів, наприклад, було відкрито декілька кримінальних справ, – доповнює Вікторія Єрмолаєва, –  Одна справа була у Ірини Ромалійської [журналістка, ведуча ток-шоу «Київ-Донбас»]. А у мене був ефір з хлопцем, який виїхав з Криму, де його переслідували, бо він має проукраїнські погляди і написав на стіні в якомусь дворі «Слава Україні». Його переслідували давно під приводом того, що він був засуджений до адміністративної відповідальності. Там була довга історія переслідування, він відбув покарання, ходив на ті роботи, які йому були призначені вироком суду, а потім  виїхав. І після нашого ефіру прокуратура Автономної Республіки Крим вийшла з нами на зв’язок, попросила його контакти і відкрила кримінальне провадження про те, що він є жертвою окупаційного режиму. Це лише одна історія, яку я одразу пригадала, тому що це був мій ефір. Але такі випадки трапляються.

Єрмолаєва 2

Мені подобається, що до наших журналістів і редакторів прислухаються, ми проводимо тренінги, у нас запитують: «Як зробити так, щоб це було якісно?» – і ми розповідаємо.

бажаю своїм колегам, щоб їм також не було соромно за те, що вони роблять

Я пишаюсь тим, що мені за чотири роки жодного разу не було соромно за те, що я роблю – це дуже круто. Я бажаю своїм колегам, щоб їм також не було соромно за те, що вони роблять, хоча знаю, що мало хто так може сказати про свою роботу.

Меседжі-побажання…

Куликов

На фото: Лариса Денисенко, Андрій Куликов (з радійного архіву)

Андрій Куликов:

Правда рятує життя. Вчасно розповідати потрібне слухачам, доказово давати уявлення про те, в якому середовищі живемо.

Кирило Лукеренко:

У нас є гасло – «Слухайте. Думайте». Насправді, потрібно думати. Ми намагаємось дати людям щось, на основі чого вони можуть прийняти свої власні рішення. Не завжди потрібно довіряти політикам, журналістам, іншим людям, а краще взяти різну інформацію, перетравити і самому подумати. Власна точка зору – це найголовніше. Ми намагаємось збільшити кількість таких людей своєю роботою.

Любомир Ференс:

Ми, як команда, намагаємось виконувати свою функцію і сподіваємось, що в цій країні ми робимо позитивну річ. За допомогою нас, простих журналістів, ви можете краще зрозуміти все, що відбувається в нашій державі. З цим розумінням і вашою допомогою країна з року в рік стає кращою – принаймні, я на це дуже сподіваюсь. Можливо, зараз цього ще не видно. Але бувають такі випадки: щось стається, коли тобі двадцять років, а ти лише з часом розумієш, чому це сталось. У мене були такі випадки в житті: зі мною дещо відбулось в 21 рік, а я зрозумів аж через 10 років, що якби цього не сталось, то нічого б і не було.

Вікторія Єрмолаєва:

Я бажаю «Громадському радіо» передавач у кожне місто України, щоб нас було чути всюди і завжди, щоб нас було чути на окупованих територіях. А краще, щоб окупованих територій до цього моменту взагалі вже не було. Я бажаю «Громадському радіо», щоб нас ставало більше, щоб про нас знали більше, ніж про «1+1». Це прозвучить банально, але я бажаю журналістиці незалежності. Я хочу, щоб журналісти були незалежними. Я знаю, що це дуже складно, майже неможливо, принаймні в тих умовах, в яких ми живемо, але я оптимістка, як і Кирило Лукеренко. До речі, він також у цьому питанні оптиміст.

Ліза Кузьменко:

Я побажаю, мабуть, журналістської солідарності, щоб колеги по цеху були більш чутливими до розуміння один одного, менше засуджували і більше намагались комунікувати. І хочу, щоб «Громадське радіо» розросталось не лише за рахунок якихось фізичних речей, на кшталт передавачів, а щоб ті цінності, які є у команди «Громадського радіо» – незалежність, неупередженість, збалансованість інформації – переймали колеги, рівняючись на них та намагаючись будувати свою журналістику за цими принципами.  Це, на мою думку, є навіть важливішим, ніж збільшення самого «Громадського радіо».

Іще…

Ліза Кузьменко:  “До речі, хотіла сказати кілька слів про те, що таке передавачі, оскільки ми про них говоримо, а читачам і слухачам може бути незрозуміло, про що саме йдеться. Коли я прийшла на «Громадське радіо», я спочатку думала, що радіо – це лише мікрофон і радіоведучий, а далі відбувається мовлення. Насправді ж, це велика структура, бо потрібно отримати ліцензію від Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, потрібно встановити вишку на місцях, передавати сигнал на супутник, а далі вже сигнал розходиться до слухачів в найвіддаленіші куточки. Це дійсно великі кошти. Зараз набагато простіше мати Інтернет-радіо, бо для цього майже нічого не потрібно. Але це гірше тим, що у нас зараз на Сході, на Донбасі є такі куточки, де люди не користуються інтернетом, у них є лише радіо УКХ та ФМ-частоти. Це якраз про спрощення доступу до інформації, саме тому важливо мати передавачі. Нещодавно у Луганську був випадок, коли чоловік їхав в автомобілі та знайшов на радіоприймачі частоту Громадського радіо”.  

Вікторія Єрмолаєва: “Так, це не таємниця, бо ж нам час від часу в ефір телефонують з Донецька. Коли нас не глушать бойовики, то нас чути і в Донецьку.

А в Криму, наприклад, взагалі блокують сайти. Сайт «Громадського радіо» в Росії офіційно заблокований ще з 2015 року за рішенням суду після того, як Роскомнагляд подав скаргу на «Громадське радіо». Нас неможливо читати на всій території Російської Федерації. А тепер і в Криму, оскільки вони його вважають частиною РФ. Я своїм друзям відсилаю лінки і точно знаю, що вони не працюють, тобто сайт не відкривається. Таких українських сайтів, які офіційно заборонені в Росії, насправді не дуже багато, якщо не помиляюсь, то п’ять. Є ще й ті, які блокують неофіційно без рішення суду. Нам «пощастило», ми навіть отримали офіційний лист від Роскомнагляду: «Попереджаємо вас, що із завтрашнього дня вас не будуть читати в Росії…».

“Це ж насправді визнання”, – Ліза.

Вікторія: “Це відбулось тому, що у нас був ефір про Хізб ут-Тахрір – організацію, яку в Росії вважають терористичною. У нас в ефірі були члени цієї організації, які розповідали, як їхніх представників у Криму репресують за те, що вони кримські татари.

Чому в цьому питанні важливо мати радіо: навіть якщо нас заглушать з того боку, то нас можна почути через супутник. Тобто потрібно мати всі можливі важелі, щоб достукатись до людей, які проживають на тій території, тому що вони наразі в інформаційному вакуумі. У них окрім російських та місцевих ЗМІ, на кшталт www.dnr-news.com та www.crimeatoday.com, нічого немає. Вони не можуть утримувати баланс думок, бо не всі знають, що таке VPN, наприклад, за допомогою чого можна заходити на інші сайти, про це знає в основному лише молодь”.

……………………

Фото та відео: Віталій Ніщименко
Робота над текстом: Ірина Гузій


Тематика публікації:        

Останні публікації цього розділу:

Самосад. Ця історія почалась там, де закінчилась байдужість

Як просити гроші або фандрейзинг по-американськи від Ненсі Бокскор

Prostir Talks: трансформації в регіонах — експертний погляд

Руслан Рохов: «Школа мерів» – це перший проект, що пояснює роль міського голови

Хмарно з проясненнями: підсумки Індексу сталості організацій громадянського суспільства

Іноземні агенти — загроза громадянському суспільству? Відео дискусії