Конфлікти – чи можливо їх подолати? Відповідають польські психотерапевти

Громадський Простір

Яка природа конфлікту, чи варто його уникати, чи є правильний спосіб виражати свої емоції, як долати конфлікти в колективах?.. На ці та інші теми ми поспілкувалися із експертами із Польщі – Агнешкою Врублевською, сертифікованою психотерапевткою, координаторкою Міжнародної Асоціації процесуально орієнтованої психології, тренеркою, та Томашом Теодорчиком, сертифікованим психотерапевтом, фасилітатором, викладачем та супервізором роботи з процесом Research Society for Process Oriented Psyсhology в Цюріху. Ми познайомилися із практиками долання конфліктів під час фестивалю “АHALAR-fest: Сила досвіду громади”, який відбувся у Чернігові, де вони провели презентацію на тему: “Україна сьогодні. Вступ до теорії та практики вирішення конфліктів” та провели майстер-клас “Україна сьогодні. Почути та зрозуміти опонента”.

Переклад: Юрій Усович

Громадський простір: Якою є природа конфлікту?

Томаш: Якщо коротко, то це дуже складне питання і про нього можна дуже багато говорити. Насамперед, ми розуміємо конфлікт як різницю в силах, а не різницю у поглядах (думках). І на цьому дуже важливо наголосити, тому що, зазвичай, люди розуміють конфлікт саме як різницю у думках. Якщо ми придивимось більш уважно, то зрозуміємо, що різниця полягає саме в силі. Друга річ це наша поведінка по відношенню до конфлікту – у більшості, ми їх уникаємо, ми їх не полюбляємо, ми не розуміємо, що конфлікт – це основа для розвитку. Якщо немає конфлікту – немає життя. Конфлікт супроводить життя і без нього жити неможливо. Тому, мабуть, не варто уникати конфлікту. Не варто також в нього одразу занурюватись, але взяти з собою деякі інструменти, щоб мати з ним справу. Якщо ми, не маючи інструментів, втягуємося у конфлікт, це принесе нам багато болю. Кожен може подивитись на власний досвід, коли ми вступаємо у конфлікт, не маючи достатнього запасу знань та інструментів.

Можна сказати, що у конфлікті ми поводимося скоріше по-тваринному, ніж по-людськи. Ми використовуємо загальновідоме правило: «Перемагає найсильніший». Якщо я більш сильна тварина, то перемога буде на моєму боці. Якщо ж ми будемо поводити себе по-людськи, то, мабуть, можна говорити про зміну стратегії поведінки у конфлікті і ставленні до самого конфлікту. Це означає, що нам варто змінити стратегію поведінки у конфлікті з «переможець – переможений» на стратегію «переможець – переможець».

Існує дуже цікава думка з приводу стратегії «переможець – переможець» – я взяв це з відкриття Джона Неша. Він відкрив певний закон, правило, яке пізніше назвали рівновагою Неша (англ. Nash Equilibrium). Це правило говорить про те, що в будь-якій конфліктній ситуації є принаймні одне рішення, при якому люди, що дотримуються стратегії «переможець – переможець» отримають більше, ніж при будь-якій іншій стратегії. Така базова ідея з приводу конфлікту.

Агнешка: Можу додати, що ми дуже часто уникаємо конфлікту, замість того, щоб працювати з ним. Наша звичайна стратегія поведінки така, що ми намагаємось його просто позбутися. Ми не маємо розробленої стратегії поведінки, як поводити себе у процесі конфлікту. Тому що конфлікт має стадії, і щоб знайти рішення, потрібно себе поводити по-різному на різних етапах. Є велика кількість невисловлених, прихованих емоцій, а також прихованих ставлень і почуттів, які ми не висловлюємо у ході конфлікту. Нам потрібен час, щоб виявити все це в собі і проявити.

Томаш: Мабуть, я розповім історію з цього приводу. Ми використовуємо конфлікт як основу для розвитку і для більш глибокої взаємодії з суспільством (з іншими). Нещодавно ми з Агнешкою взяли участь у цікавому експерименті. Він відбувався наступним чином: група людей, яку підібрали випадковим чином… Не знаю, відомо вам чи ні про існування сильного конфлікту у Польщі між правлячою партією і опозицією – він дуже неприємний. Отже, була дібрана ця група людей з різними політичними поглядами. Їм було запропоновано зробити важливі зміни у нашому інституті. Вони розділились на парламентські фракції і була така імітація– відтворення цих парламентських стосунків. Але це в другій частині. У першій частині ми разом з Агнешкою проводили груповий процес, намагаючись виявити приховані конфлікти, що існували в цій групі. Усім було, звичайно, дуже цікаво – допоможе це під час «парламентських етапів» чи ні. Результати нас усіх вразили. Голова «парламенту» (він був політиком) говорив: я ніколи не бачив групу, яка б працювала так гармонійно. Тому що після цієї тригодинної праці з конфліктами, тобто тієї роботи, яку ми зазвичай проводимо у групі, оце відчуття спільноти було настільки сильним. Вони не сперечались один з одним, як це зазвичай трапляється в парламенті – фактично, вони прийшли до зміни одного важливого моменту нашої Конституції. Ну це трішки штучно, оскільки це була імітація.

Агнешка: І той тип комунікації, який був у цій групі, вражав. Вони слухали один одного і намагались знайти те рішення, яке б влаштувало усіх.

Томаш: На кінець трапилась взагалі дивовижна річ. Тому що спочатку планувалось, що буде чотири фракції, які будуть голосувати одна проти одної. Але коли дійшло до голосування, вони сказали, що їм не дуже хочеться сперечатись і попросили ще час, щоб знайти рішення, що влаштує усіх.

Вікторія Солоніцина, співзасновниця Центру АХАЛАР (приєдналась до розмови – прим. авт.): Я була частиною цього експерименту. Мені дуже сподобалась назва – «Парламент звичайних людей». Цей процес справив на мене надзвичайне враження. Кілька днів я була під враженням того, що люди можуть виражати свою позицію і бути щирими в тому, що і як вони бачать, але не битися, а просто чути одне одного. І це було суперово.

Томаш: Цей експеримент дав нам невеличку надію на те, що ми можемо міняти навіть політиків.

Громадський простір: Скажіть, будь-ласка, якщо конфлікт не є конфліктом думок, а саме конфліктом сили, то якщо сила є рівною – значить, конфлікту не існує?.. Навіть, якщо сторони мають різні думки?

Томаш: Так, якщо у них різні думки, то вони просто ведуть діалог. Це просто дискусія, але конфлікту немає.

Агнешка: Але нам потрібно розуміти оцю різницю. Навіть якщо ми друзі і знаходимось в одній групі, але все-таки у нас різні сили. Наприклад, в найбанальнішому сенсі, якщо я жінка, а поруч чоловік – то у мене менше сили. Те ж саме з віком, освітою, економічним станом.

Томаш: Говорячи про силу, ми будемо змушені говорити і про ранги. Це різниця в суспільному положенні, соціальному статусі і таке інше.

Громадський простір: Іншими словами, завжди є хтось сильніший, а хтось слабший – наше суспільство так і побудоване?

Агнешка: Так, звичайно – будь-яке суспільство поділене на влади і статуси, і в будь-якому суспільстві завжди будуть конфлікти.

Томаш: Потрібно розуміти, що будь-яка складна система, якою і є суспільство, створює певну ієрархію. Це означає, що з певними людьми чи групами поводяться краще, ніж з іншими, і деякі групи мають більший соціальний вплив і значущість. Зазвичай, це прихована структура, виражена неявно. Деякі з них на поверхні, але більшість неявні.

Громадський простір: Наприклад?

Томаш: Наприклад, я високий – дивлячись на мене, люди наділять мене силою, якої не мають люди нижчого зросту. Взагалі-то це трохи дурнувато, але так і є.

Громадський простір: Тобто, щоб нам подолати конфлікти, ми можемо, наприклад, надати більше сил тим, у кого їх менше?

Агнешка: Ми вважаємо, що немає стратегії припинення конфлікту. Те, що ми пропонуємо для будь-якого конфлікту – як для конфлікту людей, так і груп, це – розглядати його як початок для переосмислення ситуації і розвитку. Ми розглядаємо конфлікт як сигнал про те, що потрібно щось змінити. Що потрібно зробити? Тут можуть бути різні підходи, тому що проблеми – різні. Було б утопією думати, що можливо створити будь-яке суспільство без ієрархії. Але дуже важливо усвідомлювати, що у тебе є ранг, який може бути вищий, ніж у іншого. Наприклад, якщо я чоловік і знаходжусь у товаристві – неважливо, друзі це чи робота, чи ще щось – то моє слово і мої дії будуть мати вплив на інших, завдяки оцій різниці в рангах і силі. Припустимо, якщо я жінка, яка має чоловіка і двох дітей, то моя значущість буде “більшою”, ніж у іншої жінки.

Томаш: Є рація в тому, що стратегія полягає не в тому, щоб конфлікти зникли, а в тому, щоб дати більше сили меншостям. Наприклад, в групі є сильна більшість, яка каже: ми повинні вчитись. А ви, як лідер, помічаєте, що існує якась маленька частина в цій групі, яка не бажає вчитись. Як лідеру, вам потрібно вміти усвідомлювати ситуацію з обох сторін. Перший варіант – ви можете думати так: більшість хоче вчитися, давайте не будемо звертати увагу на меншість, а зосередимось на більшості. Але це тенденція до суїциду. Тому що в подальшій перспективі це створить тенденцію, яка призведе до руйнування групи. Отже, знаходячись в позиції лідера, вам варто мислити приблизно таким чином: Дорогі мої колеги і учасники групи, більшість хоче вчитися, але у нас також є люди, які хочуть робити щось інше – давайте послухаємо, чого вони хочуть. Спробуємо знайти варіант, який би влаштував усіх. Ось як ми намагаємось мати справу з конфліктами – даючи силу уваги меншості і дозволяючи виражати їх власну думку.

Громадський простір: Вчора під час презентації ви давали завдання групам шукати приховані відчуття, які виникають у конфлікті. Як це допомагає у вирішенні конфлікту?

Агнешка: Як ми вже зазначали раніше, у конфлікті весь час присутні приховані емоції і це призводить до неприємних комунікацій. Навіть, якщо ми не виражаємо деякі емоції, інша сторона, зазвичай, може їх зауважити у нашій невербальній комунікації. При цьому вона не має можливості якось відреагувати на ці емоції, адже вони не проявлені – конфлікт заморожується і не може рухатись далі. Конфлікт, фактично, входить у стадію відтворення самого себе, коли ми обговорюємо щось знову і знову, але не знаходимо рішення. Так відбувається тому, що не було щось виражене. Ми декларуємо, що шукаємо компромісу і бажаємо знайти рішення, але велика кількість невираженого негативу, який стоїть за цим, не дозволяє цього зробити, бо, фактично, означає «я тебе ненавиджу». І тому варто виражати ці сильні, навіть важкі емоції для того, щоб перейти до наступного кроку.

Томаш: І, на превеликий жаль, дуже часто людина, яка знаходиться в такій ситуації, не усвідомлює цього. Припустимо, що Агнешка має більшу соціальну силу, ніж я. Ми про щось сперечаємось. Неусвідомлено вона використовує свою силу і каже щось неприємне для мене. Через те, що я маю більш низький ранг, я не усвідомлюю того, що мене зачепило. Тому що визнати те, що мене зачепило, досить нелегко. Або, перебуваючи у нижчому рангу, я вже звикаю до цієї ситуації переможеного – сам до себе я ставлюсь як до малозначущого. І коли її поведінка для мене болісна, я буду уникати усвідомлення цього, але несвідомо я буду її ненавидіти.

Громадський простір: Як правильно виражати приховані емоції, щоб не настав «кінець світу»?

Агнешка: Говорячи про конфлікт, ми розуміємо, що є емоції, які виразити легко і ті, які виразити складно. І ми не говоримо про ескалацію. Під час групової роботи ми часто бачимо, що є емоції, які люди виражають, коли їх зачепило, їм боляче. Коли ідемо до цих емоцій, щось в конфлікті змінюється – раптом зникають люди, які хочуть знищити один одного, настає прояснення і ми починаємо бачити іншу сторону.

Наприклад, у нашій роботі в польському конфлікті на початковій стадії було багато ненависті, сильних, різких слів. Але після цього ми усвідомили, що з другого боку багато страху – страху того, що весь мій світ, на який я спираюсь, буде зруйнований. Обидві сторони зрозуміли, що існує оцей страх того, що мій світ буде зруйнований. Цей дійсно важливий момент усвідомлення, що інша сторона боїться, що їх світ буде зруйнований, привів групу до того, що вони почали разом думати: а що я можу зробити, щоб мене не боялись, тому що я не такий страшний чи поганий. І це стало вихідним пунктом роботи з конфліктом.

Томаш: Вони раптом зрозуміли, що обидві сторони знаходяться в однаковій ситуації і що страх – це те, що об’єднує їх обох. Гарне питання – як виражати емоції і не викликати «кінець світу». У ширшій перспективі нам потрібно вчити своїх дітей, як виражати свої емоції, а не приховувати їх. Але якщо говорити про те, що можна зробити просто зараз – це те, про що говорить Агнешка: нам варто дозволяти емоціям виходити назовні і виявиться, що світ не зруйнується. Якщо стисло, то «кінець світу» настане, коли кількість невиражених емоцій зашкалюватиме. Адже вони тиснуть знизу і їх не видно, вони не проявляються.

Громадський простір: Наостанок кілька порад або побажань, щоб надихнути команди вирішувати конфлікти: що з цим робити?

Агнешка: Найперше – варто змінювати ставлення до конфліктів. Якщо ви працюєте з людьми, з групами, то будьте впевнені – конфлікти будуть. У цьому немає нічого поганого. Це просто сигнал того, що може бути зроблений наступний крок.

Друге – це слухати людей. Дуже часто ми слухаємо для того, щоб дати негайну відповідь, а не для того, щоб зрозуміти. Дуже важливо надихати людей, не шукати відповідей, а дати собі час подумати і зрозуміти іншу людину. Також варто піклуватись про те, щоб створити такий простір, де б кожен почувався безпечно для того, щоб виражати власну думку. І звичайно ж, повинно бути усвідомлення того, що ранги існують і те, які ранги саме в цій групі.

Томаш: Існує два різних підходи до вирішення конфлікту. Як правило, знаходячись у конфлікті, ми фокусуємось на тому, хто ж правий. І ми думаємо, звичайно: правий я. Тоді – неправий інший. Це те, як ми звичайно себе поводимо. При іншій стратегії нам слід більше піклуватися про стосунки.

Припустимо, у мене є конфлікт з Агнешкою. У першому випадку, я би просто доводив, що я молодець і маю рацію, а вона неправа…

Агнешка: Але тут немає ніякої турботи про нас, в цьому випадку ніколи не буде знайдене рішення. Навіть якщо я скажу йому: ти правий – конфлікт перейде в приховану фазу, я буду намагатись непомітно помститись. У другому випадку я буду турбуватись про наші стосунки і змінювати їх. Ми дуже часто забуваємо, що після конфлікту нам все ще доведеться жити разом.

ВІДЕО

____________

Розмову вела Любов Єремічева
Транскрибування Юлії Садовської