Андрій Грудкін: єдина альтернатива для громад на лінії зіткнення — це розвиток

Коаліція прифронтових громад “На лінії зіткнення” — перший громадський проєкт, що об’єднав представників місцевих громад, локальних підприємців та органи влади прифронтових міст у єдину неформальну ...

NEW_slider_ГП(2)

Громадський Простір

Коаліція прифронтових громад “На лінії зіткнення” — перший громадський проєкт, що об’єднав представників місцевих громад, локальних підприємців та органи влади прифронтових міст у єдину неформальну спільноту. Її учасники  хочуть вирішити проблему “застою” міст і селищ на лінії зіткнення та працюють над тим, аби економічно розвинути ці території. 

Які існують міфи про життя прифронтових громад? Чому Донбас — це мем? Як громадським активістам вдалося створити коаліцію, яка вже зараз формує порядок денний для громад на лінії зіткнення? Про справжні проблеми та рішення, мир та реінтеграцію — розповідає Андрій Грудкін, керівник проєкту “На лінії зіткнення”, член правління ГО “Сильні громади”.

 

120912517_1392237397645983_137082543935858992_n

На фото — Андрій Грудкін, керівник проєкту “На лінії зіткнення”

Автор фото — Віталій Ніщименко

 

Ми — не “сіра зона”. Однак був ризик, що це стане реальністю

 

— Розкажіть, як виникла громадська організація “Сильні громади”? З чого все розпочалось?

Організація “Сильні громади” виникла як рух після Революції Гідності у 2015 році. У цей час Валентин Краснопьоров, Марія Середа, Павло Островський, які все життя прожили у Донецькій області, вирішили, що наступив момент, коли сила громадянського суспільства має нарешті можливість долучитися до змін у державі та громадах. Чому така назва? Тому що саме громади є рушіями сил знизу. Структури знизу природнім шляхом мають піднімати на новий рівень свідомість громадянського суспільства. Цей рух починав з того, що контролював владу. Ми примусили деякі місцеві ради нарешті публікувати проєкти рішень та самі рішення на своїх сайтах, публікувати розклад сесій, приймати механізми громадської участі петиції, громадські слухання тощо. Це Слов’янськ, Покровськ, Торецьк, Дружківка, а на Луганщині — Сєвєродонецьк, Лисичанськ та інші. Багато громад.

— У цей період ви діяли й досі як неформальний рух?      

— Так. Потім ми стали частиною громадської організації “Центр UA”. Вже в межах цієї організації рух реалізував різні проєкти на Донеччині та Луганщині: адвокаційні, ініціативи місцевого розвитку. Ми опікувалися різними проблемами, але наша особливість була в тому, що проблеми ми брали від людей, брали те, що їм болить. Це і проблеми безпритульних тварин, поводження із побутовими відходами, створення громадських просторів у парках.  Наприклад, ми реалізували проєкт “Ефективне місто” — кожна громада дивилася, яку проблему вона хотіла б вирішити, а потім всі збиралися, підключали місцеву владу та адвокатували ці процеси. 

 

FB_IMG_1479727137369

На фото — ГО “Сильні громади”. Авторка фото — Наталка Рижкова

 

Я живу у прифронтовому Торецьку, тому знаю, що у нас відбувається. Ще у 2018 році ми у “Сильних громадах” розуміли ті ризики, про які говорили сьогодні (Ред. — під час презентації першої ініціативи економічного розвитку прифронтових громад “На лінії зіткнення”). Проблеми накопичувалися роками: це втрати місцевими бюджетами коштів, відсутність інклюзії, стагнація економіки, застій інфраструктури. Ми все це фіксували та думали — а що ж буде через 5 років за такого інерційного стану розвитку? Скоріше за все, це була б сіра зона, і дехто нас так і уявляє, але ми — не сіра зона. Однак був ризик, що це стане реальністю. Відповідно, ми від своїх принципів не відходили — в плані того, як це робити. А це — об’єднувати людей у спільноти. Ми вирішили не гнатися за кількістю. Якщо у громаді це буде три людини, які зацікавлені, активні та готові працювати “в довгу”, то окей, нехай це буде три людини.  

На Донеччині та Луганщині є дуже багато різних ініціатив, проходять різні тренінги, починаючи від гендерних проблематик, закінчуючи батарейками та сортуванням. Люди втомилися від такої кількості ініціатив, у більшість вони не вірять. А та проблематика, яку ми запустили, одразу відгукнулася в усіх. Для широкої публіки вона можливо не така хайпова, але для нас, для чиновників, для бізнесу та активних громад — це дійсно речі, які б вони хотіли змінити. Вони розуміють їх значення, розуміють, що буде, якщо цього не зробити.

 

а

 Авторка фото — Наталка Рижкова

 

Як цинічно це б не звучало, ми, люди із лінії зіткнення, так і говоримо — “коли у нас довго не стріляють, то для нас — це мир”

 

— Як далі формувався ваш рух? Як вам вдалося залучати людей? 

— Ми заходили із декількох сторін. У містах, де ми вже знали конкретних людей, мали багато спільних знайомих, то через них шукали контакти, декого знаходили просто у фейсбуці. Потім комунікували, домовлялися та зустрічалися. Ми не робили це публічно, а просто приїжджали, знайомилися, говорили. Зрозуміли один одного, повірили один одному, бо головне — це довіра. Так і сформувалися у нас такі маленькі робочі групи. А вже далі просто відбувся ефект мультиплікації, і це було неочікувано. 

Ми робили дослідження — надіслали 200 запитів до різних органів влади, потім обробили їх та зробили з цього аналітику. Дослідження охопило 5 цільових громад: Торецьк, Попасна, Авдіївка, Світлодарськ і Щастя. Коли інші побачили, що ми робимо, то вийшли на нас — дзвонили, питали, як можна долучитися, як можна допомогти. Вони одразу надали нам пакет своїх проблем. Ми раді, що воно відгукнулося, бо це ж не історія, що треба підігнати результат задачки під умови, а навпаки. Вважаю, що це реальна історія успіху — до нас доєдналися ще сім міст.  

Звісно, попереду багато роботи, бо є купа проблем. Також треба розділяти проблематики на локальні та ті, що для всіх однакові. Там, де для всіх однакові, все зрозуміло, там легше знайти системне рішення. А, наприклад, для тієї ж Красногорівки, де з крана п’ють технічну воду, де великі проблеми з опаленням будинків… Вони втомлені, до них приїжджають президенти та прем’єри, але обіцянки від них системно не вирішуються. Тому треба виступати єдиним фронтом. Ми не хочемо махати прапорами із гаслами про погану владу. Ми розуміємо, у нас є певний статус-кво на фронті. Як цинічно це б не звучало, ми, люди із лінії зіткнення, так і говоримо — “коли у нас довго не стріляють, то для нас — це мир”. Якщо вже критикуємо, то по справі.  

 

 Попасна обстріл 2015 рік. Фото ГПУ

Обстріли у Попасній, 2015 рік. Фото ГПУ

 

У Попасній відбулися змагання стронгменів та стронгвуменів.2020 рік. Автор Катерина Радіонова

Попасна, 2020 рік. Змагання стронгменів та стронгвуменів. Авторка фото — Катерина Радіонова  

 

Запускати процес треба у будь-яких умовах, які б вони не були — складні, легкі, середні 

 

А так розуміємо, що запускати процес треба у будь-яких умовах, які б вони не були — складні, легкі, середні. Запускаємо процес сьогодні, а далі рухаємося по ньому. Я думав, що багато людей відпаде, тому що складно утримувати зарядженість на результат при втомі та вигоранні. Не дуже то й просто дати людям розуміння, що від цього щось буде корисне, а працювати треба із документами, різними кейсами. Наприклад: як це працює в інших країнах, чому в Донецькій області щось працює, а в Луганській ні, від чого це залежить, хто ключові стейкхолдери тощо.  

Наша організація є частиною коаліції, та водночас ми є тими, хто веде цю коаліцію. Наша мета — зробити цю спільноту на виході структурною та потужною, яка піде у вільне плавання і буде сама далі працювати, досягаючи мети та своїх інтересів.  

— Хто допомагає вам як коаліції? Хто навчає діяти у новому форматі? 

— У січні 2019 року ми стали громадською організацією “Сильні Громади”. А коаліція — це один із наших проєктів. Нам, наприклад, допомагає РПР, який має досвід створення регіональних коаліцій та є потужним гравцем на національному рівні як провідник змін до законодавства, нових політик, які просувають нас у європейську сім’ю. Оскільки у них є успішний досвід створення регіональних коаліцій, то вони нас теж побачили. Вони побачили, наскільки це перспективно та запропонували співпрацю. Домовляємося про те, як нам вивести коаліцію на спроможну структуру, щоб вона не була “мертвонародженим дитям”. Специфіка нашої коаліції — це лінія зіткнення. Ми не беремо територіально всю Донецьку область.  

 

РПР розуміє, що ми — “тематична коаліція”, що ми — про лінію зіткнення, і вони готові нам допомагати

 

Хотілося б донести до людей на рівні Києва та України, які дивляться на нас на карті як на точки… Вони не розуміють, чим Золоте відрізняється від Авдіївки, чим Попасна відрізняється від Щастя. А це абсолютно різні історії, починаючи від безпекового компонента, закінчуючи місцевою спроможністю до розвитку.  

Наприклад, є два міста з однаковими бюджетами — Попасна та Щастя. Попасна інтенсивно розвивається, а Щастя ні. Чому так? Тому що Попасна — це райцентр, і там знаходиться райдержадміністрація, яка розвиває місто разом із місцевою радою та громадою. Синергія робить те, що у них будуються дороги, відкриваються стадіони та все інше. А Щастя занепадає. РПР розуміє, що ми — “тематична коаліція”, що ми — про лінію зіткнення, і вони готові нам допомагати.

 

Щастя залишилося без опалення через обстріл 2015 рік. Фото з сайту Геннадія Москаля

Щастя залишилося без опалення через обстріл, 2015 рік. Фото із сайту Геннадія Москаля 

 

Щастя. День міста 2019. Фото з сайту ВЦА міста Щастя 

Щастя, 2019 рік. День міста. Фото —  із сайту ВЦА міста

 

Вже сьогодні можемо говорити, що є проміжний результат —  Мінреінтеграції взяло наші напрацювання 

 

— А хто вас підтримує фінансово? 

— Фінансово нас підтримує USAID — Агентство США з міжнародного розвитку. Завдяки цій підтримці через проєкт Демократичне врядування у Східній Україні, у нашому проєкті розгледіли перспективу. Ми довели, що це треба робити. Вже сьогодні можемо говорити, що є проміжний результат — Мінреінтеграції (Ред. — Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та ВПО) взяло наші напрацювання до свого концепту.  

— Тепер Міністерству буде простіше комунікувати через коаліцію… 

— Так, їм буде простіше комунікувати та легітимізувати свої ж рішення, тому що коаліція бере на себе відповідальність. Якщо ми вступаємо у діалог з Мінреінтеграції,  або паном Лубінцем з його Комітетом (Ред. — Дмитро Лубінець, голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій), то коаліція теж бере на себе відповідальність перед своїми громадами. Рішення будуть формуватися спільно.  

 

У нас дефініція “Донбас” — це такий мем. Бо ось ця “єдність Донбасу”, про яку чомусь думають журналісти у Києві… її немає

 

Наприклад, у Святогірську на конференції люди групувалися не за ознакою “хто з якого міста”, а були повністю змішані між собою. Начальник відділу економіки Авдіївки сідає з активістом Світлодарська, колишнім мером, та із журналісткою з Попасної. І вони всі разом формують не своє бачення, хоча це теж можна зрозуміти, що всі хочуть підтягнути це для своєї громади, а спільне.  

 

руйнування Світлодарськ 2016 джерело сайт Бахмутської РДА 2 (1)

Руйнування у Світлодарську, 2016 рік. Джерело — сайт Бахмутської РДА

 

Фестиваль вуличної музики 2019 Світлодарськ 2019 автор Ольга Вовк

Фестиваль вуличної музики у Світлодарську, 2019 рік. Авторка фото — Ольга Вовк 

 

Знаєте, у нас дефініція “Донбас” — це такий мем. Бо ось ця “єдність Донбасу”, про яку чомусь думають журналісти у Києві та артикулюють — її немає. Люди з Маріуполя та люди з Лиману — це ж взагалі Приазов’я та Слобожанщина. А Донбас — це мем. А єдине, що їх об’єднує — це територіальне знаходження їхніх міст в межах цієї умовної Донецької області, яка просто намальована на карті як Донецька область. Так само у Луганській області Кремінна та Сєвєродонецьк — це абсолютно різні громади.  

Ми ці міфи руйнуємо, а об’єднання — то ось в коаліціях воно реальне, а не якийсь Донбас, якого не існує. Це мем, який Росія використала для того, щоб тут реалізувати свою гібридну агресію. 

 

Вирівнюємося разом із тими, в кого децентралізація, в кого концерти топових артистів, у кого будуються круті парки… Ми не можемо на їх фоні зникнути

 

Ми говоримо, що у нас зі Світлодарська та Сартани, з різних двох точок, які дуже далеко одна від одної, станом на зараз біда — у нас війна, і ми маємо вижити на фоні Краматорська, Маріуполя. Ми їх ідентифікуємо як мирні міста.  

Наприклад, у Краматорськ приїздить “Океан Ельзи” із концертом, і люди з наших прифронтових громад приїжджають туди, долаючи відстань всього 30 кілометрів. Так от для них — це так само як поїхати у Мукачево чи Буковель. Для них, що одне, що інше місто — це мирні міста. Краматорськ та Івано-Франківськ для нас однакові за рівнем мирності. Думаю, що для людей у Києві інше сприйняття — на карту дивишся “то воно ж все там поруч, прифронт-прифронт”. Але це не так.  

Тому, коли ми говоримо одне одному, що у нас зараз є проблема, то ми гуртуємося, працюємо, вирівнюємося разом із тими, в кого децентралізація, в кого концерти топових артистів, у кого будуються круті парки та стадіони, аеродроми. Ми не можемо на їх фоні зникнути. Кому це вигідно? У всіх сім’ї, ми тут живемо. Нам виїжджати? Коли люди бачать, що поруч є громади, які стартують вперед, а у нас все поганенько… То що робити? Так, є люди, які повернулися, але не у свої прифронтові громади, а десь поруч. І вони ніби й тут, але не вдома. 

 

5510298

 Руйнування в Авдіївці. Автор фото — Андрій Полухін 

 

Авдіївка Фестиваль мистецтв жовтень 2020 автор Полухін Андрій

Фестиваль Мистецтв у Авдіївці. Автор фото — Андрій Полухін

 

Маємо розвиватися в тих кризових умовах, які є сьогодні

 

 — На вашу думку, що потрібно, щоб прифронтові громади розвивалися? Хоча складно думати про це, коли є страх, що будь-якого дня почнуть стріляти… 

— Всі мають думати про розвиток, іншої альтернативи немає. Наприклад, є одна точка, де відбувається ескалація, так вийшло, така там військова ситуація, але є купа прифронтових громад, де, як би це дивно не звучало, але вже давно немає такої ескалації. А коли її немає, а час іде, то чого нам чекати? Вторгнення Путіна? Чи військового звільнення окупованих територій? Ми не маємо такої опції. Ми маємо розвиватися в тих кризових умовах, які є сьогодні. Бо вони вже шість років такі. Для нас це вже певний стан зафіксований, який може трохи змінюватися, коли є ескалація. 

Ось приклад: Зайцеве — населений пункт, який дуже впритул до фронту, і там вибухи до цього перемир’я були звичними. Однак там є такий крутий керівник ВЦА — Володимир Весьолкін, який навіть у цьому стані спромігся того, що хтось надав будівельні матеріали і підрядники вже готові щось там робити. Люди ж там живуть. Умовно, лінію зіткнення можна було б розділяти на ті населені пункти, які живуть у спокійних умовах, та ті, які у кризових. Але навіть у кризових можна щось робити. Повірте, є будівельники, які приїдуть та будуть встановлювати там вуличне освітлення, робити тротуари, займатися озелененням. Більшість з них місцеві, і вони так само водять дітей у школу. Бо яка різниця, якщо ти на цій же вулиці ведеш дитину у школу чи садок, і тут же будуєш, монтуєш опору зовнішнього освітлення. Інакше — це буде просто випалена земля.  

 

Ми звикли до цього… Коли стріляють, то у нас кажуть — “бахає”. Якщо десь там бахнуло, ну і що? Місто живе   

 

Люди, які там, вже звикли до цього перманентного стресу. Ми ж усі з ПТСР (Ред. — посттравматичний стресовий розлад), просто хтось може виглядати більш-менш добре. Ми звикли до цього. Знаєте, коли стріляють, то у нас кажуть — “бахає”. Якщо десь там бахнуло, ну і що? Місто живе. У нас відбувається багато заходів — протягом цих років люди виходять, святкують…   

— Якщо взяти умовне містечко — там вже йде розвиток, щось ремонтується, відновлюється, а потім ескалація, щось “бахнуло”, далі знову відновлення…   

— Це у вас міф. Коли ми тільки починали поодинці говорити про ці проблеми, казали про те, що треба думати наперед, то для політиків це був найперший та найголовніший контраргумент нам. Вони казали: “А як ми можемо інвестувати щось в інфраструктуру, якщо вам же прилетить?” Але якщо подивитися, то немає жодного відбудованого об’єкта, до якого “прилетіло”. Так, може “прилетіти”, але ж може і відбутися масове вторгнення РФ у Краматорськ з парками чи в Маріуполь з крутезними ЦНАПами — якщо говорити про ризики, то все це може бути.  

Якщо не інвестувати взагалі в економіку та розвиток, то яка альтернатива?  Ще у 2015 році говорили про “масову евакуацію”. Це нереально. Ви ж не вивезете людей насильно. Вони відкривають магазини, створюють гуртки. Яке виселення? Яке переселення? Навіщо це державі? Щоб підтвердити, що вона “failed state”? Щоб зробити мільйонну кількість нових внутрішньо переміщених осіб? Мене ніхто не змусить виїхати, поки мій дім під Україною. І таких багато. Люди зараз роздумують над тим, який бізнес їм відкрити. Розумієте? А куди їх евакуювати? Навіщо? Просто треба позбутися міфів, у першу чергу.  

 

Є міф про те, що “сіра зона” — це як декорації для голлівудського блокбастера про постармагедонне місто. Такого немає

 

— Які ще є популярні міфи щодо прифронтових громад?  

— Ось цей міф — якщо інвестувати, то розбомблять. Також міф про те, що всі звідси масово виїхали вже давно. Хто хотів, той виїхав, але цифри свідчать, що міграція та демографія в Україні всюди однакові. Ми стежимо за офіційними показниками, дивимося наші міста та сусідні міста. Цифри  всюди більш-менш однакові. А збільшення дітей у школах та садочках — хіба це не показник того, що є тенденції, щоб спробувати розбудовувати?  

Є міф про те, що “сіра зона” — це як декорації для голлівудського блокбастера про постармагедонне місто. Такого немає. Наприклад, у нас в Торецьку є розбомблена будівля виконкому, яка досі стоїть, бо це ж бюрократія. Щоб її знову відбудувати, треба знести до фундаменту. Звісно, що там біля позицій ніхто нічого не буде будувати, і не треба. Про цю зону ми не говоримо, бо це фактично зона бойових дій. Але там, де люди живуть, ходять, пересуваються громадським транспортом, відзначають свята — це інша справа.  

 

Будівля виконкому Торецька в день звільнення від окупаційних військ.2014 рік.Фото з відкритих джерел

Будівля виконкому Торецька в день звільнення від окупаційних військ, 2014 рік. Фото із відкритих джерел

 Вечірка відкриття молодіжного хабу MEM Idea Hub. 2018 рік. Автор Людмила Лой

Торецьк. Вечірка, 2018 рік. Відкриття молодіжного хабу МЕМ Idea Hub. Авторка фото — Людмила Лой 

 

У нас є Дорожня карта, яку ми надали Мінреінтеграції. Вони беруть її до своєї концепції Стратегії 

 

— Своїм новим проєктом “На лінії зіткнення” ви хочете створити міцну коаліцію, яка б об’єднала людей, могла впливати на владу, а також добивалася потрібних змін на законодавчому рівні. Розкажіть, якими є ці першочергові зміни у законах, які ви прагнете досягти?  

— У нас є Дорожня карта, яку ми надали Мінреінтеграції. Вони беруть її до своєї концепції Стратегії. Для нас це було несподівано. Ключові пункти у нас з ними збіглися, але не все, звісно. Наприклад, збіглося створення фонду страхування військових та політичних ризиків, питання розблокування кредитування бізнесу, створення Агенції розвитку населення. Вони взяли наш драфт під свій драфт. Зараз у них концепція, а Стратегія (Ред.  — Стратегія Економічного розвитку Донецької та Луганської областей) буде писатися. Цього дійсно не було за всі ці роки. 

— Коли має з’явитися Стратегія?  

Вони проїхали туром по регіонах, по громадах, де говорили, їх там критикували/не критикували, давали пропозиції, і вони все зараз збирають докупи та вже починається процес розробки Стратегії на підставі концепції. Думаю, що десь на 2021 рік вона має з’явитися. Головне, щоб ця Стратегія не стала однією з тих, які лежать у шухлядах. У нас їх багато було. Так, ми зараз у піднесеному стані, тому що ми бачимо інклюзивний підхід до співпраці. Тепер треба працювати та захищати цей результат, щоб він працював. Бо Стратегія — це ж на 5-7 років. Яка буде влада — невідомо, а нам треба своє робити. 

 

DSC08891

Презентація проєкту “На лінії зіткнення” в УКМЦ, Київ, 2020 рік. Автор фото — Віталій Ніщименко

 

—  Ваша коаліція “На лінії зіткнення” уже включена у цей процес… 

— На момент, коли це вже почне реалізовуватися, ми беремо на себе функцію моніторів. Будемо контролювати, щоб це було якісно і так, як заплановано, а не просто для галочки. Якщо мова йде про якийсь законопроєкт, то пишемо його швидко, під нього робимо пояснювальну записку, потім в Комітет, який його опрацьовує на засіданні, і вноситься у сесійну залу на пленарному засіданні. Це можна зробити дуже швидко.  

Часто можна почути: “а хто піде у прифронт інвестиції робити?” Місцеві підуть і ті, які будуть чітко розуміти ризики, у яких буде майно застраховане фондом, де гарантувальниками виступають міжнародні донори. Це те, про що говорив на презентації Замлинський (Ред. — Ростислав Замлинський, перший заступник міністра з питань реінтеграції ТОТ України), коли, наприклад, висить прапор Канади поряд із прапором України, і де написано, що тут у нас захищено паном Трюдо. А якщо ще буде експеримент зі створення певних податкових преференцій… То підуть інвестиції. Це міф, що не піде інвестор. ІКЕА чи General Motors навряд чи, але те, що пов’язано із видобутком корисних копалин чи переробкою, легка, харчова промисловість, транспорт, аграрний сектор, виробництво — це взагалі легко. Волноваха — це теж населений пункт на лінії зіткнення, а там врожаї збирають, все ок. Взагалі врожаї збирають всюди, окрім тієї тоненької смужечки, яка прилягає до окопів наших військових.   

 

Ми ж то знаємо, що таке реінтеграція. Ось ці зв’язки людей. Як казав Володимир Олександрович Зеленський — “мрію, щоб  в одному потязі їхали…” Так ми і їздимо… 

 

— Як відбувається комунікація з людьми, які залишилися на окупованих територіях? 

— Все це особисті штуки. Їдеш у потязі, і з тобою з Торецька до Києва їде жінка з окупованих територій. У неї у Києві донька, і вона розказує, що там “повна торба”. Росіяни ж звикли так працювати, тобто йде інформаційна пропаганда — вони показують якийсь умовний Донецьк, де все чисто, як у Пхеньяні. Там “чисто”, а периферія вмирає, люди не знають, де працювати. Таких історій багато. Історій про те, що люди ховають українські прапори та чекають на звільнення — таких теж історій багато. Але не треба себе тішити якимись… Так, там багато людей, які дійсно прозомбовані, які були від початку російськоорієнтовані — “совєцький союз, колбаса по 2.20” — таких там теж вистачає.   

Як комунікуємо? Вони їдуть через КПВВ до рідних або скупитися, вони бачать, що тут відбувається. Наприклад, стою я біля банкомата і поруч чоловік, і на ньому ж не написано, що він з окупованих територій. Розговорилися, і він каже: “Слушайте, а у вас тут ничоси, дорогу построили, ЦНАП открыли”. Виявилося, що він живе у Дебальцевому. Ось це впливає. Це і є реінтеграцією, а не якісь там “платформи примирення” та “телевизионные диалоги”. 

Ми ж то знаємо, що таке реінтеграція. Ось ці зв’язки людей. Як казав Володимир Олександрович Зеленський — “мрію, щоб  в одному потязі їхали…” Так ми і їздимо! В одному купе 60% гарантії, що ти будеш їхати з людиною з окупованої території.  

 

121002912_663314657722639_8001568607256434479_n

Автор фото — Віталій Ніщименко

 

А Маріуполь — це взагалі місто, куди половина креативного кластера Донецька виїхало. Маріуполь — крутезне місто

 

— Потенційно, прифронтові містечка, громади можуть прийняти людей з окупованих територій, якщо побачать там умови для себе та своїх сімей? 

— 100%. Я сам із Торецька. У нас дуже сильні історичні зв’язки з Горлівкою. Горлівка окупована, а Торецьк — ні. Горлівка завжди була більш багатою, а Торецьк був бідніший. І в нас є переселенці з Горлівки. Їх багато, вони живуть у нас, відкривають бізнеси — пекарні, магазини. Звісно, масовості тут немає, але приклади є, їх вистачає.  

А Маріуполь — це взагалі місто, куди половина креативного кластера Донецька виїхало. Маріуполь — крутезне місто. Все, що стосується культурного розвитку, якихось неформальних течій, музики, урбаністики — все там вже є. Це місто легко дає фору більшості обласних центрів, і воно має круті перспективи.  

До речі, про Маріуполь цікава річ, і це знову про політику. Колись зробив скріншот з гугл-карти, проклав кілометраж з допомогою онлайн лінійки, щоб визначити населені пункти на лінії зіткнення. Так от, Маріуполь туди входив. Але політично ніхто не хотів його туди включати. Там є мер, там ніхто не говорить про ВЦА, там вибори проходять, живе собі місто мирним життям. А якщо формально підходити, то вибачте… І це неправильно. Не треба так робити. Ті ж ВЦА — дискусійне питання. В Авдіївці кажуть: “та у нас такий класний керівник, не треба нам ніякої ради, знову прийдуть сепаратисти ОПЗЖ і почнуть тут качати русскій мір”. Інші кажуть: “що є конституційне право людини, поверніть нам його”. У цю сферу ми входимо, бо ми не впливаємо. Нам потрібно розвинути наші громади, а потім будемо говорити. Всьому свій час. 

— Як до вашої коаліції можуть долучитися ті, кому це потрібно?   

 

IMG_4511

Команда “Сильних громад”. Авторка фото — Наталка Рижкова

 

— На Facebook-сторінці “На лінії зіткнення” є дуже проста гугл-форма. Ми не політична організація, і якщо ви погоджуєтеся з нашими принципами та готові реально працювати, то дуже просимо до наших лав. “Гуртом легше й батька бити”, а тим більше гуртом людей освічених, принципових, готових до дій, готових працювати у довгу. Якщо це така людина, то вона знайде себе у цій спільноті обов’язково. 

 

Спілкувалася: Галина Жовтко 

 


Тематика публікації:      

Останні публікації цього розділу:

Що варто знати про новий проєкт Стратегії розвитку розвитку громадянського суспільства?

Мистецтво дії білоруського художника Олексія Кузьміча

ЦВК: просвіта. Певність та знання для усвідомленого вибору

“Жодних рішень для громадянського суспільства без громадянського суспільства”, — Олександр Ярема

Новостворений Фонд паліативної допомоги "ЛаВіта": пустити більше життя в наші хоспіси