З історії правосуддя, дружнього до дитини

Може здатись, що правосуддя, дружнє до дитини це якась новація, яка прийшла до нас закордону лише нещодавно. Насправді ж це відновлення традицій, які раніше вже були.Ще наприкінці ХІХ на території ...

phpkiuv6sdjk2
З історії правосуддя, дружнього до дитини

Може здатись, що правосуддя, дружнє до дитини це якась новація, яка прийшла до нас закордону лише нещодавно. Насправді ж це відновлення традицій, які раніше вже були.

Ще наприкінці ХІХ на території України діяв закон “Про зміну форм та обрядів судочинства у справах про злочинні діяння малолітніх та неповнолітніх, а також законоположень про їх караність”. Крім того, існували спеціалізовані суди для молодих людей, які порушили закон, їх називали «дитячими судами». До Жовтневої революції 1917 р. такі суди працювали в декількох містах України, зокрема, Києві, Харкові, Катеринославі (Дніпропетровську), Миколаєві та Одесі. Судді у таких «дитячих судах» призначалися з представників місцевої громади, були відповідальними за розгляд справ стосовно неповнолітніх, а також здійснювали контроль з боку суду за роботою соціальних служб та установ, які надавали послуги неповнолітнім. «Дитячі суди» було суто місцевими ініціативами, їх діяльність регулювалася місцевими правовими актами, вони створювалися за рішенням органів місцевого самоврядування та фінансувалися з бюджету територіальної громади.

На територіях України, що були підконтрольні Радянському союзу, з 1918 року діяло законодавство, яке суттєво змінило формальний порядок розгляду справ неповнолітніх правопорушників. Замість судів їх справи почали розглядатися виключно позасудовими органами – спеціальними комісіями у справах неповнолітніх. До складу комісії входив суддя, педагог та лікар. Під час розгляду справи неповнолітнього враховувалися особисті та соціальні фактори впливу (наприклад, соціальна недбалість, фізичний стан, особистість правопорушника). Цікавим є той факт, що за будь-яких обставин комісія не мала права направляти неповнолітнього правопорушника до пенітенціарного закладу. Молоді правопорушники отримували покарання виключно в рамках проведення з ними медико-педагогічної роботи.

Репресивний і дегуманізуючий характер правосуддя щодо неповнолітніх розпочався з 1935 року. Саме тоді вік кримінальної вілповідальності були знижено до 12 років, а також було відновлено застосування до неповнолітніх усіх видів покарань, ліквідовано окреме провадження у справах неповнолітніх та комісії у справах неповнолітніх.

Перестали враховуватися їх вік або вплив складних соціальних умов на особистість правопорушника.

Пом’якшення ставлення до неповнолітніх відбулось в 1971 році. Тоді КПК було доповнено положеннями про спеціальний розгляд справ неповнолітніх. Ці положення визначали, що установи, які працюють з молоддю на етапах досудового і судового розгляду, повинні вивчати стан здоров’я, фізичні та особисті характеристики неповнолітнього, умови проживання, а також інші обставини, що могли вплинути на виховання неповнолітнього, наявність дорослих, які б могли спонукати його до вчинення злочину. Якщо суд визначав, що молода особа, яка вчинила правопорушення, не являє собою ризику для громадської безпеки, суд мав право закрити справу та застосувати заходи виховного впливу до такого неповнолітнього.

Віктор Лобач, експерт Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх


Останні публікації цього розділу:

Фіаско Стратегії Громадянського Суспільства

Громадянське суспільство в ОТГ – “бідний родич” децентралізації?

Як вірно благодійному фонду приймати та надавати допомогу.

Боротися з вірусом, а не з правами людини

Чи мають право співробітники Представництва, резиденти України, отримувати заробітну плату в валюті?

Здатність до вирізнення токсичного контенту  як відповідність рівня цифрових компетентностей