Пан чи пропав. Чи може підліток сам обрати свою майбутню професію?

Ближче до Нового року, коли мій син вчився у 11-му класі, ми з моєю дружиною почали відчувати все більше і більше хвилювання. Питання, з яким ми прокидалися зранку після нічних жахів – до якого ВНЗ вступати дитині? Наближалося ЗНО і подання документів.

Банальна відповідь мого сина «Я не знаю» ніяк не полегшувала наші хвилювання. Наступні дев’ять місяців до моменту вступу у ВНЗ краще не згадувати. Ми були знервовані, невпевнені, розгублені, нас дратувало все і всі – це побічні ефекти того, що в сім’ях українців відсутні орієнтири вибору професії для дітей.

Такий особистий досвід і підштовхнув мене, людину, що 25 років займається неформальною освітою (Центр , почати допомагати таким розгубленим батькам та не менш розгубленим (хоч вони цього і не показують) підліткам.

Надаючи безкоштовні консультації для батьків, я помітив, що у виборі майбутнього для дитини існує дві базові тенденції. Першу можна назвати «Обирай сам», а другу – «Слухай батьків».

Обирай сам

Зазвичай такі батьки мені говорять: «Я хочу, щоб моя дитина самостійно обрала професію та ВНЗ. Як син/дочка скаже, так і буде».

Вибачте, можливо скажу неочевидну річ, але для більшості сімей нашої країни таке очікування нереалістичне.

Припустимо, що дитина обрала професію та ВНЗ самостійно. Хіба це говорить про якість вибору? Ні. Напевно кожному з нас знайомий хоча б один приклад того, як самостійний вибір дитини призводить до закінчення навчання на другому-третьому курсі.  Або ж студент не приховує того, що за спеціальністю працювати не збирається.

Обирай сам – це звучить добре. Демократично, з визнанням важливості вибору дитиною. І я як гуманіст – за. Тільки виникає одне питання – а ваш підліток вміє обирати? Чи знає він критерії вибору і з чого власне обирати?

Що він знає про професії? Якщо спитаєте, то скоріш за все отримаєте набір картинок з фільмів «Гроші, карти, два стволи» і ніякої конкретики. Адвокат – це пачки грошей, дорогі машини, виграшні справи. І нічого про тижні роботи над документами та складні переговори. Навіщо далеко ходити, запитайте, як ваша дитина уявляє ваш робочий день?Впевнений, на вас чекають інсайти.  

Або ж ваша дитина вирішить обрати те, що їй наразі найбільше подобається. Робота з комп’ютером – чим не майбутня спеціальність? Зараз кожна друга мама говорить про те, що дитина мріє стати програмістом. Але погодьтеся, грати в комп’ютерні ігри та бути програмістом – це різні речі. Діти просто плутають свої захоплення з роботою у сфері комп’ютерної індустрії.

Ще один простий життєвий приклад. Спробуйте відправити власну дитину на ринок за м’ясом. Що вона принесе, якщо м’яса ніколи раніше не купувала?

Вважаю, що варіант самостійного вибору дитиною – це неусвідомлене перекладання відповідальності. Мовляв, сама потім буде відповідати. Та чи може вона сама реально відповісти, якщо її ніхто не підготував до вміння обирати?

Тут можна ще багато написати про відповідальність, так як вона неминуче супроводжує будь який вибір. Але іншого разу…

Я впевнений, що вибір – це навичка, яку необхідно розвивати з самого дитинства. Я зараз не про алгоритм, – він існує, але я говорю про те, що важливо спочатку отримати права, а тільки потім сідати за кермо автомобіля з написом «Моє життя».

Нам, як батькам, потрібно починати з азів – вчити слухати себе, розуміти, де мої слабкі сторони, а де сильні, знати та донести тенденції ринку праці, розуміння перспективних напрямків… але.

Тут ми зустрічаємось з великим «АЛЕ».  Цьому не навчає школа, цього не знають батьки. А ви можете згадати, що вас такому навчали? Як ви самостійно обирали власне майбутнє? Напевно обійшлися без усіх цих складнощів. 

Навіть якщо батьки і самі педагоги, це ще не привід для радощів. Чоботарі часто без чобіт. Знання в області педагогіки та конкретної дисципліни не роблять вчителя знавцем у області вибору майбутньої професії. 

Слухай батьків

Як батьки скажуть, так і роби. Такий підхід багатьом здається здоровим. Діти також часто його дотримуються. Тому що не знають, ким хочуть бути або не готові вас засмучувати. А можливо ви тільки за такої умови готові оплатити навчання у вищому навчальному закладі.

Логічно, що у вас є не тільки бажання допомогти, а і більше життєвого досвіду та реалістичне сприйняття ситуації. Ви точно не приймаєте рішення на хвилі захоплення, як підлітки. Бачите у професіях не тільки пачки грошей, а і важку працю і відповідальність, які є невід’ємним  доповненням.

Це ж нормальне бажання будь якого дорослого, щоб у дитини все склалось.  Щоб вийшло вполювати двох зайців: справа життя, що прийшла до душі ще й приносить гарний прибуток. Зазвичай вважається непоганим варіантом, коли хоча б одна умова виконується – робота не подобається, але приносить прибуток, або грошей не дуже багато, але робота – просто мрія.

З того, що часто чую я, більшість людей не отримують на роботі ані радості, ані вдосталь грошей.  І запитання «чи подобається вам ваша робота?» очевидна відповідь. Наші з вами діти це все бачать і чують. Вони як приймачі  перехоплюють усі хвилі незадоволення роботою, колегами, заробітною платою…

Якщо результат батьків для підлітка очевидний, то чи маєте ви морально право щось радити? Не кажучи вже про «наполегливі» поради.

Можливо, що з позиції дитини ваше розуміння майбутнього обмежене «дідівським» світоглядом. Все те, що вже давно стало нормою на заході (економіка спільного використання: carsharing, пошук житла на airbnb та багато іншого…) вас все ще лякає і зовсім не складається у пазли найближчого майбутнього.

Звичайно, можливі варіанти, коли все склалось вдало. Ваша порада співпала з реальністю і дитина ні хвилини не шкодує про свій вибір. Що сказати, я бачу в цьому оптимальне вирішення ситуації.  Допомога і підтримка дорослого, яка дає змогу вашій дитині вийти на самостійну орбіту.

Але погодьтесь, за такої постановки питання немало вимог буде саме до вас. У вас з’явиться повноцінна задача підготувати власну дитину до усвідомленого вибору майбутнього. Чи готові ви до такого виклику?

Яку роль ви граєте у виборі вашої дитини?

Відсутність знань, як підготувати дитину до вибору майбутньої спеціальності, де вона буде затребувана, де отримає від колег повагу, а від роботи драйв та зарплатню, приводить до того, що часто реалізується сценарій: поступай хоча б кудись, все одно за спеціальністю працювати не будеш.

Ви, обтяжений своїм невдалим досвідом, дорослий  можете поскаржитися, мовляв, подивись на мене! Де те, на кого я вчився і де я!? Небо і земля. Тому йди, вчись, а там розберемося. Іншими словами – йди моїм шляхом, все буде як у всіх, а може і пощастить. 

Як на мене, то ваша ситуація не привід витрачати час та гроші на безглуздя – навчати дитину декілька років не підходящій їй спеціальності.

Зазвичай це оправдовують двома тезисами: 1) не можемо зрозуміти, ким стати та 2) отриманням життєвого досвіду, як кажуть, стане дорослішим, набереться досвіду і вибере.

По першому тезису можу вас тільки запитати: а що ви робили для визначення майбутнього? Відповідь: «Запитала у дитини, ким вона хоче стати» – не враховується. Тому що, якщо дитина не може відповісти на питання, то цей метод не працює. Значить необхідно шукати інший спосіб.

Другий тезис. Погодьтеся, що професійні навички та життєвий досвід – це дві множини, що перетинаються, але вони не ідентичні. Досвід ніхто не відміняв, але очевидно, що краще обростати ним в руслі своєї професії. 

І ще одне – якщо ви стали більш впевненими по життю, це ще не дає вам відповідь на питання, в чому ж ваше покликання.  Скільки людей у віці 35 або навіть 45 років все ще шукають себе?

Якщо спитати вас, чи хотіли б ви, щоб ваша дитина відразу знайшла своє місце в житті, професію, вступила до ВНЗ? Чи нехай краще декілька років буде шукати свою дорогу, пробувати, вчитись на власних помилках? Щось мені підказує, що відповідь очевидна. 

Це підтверджують і теорія про мінливий та непостійний (VUCA) світ, що змушує постійно вчитись та освоювати нові професії. Ускладнюється процес пошуку та адаптації, частіше потрібно буде робити вибір. А саме ця навичка (здійснення вибору) буде ще більш затребуваною. 

Як ви можете краще підтримати свою дитину?

Декілька років тому я не міг навіть уявити, що наше з дружиною питання «Куди ж вступати нашому сину?», потребуватиме спеціальних знать та вмінь. Об’єм цих знань немалий. 

Що робити сім’ям, які опинилися в нашій ситуації, коли вже є, як є? Скоро випускний і немає часу навчати робити вибір. Або зайнятість така, що не до занурення у ці всі тонкощі. Не встигли навчити. Так, треба було раніше. Так, заручники ситуації.

Тепер давайте просто подивимось з позиції здорового глузду. У нас немає прямого зв’язку з Богом, щоб він сказав, що для дитини буде найкращим у її житті. І тому ваша задача знайти варіант, який забезпечить найбільше приближення до ідеалу.

100% не дасть ніхто. Але  якщо це буде 70% або 80%, то це вже 80 людей із 100, які мають більше шансів стати більш успішними та реалізованими.

Для нас з вами не важливо, хто зробив вибір. Важливо не хто, а що обрали. Важливі якість та правильність вибору.

Тому

• Забудьте про те, щоб дитина обирала самостійно, якщо ви її до цього не готували.
• Забудьте про те, щоб бути істиною у останній інстанції та відстоювати тільки власну думку, якщо ви також не особливо «в темі».
• Я раджу зробити це спільною задачею для вас і вашої дитини. І ніяк інакше.

Не скажу нічого неймовірного,  але якщо ви у подібній ситуації, то мені здається, що самий швидкий і ефективний метод – звернутися до спеціаліста. Прийти на консультацію, пройти сертифіковане тестування і т.п.

Вважаю, що варто спробувати західні та східні підходи до самовизначення. Звичайно ж результат буде залежати від спеціаліста та обраної методики, але ж гарних лікарів теж варто пошукати!

І хоча в країні щороку порядку 200 тисяч школярів виходять у вільне плавання, 90% з яких не розуміють, куди вступати після школи, все ж культура звернення до професіоналів у даній сфері просто відсутня. Сподіваюсь на прогрес, адже і звертатись до психологів раніше вважалось дивним. Ситуація потроху змінюється.

Для мене це сигнал про те, що багато хто з батьків не сприймає питання вибору як проблему. Поки що можна констатувати, що по факту, якщо ви не розумієте, ким краще стати вашій дитині та яку спеціальність опанувати, то це вважається за норму. Навчатись тому, що буде непотрібним теж норма. Витрачати немалі гроші на репетиторів, а потім і на ВНЗ, знання, які не знадобляться, також сприймаються нормально.

Вам не здається, що в даній ситуації є багато пунктів, які можна покращити?

В якийсь момент я зрозумів для себе, що сили та кошти, затрачені на самовизначення, є частиною моїх затрат на навчання. Ви тільки порахуйте. Затрати на п’ять років навчання не у самому дорогому ВНЗ Польщі коштує від 600 тис.грн. до одного мільйона. 

Виникає питання – якщо ви вже готові вкласти у освіту дитини таку суму, то чи не є логічним спочатку визначитись у що варто вкладати?

І ще одна важлива річ. Я завжди говорю батькам, що моя задача полягає в тому, щоб перш за все ви побачили майбутній план розвитку дитини. Де може бути її місце в житті.

Ви запитаєте, чому? А це як у літаку, коли в кабіні падає тиск, то спочатку дорослий має надягти кисневу маску на себе, а вже потім допомогти дитині.

Підліток – це той, хто найбільше страждає у цьому процесі. Хоча вам може здатися, що йому/їй все одно щодо вибору. Але це зовсім не так. Найголовніший висновок – на цьому етапі підлітку найбільш потрібна батьківська підтримка, навіть якщо він каже вам про протилежне. Або взагалі нічого не каже.

А тепер уявіть ситуацію, що у вас в голові після розгубленості та нерозуміння ситуації з’являється чітка картинка майбутнього. Тепер ви знаєте про найперспективніший варіант для вашої дитини (з поправкою, що у нас немає 100% божественного знання). Скажіть, яке переживання буде у вас всередині, яке відчуття? Скоріш за все – спокій та впевненість.

Саме це тепер і стане вашим ресурсом, киснем для покоління, що самовизначається. Ресурсом, з якого ви зможете підтримувати дитину. Тому що, якщо мати/батько самі переживають, зляться, розгублені, то що вони будуть транслювати?

Визначивши спеціальність, ви ніби ставите на карті точку Б, до якої потрібно прокласти оптимальний шлях. Тепер ви можете не витрачати енергію на сумніви, а вкласти її в дії. А це вже набагато простіше…

Звичайно, вказати вірну точку на карті важко, але це ще не все. Туди ж ще треба дійти. Згоден, що це задача, про яку варто говорити окремо і іншого разу (тут є ще декілька підтем). Але почати рухатись у вірному напрямку – це вже пів справи. 

Роблячи висновки.

Можливо нашому інституту освіти варто поставити підготовку до самовизначення на більш значиму сходинку. Я знаю, що немало вже робиться. Але результат поки що не дуже, як мені здається.

І може тоді людей, які допомагають визначитись із спеціальністю та ВНЗ, прокачати важливі для успішного життя навички, буде ставати все більше і більше. Більше вибір, вище якість, більше реалізованих та щасливих людей.

Як вам таке майбутнє?

Юрій Трохименко, коуч у програмі «Простір майбутнього»

https://www.facebook.com/yuriy.trofimenko.9