На що перетворився “реанімаційний пакет реформ”?

Давно вже не бачив спроб відкрито обговорювати накопичені проблеми в третьому секторі. Якось це не прийнято, і переважна більшість вважає за краще відмовчуватися. Хто причепний до третього сектору не залишиться байдужим до статті, розміщеної на сайті Київського офісу Інституту Кеннана. Авторка, Катерина Смаглій, набралася сміливості сказати відверто те, що думає, і одне це викликає повагу.

“Розглянемо приклад Реанімаційного пакету реформ (РПР). Донори вітали діяльність РПР і високо оцінили його ефективність та успіхи у справі обстоювання реформ після Євромайдану. Упродовж 2015–2017 років група одержала підтримку на мільйони доларів від провідних донорів України: USAID, Пакту (неприбуткова міжнародна організація розвитку), шведської SIDA, Міжнародного фонду «Відродження» (МФВ), ПРООН та Представництва Європейського Союзу в Україні. Хоча формально РПР складається з 80 недержавних організацій, усе західне фінансування йшло через обране коло НУО, таких як Центр демократії та верховенства права (понад 70 % загального обсягу донорської підтримки), Центр UA та Український центр незалежних політичних досліджень, які й без того були знаними одержувачами міжнародних грантів. Така фінансова підтримка не лише призвела до конфліктів між групами реципієнтів та нереципієнтів, але й створила ефект «теплої ванни» для отримувачів грантів.”

Повний текст переклада українською дивитесь за посиланням. https://kennankyiv.org/2017/08/28/wake-up-call_smagliy/ 

Для мене ситуація з РПР була та залишається досить яскравим індикатором становища третього сектору в Україні. Це не однофакторний індикатор, він містить декілька важливих компонентів, але досить переконливо характеризує “стан здоров’я” в секторі. Звичайно в контексті діяльності, що відбувається і поза межами РПР, отже можу тільки погодитись з авторкою щодо ключового повідомлення в більш широкому контексті:  “Тривожний дзвінок громадянському суспільству України”.

Мені запам’ятався такий приклад. За деякий час до помаранчових подій одна з одеських повій (“повія” це не лайка, а справжня публічно анонсована професія), яку одеські грантоїди долучили до публічних виступів, щиро вітала Януковича зі сцени на мітингу від Одеського громадянського суспільства. Відразу після помаранчових подій та ж сама повія від тих самих грантоїдів гнівну промову від громадянського суспільства в стінах міської ради про те яким поганим був Янукович. 

Потім, коли наступне коло “громадськості” слугувало ширмою, яка має зображувати “розвиток громадянського суспільства у плідній співпраці” з режимом Януковича, чомусь завжди згадував той приклад. Дуже не хочеться проводити аналогії, але досить знайомі речі відбуваються і зараз. Різниця в тому, що згодом все простіше відрізняти реформування від декорування влади.

Чому так відбувається? Ключове слово – БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Мабудь ще інерція – працівники офісів донорів комфортніше працювати з тими, кого вже знають та склались особисті стосунки. Навіть не замислюючись, наскільки вони тим самим створюють штучні перепони для розвитку громадянського суспільства та ризики для майбутнього України. Наслідки були дуже помітні в суспільстві і Сергій Дацюк охрарактеризував як розподіл на “третій сектор” (хто утримується за рахунок грантів” та “четвертий сектор” – волонтери та їх об’єднання, що вкладають власні кошти та час. Більш детальний перегляд негативних наслідків дивитесь у статті Смаглій.

Чому це вкрай важливо саме зараз? В якості ілюстрації наведу цитату одного з глобальних фондів: 

“Хоча сама по собі корупція не є глобальним катастрофічним ризиком, вона погіршує можливості запобігання або зменшення впливу природних або техногенних ризиків, оскільки ресурси та зусилля витрачаються на марнотратство”.

Мабудь це і є одна з найбільших загроз для розвитку громадянського суспільства – витрачення ресурсів на марнотратство. Це навіть не обов’язково має бути пов’язано із злочином! Достатньо просто продовжати діяти кулуарно серед комфортного оточення, без реальної конкуренції та відповідно без найбільш ефективних стратегій змін.

Що потрібно зробити? 

Будь-яка монополія є зло. Насамперед треба відкрито ставити та обговорювати питання за участю як третього сектору, так і донорів щодо шляхів більш ефективного соціального інвестування. Нагадаю, що в якості донорів сьогодні також виступають і місцеві бюджети, а також impact investing бізнес. Пані Смаглій зробила важливий крок, зі свого боку поширюю, і разом з партнерами будемо посилювати наголос на цьому питанні. Кому цікаво питання розвитку соціального інвестування в Україні, долучайтесь до обговорення.