Коли стабільність вбиває спроможність

Моя громадська діяльність розпочалась ще у 1999-му році з організації етнічних німців України. Саме цій спільноті я завдячую більшості того, що я знаю і вмію зараз. Вперше я потрапив на тренінги, семінари чи форуми як учасник ВО “Німецька молодь в Україні”. Вперше вже я проводив тренінги саме для етнічних німців України. А завдяки власній активності та контактам одна з моїх перших посад була проєктний менеджер в GTZ (Німецьке технічне співробітництво, на сьогодні відоме як GIZ).

На початку 2000-х наша спільнота мала значні переваги у порівнянні з іншими громадськими рухами: стабільне фінансування від ФРН, можливість періодично збиратись у різних містах України, подорожувати в Німеччину (попередньо отримавши візу), постійно навчатись від кращих і, звісно, внутрішню конкуренцію.

Здавалось, ми мали усі передумови, щоб стати провідною організацією етнічної меншини в Україні. Та й, зрештою, бути у ТОПі громадського сектору країни.

Озираючись назад, зроблю декілька рефлексій, чому так не сталось. Можливо, вони стануть корисними й для інших організацій.

1. Стабільне фінансування – найбільше з можливих зол. Ми цього не помічаємо, але воно поступово нас варить, як жабу в теплій воді, і от ми вже ні на що не здатні. У нас втрачається мотивація пошуку додаткових ресурсів та партнерств. Нам не потрібно включати фантазію, щоб зменшити витрати, гроші є. Ми впевнені, що так буде завжди. Хтось так само свято вірив у вічність USAID.
2. Зміна керівництва. Вибачте, але якщо однією організацією керують протягом 20+ років, то організація має серйозні проблеми. Яким би прогресивним керівник не був, але настає момент, коли він\вона перетворюється з прогресивного на консерватора, мета якого зберегти те, що і як є. Оновлення повинне бути. І відмазка на кшталт “Крім мене ніхто не потягне” не зовсім ок, тому що ти підписуєшся у власній неспроможності підготувати зміну.
3. Відсутність стратегічних документів. Так, навколо все змінюється зі швидкістю світла. Але якщо ти не працюєш за власним планом, ти виконуєш план інших. Для німецької спільноти це дуже актуально, оскільки вона працює в рамках Програми підтримки від Федерального уряду Німеччини і виконує їх програму, а не власну. У такому випадку цільовою аудиторією є саме донор, а не ті, для кого була створена організація.
4. Традиції і “специфіка”. “Ми завжди так робили, то навіщо щось змінювати”? “У нас специфічна специфіка роботи, яку крім нас ніхто не знає і не вміє”. Теж великий міф, щоб не залучати зовнішніх фахівців, які можуть поставити справжній діагноз, і виявиться, що “король голий”.
5. Відкритість. Так, це сьогоднішній тренд. І вимоги відкритості є не лише до влади чи місцевого самоврядування. ГО чи БФ також мають працювати так, щоб можна було переглянути звіти, партнерів, команду, актуальні документи. Це важливо не лише для потенційних донорів чи партнерів, але й для команди і тих, задля кого ми працюємо.
6. Закритість. Не бачити далі своєї спільноти. Не ходити на інші заходи, в інші бульбашки і спільноти. Не “красти очима” – це громадський гріх сьогодні)) Навколо відбувається стільки цікавого і корисного, що справді може вас надихнути… або вашого конкурента. Тут вибір за вами.

Буду радий, якщо мої роздуми когось надихнуть і сприятимуть перегляду власних підходів. Помилки інших – найбезпечніший вчитель!)