Досить пафосно і дуже суб’єктивно про питання праці за кордоном

Я часто кажу, що єдиною державою, патріотом якої я буду залишатися до кінця, є моя родина. Відтак, патріотом своєї вулиці, свого району, свого міста чи села, а також своєї країни, можу бути саме в ...

203327p2p200q40irmztrg
Досить пафосно і дуже суб’єктивно про питання праці за кордоном

Я часто кажу, що єдиною державою, патріотом якої я буду залишатися до кінця, є моя родина. Відтак, патріотом своєї вулиці, свого району, свого міста чи села, а також своєї країни, можу бути саме в цьому вимірі: намагатися робити якнайкращим життєве середовище своїх близьких, своїх дітей та усіх наступних нащадків, а також охороняти та оберігати це середовище від внутрішніх та зовнішніх ворогів в міру наявних сил та можливостей. Звичайно, є таке поняття як «коріння», але воно відноситься більше до минулого, ніж до майбутнього. Правда також і те, що найбільшого росту можна досягти розвиваючись саме на власному корінні.

Але.

Говорячи про розвиток (і самореалізацію як його мету), варто виокремити поняття потенціалу та можливостей для  розвитку й самореалізації. «Дбати про життєве середовище» означає також створювати умови для якнайширшої самореалізації та якнайбільшого розвитку своїх рідних (в межах даного їм потенціалу, який теж треба розвивати, але то інша історія). Творення таких умов є процесом завжди досить тривалим: інколи щось можна змінити й за день, деякі зміни досягаються роками, а для деяких потрібно часу на декілька поколінь. Творити такі зміни, звичайно, треба, але жити, як кажуть, хочеться вже сьогодні, розвиватися та самореалізовуватися.

Бувають такі ситуації, коли теперішній стан «життєвого середовища» не дозволяє людині максимально реалізувати свій потенціал саме зараз, і ясно, що в найближчі часи, навіть за умови докладання надзусиль по вдосконаленню цього середовища, зміни настануть не скоро та/або не такі, як треба. Варіантів в такій ситуації два: або розвиватися та самореалізовуватися в межах певних умов (тобто, будучи обмеженим ними), або… змінити середовище для розвитку, хоча б тимчасово.

Саме в такому контексті я розглядаю питання роботи українців за кордоном.

Якщо людина має потенціал – знання, вміння, силу, бажання, здоров’я, тощо, чому вона має обов’язково реалізовувати цей потенціал вдома, обмежена, умовно кажучи, ста доларами, а не за кордоном, за, знову ж таки умовні, тисячу? Чому отримувати сто вдома патріотично, а тисячу за кордоном ні?

Заглиблюватись в економічний контекст дуже не буду, скажу тільки, що, по-моєму, людина, працюючи за кордоном, по-перше позитивно впливає на ситуацію з безробіттям в країні (одним претендентом на вакансію менше), а по-друге, в будь-якому випадку приносить в нашу економіку кошти і сплачує (навіть сама про те не завжди знаючи) податки – хоча б той самий ПДВ з практично кожної покупки.

Крім того, така людина побачить світ, інші культури, інших людей, буде більш критично ставитись до ситуації у себе вдома (бо знатиме що треба змінити і як має бути), побачить інші стандарти праці, ведення бізнесу, людських стосунків, тощо. Далеко не всі заробітчани залишаються назавжди за кордоном, більшість з них повертається додому, на своє «коріння», але вже «прищеплені» іншою культурою, напевне, більш життєспроможною (бо ми туди їдемо, а не вони до нас).

Традиційно питання роботи за кордоном пов’язують з проблемою дітей, які роками ростуть без батьківського догляду. На сході є навіть таких стереотип (сам чув) про «некультурних западенців», які «стали такими некультурними, бо поголовно й поколіннями живуть без батьківського виховання». І тут є дійсно велика дилема: з одного боку, хочеш дати дитині можливість нормально жити та розвиватися, з іншого, відбираєш у неї батьківське тепло та батьківську увагу, фактично – дитинство… Однак, не у всіх заробітчан є діти, в кого є – не всі в такому віці, для яких критично важливо бути постійно поруч з батьками, і навіть якщо в такому, завжди можна знайти варіанти вирішення цього питання без шкоди для близьких, але їм же на користь.

Якось у нас повелося ставитися або з певним осудом, або з відомим розпачем до питання праці наших співвітчизників за кордоном. Але в нормальному, здоровому суспільстві люди бажають та сприяють одне одному в якнайповнішій самореалізації, а не закликають до жертовності заради абстрактних ідеалів. Тобто, не варто осуджувати людей, які хочуть кращого для себе та своїх близьких. З іншого боку, не варто також дивитися на них як на жертв, змушених кудись їхати заради чогось, бо, мовляв, «держава не дала…», і самим заробітчанам не радив би так позиціонуватися: це ваш вибір, ваше рішення, радійте що у вас є така можливість і користуйтеся нею сповна.

Стосовно ж «принизливості» заробітчанства… Я так вихований, що не можу вважати жодну чесну працю принизливою. Принизливо взагалі не працювати і усіх в цьому звинувачувати, принизливо також красти в людей, які заробляють чесною працею. Є «горді нації», які живуть в лайні, але ніколи нікуди не поїдуть «мести вулиці», будуть різати одне одного забираючи останнє, а є інші, які метуть-таки ті вулиці, складають цент до центу та відправляють на батьківщину, і до кого в вас більше поваги?

«Україна – це ми», як кажуть, і кожен з нас будуючи своє майбутнє та майбутнє своїх близьких тим самим розбудовує свою країну, і якщо треба – хай і за її межами.

Я далеко не фахівець з питань трудової міграції, але в останні роки зіштовхнувся з даною проблематикою в межах свого бізнесу. Багато спілкувався з людьми, які їдуть працювати за кордон або вже працюють там, маю власну думку щодо даного аспекту та бажання поділитися нею, можливо, заохотити дискусію. В будь-якому випадку, все суб’єктивно, готовий до критики та протилежних думок.


Останні публікації цього розділу:

Навчальні візити підсилюють мережування громад переселенців. Ось чому

Проектний відділ (гранти) в громаді - це технолог всього процесу, чи багаторукий різноробочий?

План влади для громадянського суспільства: перші консультації

Деякі рефлексії щодо законопроекту №5512 про місцевий референдум

Форум оргрозвитку: про цінність процедур, а не людей?

Кульгавість обговорень Плану Дій 2022 до нацстратегії ГС та як їх виправити