Чому люди пишуть позитивні відгуки щодо заходів, навіть якщо насправді незадоволені?

Чим далі тим заходів з відновлення, наближення до ЄС, ментального здоров'я тощо буде все більше. Часто зустрічаю ефект, який перекочував до учасників заходів з політичних кулуарів, а саме на публіку ...

12
Чому люди пишуть позитивні відгуки щодо заходів, навіть якщо насправді незадоволені?

Чим далі тим заходів з відновлення, наближення до ЄС, ментального здоров’я тощо буде все більше. Часто зустрічаю ефект, який перекочував до учасників заходів з політичних кулуарів, а саме на публіку говорити і писати позитивні реверанси, а в приватних розмовах нарікати і видавати зовсім інші враження. Це стосується і посадовців і активістів, учасників різного калібру. І от чим далі тим більше ловлю на думці що це вже прямо як норма виглядає. В соцмережах – “дякую за неймовірний досвід”, а в кулуарах  – “прийшов лист з ОДА мусили їхати”, чи “нічого нового, але добре хоч каву попили”. Звісно це не про все і не про всіх і ніколи не оцінював нікого за принципом один випадок – значить у всіх так. Мало того і себе ніколи не вважав бездоганним ні організатором ні спікером ні учасником, хоча ні, інколи вважаю:) От саме тоді коли зустрінеш щось дуже прохідне, а тим більше на фоні інших очікувань. Пробуємо розібратися що лежить в основі цього феномену викривленого  дзеркала.

  1. Протокол гостинності: В українській культурі (і не тільки) важко критикувати тих, хто тебе «приймав і годував». Це сприймається як невдячність. (Вадіка свіжий попсовий кейс памятаєте?)
  2. «Ефект ехо-камери»: Люди бояться виглядати «надто розумними» або «токсичними» серед загального потоку захоплення.
  3. Соціальний капітал: Часто відгуки пишуть не для організаторів, а для своєї аудиторії: «Дивіться, я розвиваюся, я в тусовці, я серед лідерів». Це просто маркер активності.
  4. Страх зіпсувати стосунки: Організатори часто є колегами чи партнерами. Публічна критика може закрити двері до майбутніх проєктів. (У кого таке було? Це ж реально працює, кому потрібна зубаста аудиторія, краще мовчазна і вдячна?)

Кому ми робимо гірше своїми лестощами?

Як на мене — гірше стає всім:

  • Організаторам: Вони потрапляють у «теплу ванну». Якщо ніхто не каже про слабку програму чи погану логістику, вони масштабують свої помилки в наступних проєктах, доки ті не стануть катастрофічними (Це діє і в політиці, теплі ванни люблять всі).
  • Учасникам: Наступна група витрачає свій найцінніший ресурс — час — на продукт, який того не вартий (чесно, дійшов до такого стану що деякі заходи покидаю раніше ніж вони завершаться, якщо заявлена програма чи спікери не відповідають реальності).
  • Ринку: Професійна освіта деградує, бо «дипломи та селфі» стають важливішими за реальні знання. (Знаю чимало людей із різними дипломами, які далі стіни позаду себе більше ніде ніколи не використовувалися)

Як діяти: лестити чи писати правду?

Потрібен баланс між щирістю та дипломатією. Ось декілька стратегій (а яка вам ближча?):

  1. Правило «Бутерброда» (Публічно)

Якщо ви пишете відгук у соцмережах, не обов’язково розносити все вщент (якщо це не відверте шахрайство). Можна використати формулу:

  • Дякую за можливість зустрітися з колегами (позитив).
  • Було б чудово в майбутньому бачити більше практичних кейсів замість теорії (м’яка критика).
  1. Прямий фідбек (Приватно)

Це найчесніший шлях. Напишіть організатору особисто:

«Друзі, дякую за запрошення. Як партнер партнеру скажу: локація була супер, але спікер №2 не розкрив тему. Для нашої спільноти це було занадто поверхнево. Кажу це, бо хочу, щоб ваші заходи ставали тільки кращими». Це цінується набагато вище за пусті коментарі у Facebook.

  1. Мовчання як критика

Якщо захід був зовсім слабким — просто нічого не пишіть. Для професійного середовища відсутність схвальних відгуків від лідерів думок  — це вже дуже чіткий сигнал (А так же хочеться сказати).

  1. Професійний стандарт

У роботі з міжнародними партнерами, правдивий фідбек (зворотній зв’язок) — це обов’язкова умова і правило хорошого тону. Партнери хочуть бачити результат співпраці , а не за «вподобайки». Тому звикаймо до «конструктивної критики» як до інструменту росту. Нещодавно був на одному онлайн заході, який на мою думку був добре організований і проведений, але тема була розкрита суто один в один як написано в інструкціях і посібниках, які до цього були доступні всім учасникам. Т.то жодної нової інформації, відповідей на питання, лише аудіо версія тексту. І на завершення зустрічі більшість із тих хто писав в коментарях дякую правою рукою, лівою ставили в органкеті, яку, до речі, тут же на екрани вивели в режимі живого часу організатори,  трояки за п’ятибальною шкалою. Час – ресурс дорогий.

Замість висновку. Лестощі в угоду дружбі — це не про ріст і не про взаємний розвиток. Чесний (але ввічливий) фідбек — це і є справжня професійна дружба, бо ви допомагаєте партнеру стати кращим.


Останні публікації цього розділу:

Чому сільським бібліотекам не треба кавомашина

Процеси без людей не працюють: мій досвід керівника Асоціації громад під час війни

Малим і середнім НУО потрібні не просто сайти, а цифрові системи виживання і розвитку

URBACT — це не про бетон, майданчики чи генератори, а про інтелект

Нові правила видимості: що українським НУО потрібно знати про Threads у 2026 році