Запорізькі реалії внутрішньо переміщених осіб

Модульне містечко для тимчасово переміщених осіб у Запоріжжі розташовано у мікрорайоні, який місцеві мешканці називають «Піски». Назва себе виправдовує. До адміністративного будинку йдемо по піску, ...

Книжкова-толока
Запорізькі реалії внутрішньо переміщених осіб

Модульне містечко для тимчасово переміщених осіб у Запоріжжі розташовано у мікрорайоні, який місцеві мешканці називають «Піски». Назва себе виправдовує. До адміністративного будинку йдемо по піску, наче по пляжу. Завідувач гуртожитку «Транзитне містечко для ВПО» Анжела Василівна Недопьокіна, незважаючи на вихідний день, на робочому місці. «Організовували поїздку дітей переселенців на книжкову толоку, яка проходить у «Козак-плаці, зараз чекаємо їх повернення»,- пояснює Анжела Василівна.

Над адміністративним вагончиком вітер розвіває державний прапор України, водночас, одна шибка на вікні приміщення розбита. «Ситуації бувають всілякі, – помітивши подив, відповідає завідувачка. – Люди різні живуть. У нас навіть свій дільничний є…».

Подібні модульні містечка є у  Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Кривому Розі, Нікополі, Павлограді та Харкові. Це лише невеличка частка інших місць проживання тимчасово переміщених осіб.

У запорізькому містечку, в момент наших відвідин, мешкала 371 особа. Місячна плата за проживання для однієї особи 150 гривень. Це трохи менше половини загальної вартості. 170 гривень доплачують держава та місто. Серед мешканців найбільше луганчан та донеччан. Був один кримець та вже поїхав в інше місце.

Загальне враження від містечка досить непогане. Дитячі площадки, у приміщеннях та на подвір’ї чисто, всередині тепло, коридори, кімнати та санвузли модерно обладнані. Звичайно, все це не може компенсувати втраченого назавжди або навіть тимчасово дому.

Представники адміністрації містечка розповіли, що людей у потребі намагаються підтримувати представники влади, міжнародних організацій, релігійних громад, волонтери. На дошці оголошень – пропозиції про навчання, психологічну допомогу, запрошення до участі у гуртках тощо.  За мешканцями містечка закріплена поліклініка, іноді медики приїжджають для проведення оглядів сюди. З тимчасово переміщеними особами працюють психологи, юристи. Майновий стан мешканців різний. Хтось вберіг автівку і приїхав на ній, комусь доводиться економити на всьому, щоб звести кінці з кінцями. Про повернення додому спочатку мріють усі. Але деякі спробували поїхати додому у часи перемир’я і не змогли, або не захотіли миритися з новими реаліями життя «там, у колишініх домівках». До таких, кому нема дороги назад, належить Вася з Пєсок, якому розбомбили дім, та Ольга з Авдєєвки, яка спробувала повернутися, але вже не прижилася у деформованому соціумі. Як і в кожному осередку суспільства, у цьому імпровізованому містечку є носії різних поглядів на життя. Одні кажуть: «Вы лишили нас нормальной жизни и теперь за все в ответе». Інші намагаються адаптуватися до нових умов, будувати все спочатку.

Головним підходом держави, муніципальної влади, донорських організацій та релігійних громад, які допомагають ВПО, є прагнення «дати людям вудочку і навчити їх ловити рибу, а не забезпечувати їх рибою довічно». З огляду на це, деякі люди, які волею долі опинилися поза домом, вже підготували й захистили бізнес-плани, отримали кредити, на які починають свій бізнес. Ті, хто не бачить себе в бізнесі, мають шанс перевчитися на іншу професію. Для частини людей, які можуть і хочуть працювати на землі, є чимало спорожнілих сіл, де вони можуть отримати скромний дім, що потребує ремонту та присадибну ділянку.

Дитяча-площадка

Шляхи виходу є. Запам’яталась розповідь про сім’ю переселенців з Луганщини, яка досить заможно жила до війни. Вели успішний бізнес, троє доньок мали по окремій кімнаті у гарному котеджі. До школи їх возили персональні водії. І, раптом, у кліп ока, це все минуло і довелось, хоч і не голодувати, але ускромнити життя. Та батьки не втратили сили духу, почали виробляти сувенірну продукцію, не розкошують, але й не бідують. І дітям не дають занепасти ні фізично, ні морально. Таких історій багато.

Запоріжці вже звикли до статусу свого міста, яке за 200 кілометрів від Донецька й Луганська. Майже будь-який перехожий скаже, що з вокзалу тимчасовому втікачеві слід їхати до регіонального штабу ДСНС на вулицю Грязнова, 65, або телефонувати на урядову «гарячу лінію» за номером 0 800 507 309. А вже далі їм (ВПО) допоможуть з житлом, оглядом у лікаря, відновленням або отриманням документів, пошуком роботи, грошовою допомогою, психологічною реабілітацією. Звичайно, всі би хотіли, щоб потреба у такій допомозі відпала. Адже це означатиме повернення миру.

У одному матеріалі про всіх небайдужих людей не згадаєш, але хоча б побіжно ще назвемо Ольгу Баранову з благодійного фонду «Посмішка дитини», Дмитра Матюхіна «Міський фонд допомоги», Олену Щербакову представника комплексу «Реховоф»,  Наталію Агаркову з місцевого радіо, громадських активістів Наталію Заболотну, Анастасію Голікову, Ігоря Зубка, Олексія Агентаєва, Галину Корнієнко – радника міністра соціальної політики України. Всі вони, так чи інакше причетні до доброї справи допомоги внутрішньо переміщеним особам. І не дадуть пропасти людям у потребі. Загалом, за офіційними даними, в Україні майже 1,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб.

Повний фотозвіт дивіться за лінком:

Проект отримав фінансування від Агентства ООН у справах біженців у рамках Програми малих грантів, яка впроваджується Данською радою у справах біженців.
Автор:
Віталій Жугай


Тематика публікації:  

Останні публікації цього розділу:

Реєстрація на серію воркшопів та закритих зустрічей з відбудови та розвитку власних ресурсів під час війни

«Своїм прикладом хочу показати, як можна допомагати»: дніпровський музикант евакуює людей із Донеччини

А ви готові приєднатися до руху самоорганізації?

Рятувальники Дружківської громади отримали спеціалізоване обладнання для роботи під час війни

Проєкт «Добрі сусіди – одна країна» підготував серпневу навчальну кампанію

«Оперативна допомога при посттравматичному стресовому розладі» — новий серіал на Дія.Цифрова освіта

  • Николай Колодяжный

    Якщо йдеться про піар-менеджера проектів “Посмішки дитини”, то її звати Ольга БараНова

    • http://www.prostir.ua/ Prostir

      Дякуємо, мабуть, у автора вкралась помилка.