За 9 місяців війни звернення до психологів змінилися: запити стали глибші, екзистенційні

Удень вона медична сестра у поліклініці, а ввечері та на вихідних – кризова  психологиня та арттерапевтка. З початку повномасштабного вторгнення Анна Бондаренко вивчає екстремальну та кризову ...

Додано:
WDN_UKRAINE

IMG_20221121_131911_566
За 9 місяців війни звернення до психологів змінилися: запити стали глибші, екзистенційні

Удень вона медична сестра у поліклініці, а ввечері та на вихідних – кризова  психологиня та арттерапевтка. З початку повномасштабного вторгнення Анна Бондаренко вивчає екстремальну та кризову психологію, щоб консультувати тих, хто переживає втрати, стрес, тривогу та паніку.

Жінка живе у Первомайську, що на Миколаївщині, але дистанційно допомагає людям з усієї України і навіть з-за кордону.

Думки про отримання фаху психолога в Анни Бондаренко були ще у 17 років. Та на той час ця професія була не надто популярною, а самі психологи – мало затребувані. Тож вибір пав на медицину – вивчилася на медсестру. Відтоді минуло більше п’ятнадцяти років і жінка таки вирішила втілити свою давню мрію.

«Я усвідомила, що хочу допомагати людям після того, як сама звернулася до психолога. Я багато працювала над собою і результат роботи з психологом був чудовий. Саме тоді я впевнилася, що хочу здобути цю професію. Коли моя дитина закінчувала восьмий клас, я вступила до Міжнародного класичного університету імені Пилипа Орлика, що в Миколаєві. То було чотири роки тому», – пригадує пані Анна.

Анна Бондаренко

У 2021 році жінка отримала диплом бакалавра та майже одразу почала вести приватну практику. Наразі вона навчається на магістратурі. А коли почалася повномасштабна війна, пішла на курси з кризової психології до Тренінгового центру Наталії Сабліної. Згодом – до Міжнародної тренінгової компанії «Основа» Олени Тараріної. А зараз пройшла безкоштовне навчання на онлайн-курсі «Підтримка жіночих ініціатив під час війни», що реалізує громадська організація «Українська жіноча демократична мережа» у партнерстві з USAID Ukraine та за підтримки Міжнародного Республіканського Інституту. 

«24-го лютого я прокинулася від дзвінка куми. Вона сказала, що почалася війна і треба збиратися. А я вирішила таки піти на роботу. Я добре пам’ятаю, як піднімалася сходами у поліклініку і мене перестріли колеги зі сльозами на очах: «Аню, що ж робити?». Я кажу: «працюємо, а там буде видно». Було таке сум’яття і нерозуміння, що буде далі і як бути нам», – пригадує жінка. – Минув тиждень-два і я дізналася, що почався курс Наталії Сабліної щодо психологічної допомоги в екстрених та кризових ситуаціях. Я навіть не роздумувала. Було відчуття, що треба йти, тому що це потрібно насамперед мені самій. Отак я один курс закінчила, а за ним були й наступні».

Невдовзі Анна Бондаренко почала надавати екстрену психологічну допомогу – її додали у групу волонтерів-психологів. Жінка консультує по телефону та онлайн. Удень має змогу брати не більше 3-4 людей, адже працює повний день медсестрою.

«Буває людина телефонує: «у мене все тіло тремтить, дуже погано, навіть сидіти не можу». За 20-30 хвилин її можна привести до тями – треба прибрати тривожність у тілі. Тут може навіть допомогти елементарна вправа дихання по квадрату (ред. – Потрібно пальцем однієї руки водити по долоні іншої, утворюючи квадрат. На вертикальних гранях уявного квадрату треба робити вдих/видих, а на горизонтальних паузи: вдих – пауза – видих – пауза). Ще часто застосовую техніку Еверлі. Вона полягає у почерговому напруженні і розслабленні м’язів усього тіла. Отак швидко можна заземлити людину. Технік багато, головне підібрати за відчуттям. Але відразу контакт з клієнтом і безпечне місце», – говорить психологиня.

Здебільшого Анна Бондаренко працює із дорослими – вони найчастіше звертаються. Але  дітям також допомагає, хоча й у цьому випадку батькам потрібно включатися у процес.

«Був хлопчик п’яти років. Він сильно тривожився, відколи почали звучати сирени повітряної тривоги. Тут я більше працювала з мамою. Потрібно було відкоригувати насамперед її ставлення до подій. Діти переймають емоційний стан батьків. Якщо батьки тривожні, то й діти тривожитимуться. Якщо батьки мають внутрішній спокій, то і діти матимуть рівновагу, – говорить пані Анна.

За її словами, конкретного алгоритму роботи з клієнтами не має – все індивідуально. До кожного потрібно підбирати свою техніку, свій підхід. У більш складних станах, коли розуміє, що потрібне медикаментозне лікування, психологиня скеровує людей до психіатра та невролога.

«Була у мене клієнтка, яка виїхала у перші дні війни до Польщі. Її там накрило ще більше. Вона там звернулася в лікарню, але таки вирішили повернутися додому. Тут вона звернулися до мене. Я зрозуміла ситуацію, що в її стані допоможе саме психіатр. Я порекомендувала фахівця. На щастя, препарати, які їй призначили, допомогли», – розповідає Анна Бондаренко.

Психологиня каже, ресурс бере з навчання та отримує його від клієнтів, коли бачить результати від роботи. Також великою підтримкою є її сім’я. А от вміння не брати близько до серця болі людей прийшло з часом – допоміг досвід роботи медсестрою. 

«На основному місці робота досить непроста. До нас звертаються люди із проблемами зі здоров’ям. Є дуже багато негативу. Спочатку було важко – все несла додому, думаєш про кожного пацієнта. Але потім навчилася все це залишати у робочому кабінеті. Це прийшло з досвідом і роками. Зараз я уявляючи одягаю на себе захисну оболонку, таку собі образно кажучи капсулу. Я її уявляю фіолетового кольору», – говорить пані Анна.

За ці дев’ять місяців війни звернення людей таки змінилися. На початку вони були здебільшого гострими (тривожність, страх, паніка). Зараз запити глибші – екзистенційні. Анна Бондаренко констатує, що українці навчилися жити під час війни, адаптувалися до нових умов. Страх знову бере гору, коли Україну накривають масовані ракетні обстріли.

«Я маю надію, що ця біда змусить замислитися нашу владу над тим, що у дитсадках, школах, коледжах та інших навчальних закладах потрібні компетентні психологи. Від їхньої роботи багато залежить. Зараз росте молоде покоління, яке на власні очі бачить жахи війни», – каже психологиня.

Анна Бондаренко вірить, що люди прийдуть до усвідомлення: звертатися до психолога аж ніяк не соромно. Просто потрібно знайти свого фахівця. Якщо буде довіра до нього, то і результат не забариться.

«На тому тижні була консультація з новою клієнткою. Спершу вона дуже боязко говорила. Але мені вдалося створити відповідну атмосферу і вона відкрилася. Наприкінці зустрічі вона сказала: «Ніколи не думала, що звернуся до психолога. Мені так легко стало. Тепер я точно знаю, на що звернути увагу і як діяти». Коли клієнт так говорить, у мене виростають крила», – додає Анна Бондаренко.

З моменту війни згадала, як у шкільні часи писала декілька віршів, але мала страх осуду. Ніде не висвітлювала… На даний час їх вже понад двадцять. Пишу, як відчуває моя душа.  Робота над собою непростий шлях, головне бажання і обов’язково буде результат.

Ця публікація підготовлена у межах проєкту «Підтримка жіночих ініціатив під час війни в Україні», який реалізовує ГО «Українська жіноча демократична мережа» за підтримки Міжнародного республіканського інституту та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Мета публікацій – розповісти історії жінок, які працюють під час війни та допомагають приближувати перемогу України.


Тематика публікації:          

Останні публікації цього розділу:

Відкрито набір учасників до проєкту «Mental Labs»

У молоді ВПО Київщини є можливість отримати психологічні консультації

Законодавча підтримка: громади можуть створювати місцеві та добровільні пожежні охорони

В Івано-Франківську дві школярки організували для дорослих тренінг з працевлаштування

Як допомогти внутрішньо переміщеним особам інтегруватись на Рівненщині

Романтика молодіжного волонтерства