Як мами та дружини військових опановують фах супроводу ветеранів та ветеранок

«Ветеран, з ампутацією. Мріяв потрапити на оздоровлення в Одесу. Знайшли санаторій, а там відмовили. І він одразу знітився, мовляв, що ж тут зробиш. А я кажу: та ні, чекай. І ось уже поїхав до Одеси», – усміхається Лариса Гільова. 

Уже 5 місяців вона працює фахівчинею супроводу ветеранів та ветеранок у Люботинській громаді на Харківщині.

Супровід  ветеранів війни та демобілізованих осіб – це нова професія, покликана забезпечити комплексну підтримку ветеранам та їхнім сім’ям у цивільному житті. 

Сьогодні вже 1500 фахівців із супроводу працюють у понад 1098 територіальних громадах України. Майже 40% з них – це самі ветерани та ветеранки, члени їхніх родин або родин загиблих Захисників і Захисниць.

Наразі проєкт триває менше ніж рік. Що думають про нього самі ветерани, та хто опановує професію фахівців, готових підтримати демобілізованих Захисників і Захисниць та їхні родини – розповідаємо.

Ветеран Андрій Бродський: «Ветеранам потрібен провідник у цивільному житті»

Андрій Бродський був одним з перших ветеранів, які долучилися до пілотного проєкту з підтримки ветеранів та ветеранок в Україні. Це було наприкінці 2023 року, коли він сам наново звикав до цивільного життя після багатьох років у війську.

«Особисто мені після стількох років служби було важко зрозуміти, як себе знайти в цивільному житті, – каже Андрій. – Це як ніби ви вперше зібралися в гори. Не знаєте дороги, не підготували спорядження чи хоча б відповідне взуття… Потрібен провідник, який підкаже, підтримає, застереже. Так і нам, ветеранам, потрібен провідник у цивільному житті».

Керівник Центру ветеранського розвитку Державного університету «Житомирська політехніка», ветеран війни Андрій Бродський. Фото з сайту університету

Андрій долучився до пілотної програми з навчання помічників ветеранів та ветеранок, а згодом і сам очолив Центр ветеранського розвитку на базі університету «Житомирська політехніка». Нині цей Центр проводить навчання для фахівців супроводу, які хочуть підвищити свою кваліфікацію додатково до навчальної державної програми.

Ветеранка Лариса Глинчак: «Була й агресія, і відчуття, що я нікому не потрібна»

Лариса Глинчак з Дніпропетровщини – ще один приклад того, як Захисники та Захисниці долучаються до створення в Україні якісної системи підтримки ветеранів\ветеранок та демобілізованих осіб.

8 років жінка служила у десантно-штурмових військах: АТО, ООС, а потім почалося повномасштабне вторгнення. 

Лариса Глинчак (ліворуч) вступила до лав ЗСУ вслід за своєю донькою Ангеліною (праворуч). Фото надала Лариса

Ветеранка двічі поверталась до цивільного життя: у 2021 і в 2023-му. Щоразу її виснажували нескінченні довідки й черги у військкоматі, лікарнях, соціальних службах.

«Було відчуття, що куди б ти не звернувся як військовослужбовець у відпустці чи вже як демобілізована особа – скрізь не розуміють тебе, ти не розумієш їх. – розповідає Лариса. – У мене була й агресія, і відчуття, що я нікому не потрібна».

Ветеранка пройшла відповідне навчання для роботи з ветеранами\ветеранками  та демобілізованими і тепер працює у Центрі надання соціально-психологічних послуг у рідному Павлограді на Дніпропетровщині. 

«Родина – це більше про моральну підтримку» 

Уже півтора року Павлоградська громада закриває потребу у комплексній підтримці Захисників та Захисниць своїми силами.

Індивідуальну роботу з військовими, демобілізованими, а також із родинами загиблих розпочали ще у 2023 році – ще до запуску державної програми фахового супроводу ветеранів та ветеранок. Тепер є сподівання, що ті, хто вже має практичний досвід такої підтримки, зможуть продовжити діяльність у статусі професійних фахівців супроводу.

«Розвивати цей напрямок вкрай необхідно. Дуже багато хлопців і дівчат повертаються з сильними контузіями, ПТСР. А щоб просто податись на пенсію, треба пройти пекельне коло бюрократії! І їх буквально трусити починає від цього. – каже Лариса Глинчак. – Так, когось у кабінетах супроводжує родина – мама чи дружина – але це більше про моральну підтримку. Ветерану поруч потрібна людина, яка розуміє усі тонкощі системи і як просуватись нею до певного результату».

Дружина ветерана Анастасія Бубліченко: «Я вже раз це пройшла, тож ця місія для мене»

Анастасія Бубліченко вирішила кардинально змінити свій фах, аби допомагати тим, хто боронив нашу країну, на шляху переходу від військової служби до цивільного життя.

Через повномасштабне вторгнення вона разом з маленьким сином поїхала з рідного Херсона. Чоловік і брат стали до оборони.

У новій громаді на Кіровоградщині жінка шукала, як бути корисною саме Захисникам та Захисницями. Має фах логопедині, тож почала працювати з військовими після контузій та інсультів, допомагаючи їм відновити чи покращити функції мовлення. 

Коли чоловік Анастасії сам потрапив у шпиталь, а згодом довелося оформляти опіку для його мами, логопединя взяла на себе підготовку усіх необхідних документів і впоралась, хоч це було і непросто. 

Тож коли почула про відбір на посаду фахівця супроводу у Глодоській громаді, одразу подала заяву.

«Я вже раз це пройшла. У мене довгий язик, як то кажуть, я нічого не боюсь і завжди йду напролом. Ще не знала усіх нюансів цієї посади, але знала, що це значить стати опорою для ветерана, бути йому другою найближчою особою після сім’ї. І я знала, що ця місія – якраз для мене», – усміхається Анастасія.

Фахівчиня супроводу ветеранів\ветеранок та демобілізованих осіб у Глодоській громаді Кіровоградської області Анастасія Бубліченко 

«Доброго дня, від сьогодні я – ваша права рука»

Анастасія Бубліченко стала першою фахівчинею супроводу ветеранів та ветеранок у своїй громаді. За власний кошт пройшла навчання для підвищення кваліфікації за напрямом «Фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб» на базі Університету митної справи та фінансів та увірвалась в роботу.

«Я два дні  поспіль читала актуальні постанови, закони. Потім по старостатах зібрала номери телефонів ветеранів та родин загиблих і почала обдзвонювати. Це було десь 300 осіб.  – пригадує Анастасія. – Я не чекала, поки до мене прийдуть, телефонувала і говорила: «Доброго дня, я – Анастасія Олександрівна, фахівчиня з супроводу ветеранів і від сьогодні я – ваша права рука»».

«Фахівцям потрібна постійна супервізія»

За 8 місяців роботи Анастасія має вже 55 кейсів у роботі. Попри постійну самоосвіту, службовиця зізнається: відстежувати усі юридичні нововведення складно.

«Чого нам, фахівцям супроводу, ще точно не вистачає  – це юридичної супервізії. Щоб було якесь таке регулярне наставництво, допомога з юридичних питань, бо їх в нашій роботі – 80%. – пояснює вона. – Є провідні фахівці, які мають юридичну освіту, їм набагато легше, решта – сідають і читають закони України, вивчають, дзвонять на «Юридичну сотню», ця громадська організація дуже нам допомагає».

Крім юридичних знань, вкрай потрібно опанувати навички кризової психологічної допомоги, переконана фахівчиня. На практиці це означає вміти вислухати, заспокоїти, знизити рівень напруги – і тільки тоді разом братися за розв’язання бюрократичних питань.

Фахівчиня супроводу ветеранів\ветеранок та демобілізованих осіб Анастасія Бубліченко під час зустрічі з ветераном війни Віталієм Шерстенюком. Фото надала Анастасія

«Спілкуйся з ними так, наче це я до тебе прийшов»

«Був випадок, коли до мене прийшов ветеран уже на межі зриву, з погрозами. Я знаю, що не можна в таких ситуаціях жестикулювати сильно, треба якось переключити увагу людини. – пригадує Анастасія одне з найважчих знайомств із ветераном. – У мене є на столі пісочний годинник, і я його перевертаю. Не знаю, чи це допомогло, чи те, що я його просто годину слухала і не перебивала, але врешті ми перейшли у спокійний діалог. Але хотілося б отримати більше навичок, як діяти в таких ситуаціях».

Буває й таке, що ветерани та ветеранки спочатку відштовхують руку допомоги: через недовіру, накопичене роздратування та втому від бюрократії. Але згодом переконуються: поруч не просто людина, яка краще розбирається  в паперах, а яка дійсно готова пройти цей шлях разом. І саме в цю мить народжується довіра, пояснює фахівчиня. 

«Коли тільки починала працювати, мій чоловік порадив, чи навіть попросив мене: «Насте, з якими емоціями до тебе б не приходили люди – спілкуйся з ними так, наче це я до тебе прийшов». Так я і роблю. – ділиться Анастасія. – Наша робота дуже складна. Але який кайф для мене, коли мені вдається вирішити щось для того, хто ризикував усім заради нашої країни! У мене просто крила виростають і хочеться ще більше зробити». 

Мама військовослужбовця Лариса Гільова: «Мамо, це робота точно для тебе»

Лариса Гільова – колега Анастасії з Харківщини. Жартує, що займалась супроводом Захисників та Захисниць  ще коли такого фаху не було.

«Мій син з 2018 року на війні. Ну, і супроводу такого ще не було, а якось треба було хлопцям допомагати, – каже Лариса. – У когось з документами були проблеми, комусь не виплачували кошти при пораненні. Ну і я шукала інформацію, допомагала їм оформляти документи».

Мама військовослужбовця Лариса Гільова однією з перших відгукнулась на набір фахівців супроводу ветеранів та ветеранок у Люботинській громаді на Харківщині. Фото із соцмереж 

Лариса багато років працювала у сфері соцзахисту, потім у місцевому самоврядуванні Люботинської громади, а останні кілька років відновлювалась після важкої операції. Але коли почула про те, що громада потребує тих, хто фахово буде супроводжувати ветеранів\ветеранок та їхні родини, зрозуміла, що не зможе сидіти вдома.

«Син мені одразу сказав: «Мамо, це робота точно для тебе». Я ж уже всіх знаю в різних установах. Чи то в міністерство дзвонити, чи в ТЦК  – для мене це не проблема», – усміхається Лариса.

Інколи просто треба поговорити

Зараз у Лариси Гільової  в роботі понад 100 кейсів супроводу: це і ветерани та ветеранки війни, і демобілізовані особи, родини загиблих та зниклих безвісти. 

Запити дуже різні: у когось затяжний процес з’ясування стосунків із військовою частиною чи ВЛК, комусь треба проконсультуватись щодо стипендії на навчання дітей, полікувати зуби за державною програмою, або просто – аби вислухали. «Є такі мами, яким просто треба поспілкуватись, – розповідає фахівчиня. – Так, як я сиділа вдома одна, так і ця мама сидить одна вдома, а тільки в неї сина вже немає або невідомо, де він. Тож приходять до мене просто поговорити. Я їх знайомлю між собою, ставлю чайник і ми просто говоримо».

Фахівчиня супроводу ветеранів\ветеранок та демобілізованих осіб Лариса Гільова (стоїть) під час групової зустрічі членів родин ветеранів\ветеранок у кімнаті сольової терапії. Фото надала Лариса

З фахівцями легше долати усі перешкоди

Своїм головним завданням Лариса вважає вчасно повернути людині, яка повернулась з війни, віру, що вона не сам на сам зі своїми  проблемами. 

«Я знаю, що ці хлопці і дівчата пройшли. І вистояли. Всі вони – герої, але тут, у цивільному житті, вони не завжди можуть постояти за себе. Часто готові махнути рукою чи психонути, а наша ціль  – знайти шляхи вирішення, якою б не була проблема. Ми теж не всесильні, але з нами легше долати усі перешкоди», – каже фахівчиня.

Сьогодні фахівці супроводу надають допомогу ветеранам та ветеранкам незалежно від місця їх проживання чи перебування. Наприклад, Лариса Гільова зараз консультує щодо оформлення пенсії ветерана, який уже другий рік перебуває на лікуванні у Німеччині, чекає на операцію. Фахівчиня переконана, що вдасться все вирішити навіть на такій відстані, головне, що ветеран вже вчасно отримав покроковий план дій для підготовки необхідних документів.

Довіритися фаховій допомозі – це зробити крок у нове життя. Фахівці супроводу поруч, щоб допомогти його упорядкувати. 

Де шукати фахівців супроводу? 

У сервісі «Ветеран PRO» у застосунку «Дія». Для цього треба обрати «Пошук фахівця» та ввести громаду, ПІБ чи область.

Або зателефонуйте до управління ветеранської політики у вашій області і вам підкажуть контакти фахівця супроводу, до якого можна звернутися.

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.