Вчинення кримінального правопорушення під примусом

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації, захоплення території України, органів державної влади, підприємств, установ та організацій часом змушує громадян України, які проживають на окупованій території вчиняти дії, які можуть бути кваліфіковані за законодавством нашої держави як кримінальне правопорушення. Наприклад, частими є звернення до правової допомоги працівників органів служби з надзвичайних ситуацій, медицини, освіти, керівників підприємств та установ за консультаціями з приводу того як бути в ситуації, коли вимагають від них виконання наказів окупантів. Прийняття того чи іншого рішення у кожній конкретній ситуації залишається виключно за особою, однак серед обставин, що виключають злочинність діяння Кримінальним кодексом України визначено фізичний або психічний примус.

Про зазначену обставину, що виключає злочинність діяння, розповідає головний юрист сектору «Полтавське бюро правової допомоги №1» відділу надання безоплатної правової допомоги Полтавського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, адвокат Артем Пархоменко:

Статтею 40 Кримінального кодексу України встановлено, що не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу, яка передбачає виключення кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення у стані крайньої необхідності. Адже, так само не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Отож, зауважимо прив’язку законодавця до співмірності відвернутої шкоди та заподіяної. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Незважаючи на подібність цих двох обставин, що виключають злочинність діяння, а отже і притягнення до кримінальної відповідальності, між ними існує суттєва відмінність — примус передбачає цілковите позбавлення особи можливості керувати своїми вчинками, тобто обирати ту чи іншу модель поведінки з-поміж декількох можливих через усвідомлення невідворотного настання для особи негативних наслідків, якщо дія чи бездіяльність не буде вчинена. Ще однією відмінністю між цими обставинами, що виключають злочинність діяння, слід вважати також те, що випадку існування примусу не має правового значення розмір заподіяної шкоди вчиненими особою діями, адже як уже було зазначено важливим є лише факт повного пригнічення волі особи.

Названа вище стаття 40 Кримінального кодексу України охоплює не лише фізичний примус — тортури, тілесні ушкодження, катування, а й психологічний — коли особа за допомогою моральних страждань (наприклад, маніпуляцій з викликаними в особи емоціями страху за власне життя і здоров’я, життя і здоров’я рідних чи близьких, жалю, зневірою) примушується до вчинення дій, які заборонені законом і які особа не бажає виконувати та нізащо б не вчинила за відсутності фактору, який «тисне» на неї. Грань у цій ситуації є досить «тонкою», адже питання про наявність чи відсутність обставини, що виключає злочинність діяння, перевіряється у кожному конкретному випадку у ході проведення у встановленому законом порядку перевірки виявленої інформації щодо можливих неправомірних дій особи чи досудового розслідування у кримінальному провадженні, якщо таке розпочато. Відтак, бажаним є наявність доказів існування примусу до вчинення дій, які можуть бути визнані протиправними та надання їх компетентним органам у ході перевірки для оцінки та прийняття відповідного процесуального рішення.

Нагадуємо, що скористатися своїм правом на безоплатну правову допомогу громадяни можуть звернувшись до сектору «Полтавське бюро правової допомоги № 1» Полтавського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, 37/40 або за телефоном (0532) 56-02-88. Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103 (дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні).

Крім того, отримати правову допомогу можна дистанційно:
• скористатися мобільним застосунком «Безоплатна правова допомога», завантаживши його через Google Play чи App Store за посиланням, або завантажити мобільний застосунок «Твоє право», перейшовши за посиланням;
• у месенджерах Телеграм http://legalaid.gov.ua/telegram.html та Вайбер http://legalaid.gov.ua/viber.html;
• у кабінеті клієнта на сайті системи БПД https://cabinet.legalaid.gov.ua/;
• правові консультації також можна переглянути на довідково-інформаційній платформі правових консультацій WikiLegalAid, що розміщена за адресою www.wiki.legalaid.gov.ua.