Українська політика в порівняльній перспективі: підсумки панельної дискусії у Харкові

22 червня в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна відбулась панельна дискусія на тему «Українська політика в порівняльній перспективі», організована PONARS Eurasia, ...

Додано:
OD

1
Українська політика в порівняльній перспективі: підсумки панельної дискусії у Харкові

22 червня в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна відбулась панельна дискусія на тему «Українська політика в порівняльній перспективі», організована PONARS Eurasia, Університетом Джорджа Вашингтона, кафедрою політології ХНУ ім. Каразіна та Аналітичним центром «Обсерваторія демократії». Науковці зі світовим ім’ям, провідні експерти з проблематики пострадянських трансформацій обговорили ключові питання функціонування всеукраїнського та регіональних політичних режимів з точки зору різних теоретичних перспектив.

Неопатримоніальна демократія по-українськи

До українського політичного процесу прикута увага всього світу. Україна посідає центральне місце в глобальному порядку денному, і свій інтерес до особливостей українського політичного режиму демонструють не тільки громадяни та політики в інших країнах, але й експерти-науковці.

Як зазначив у вступному слові Президент Аналітичного центру «Обсерваторія демократії» Олександр Фісун, дослідники PONARS Eurasia знаходяться в авангарді теоретичного переосмислення процесів, що відбуваються на пострадянському просторі. Після занепаду парадигми транзиту як спрощеного розуміння траєкторій розвитку пострадянських держав від авторитаризму до демократії, вкрай актуальною видається проблема пошуку нових, більш релевантних підходів і теоретичних моделей.

2

Наразі, підкреслив Олександр Фісун, зрозуміло, що серед колишніх радянських республік неможливо виокремити чисті демократичні або авторитарні режими. Натомість варто зважати на існування різноманітних змішаних типів, у яких поєднуються формальні та неформальні інститути, модерне та традиційне. Саме тому акцент дослідницької уваги на неформальних аспектах пострадянської політики дозволяє на більш глибокому рівні аналізувати механізми протестного руху, масової мобілізації, природи голосування, режимних змін і так званих «кольорових революцій».

Сучасний український політичний режим Олександр Фісун охарактеризував як «неопатримоніальну демократію»: базові неопатримоніальні засади зберігаються (тобто відбувається захоплення держави політико-економічними групами, ведеться боротьба за джерела ренти), проте політичне середовище стає більш плюралістичним. В Україні було б некоректно говорити про монополію однієї патронажно-клієнтарної мережі – декілька мереж конкурують між собою, і від цієї конкуренції багато в чому залежать траєкторії розвитку режиму.

Громадянське суспільство як драйвер реформ

Однак характер політичного режиму може змінюватись й під впливом громадянського суспільства. Увагу на ролі НГО в процесах запровадження реформ в Україні зосередила Директор Київського офісу Інституту Кеннана Катерина Смаглій.

Незважаючи на формування досить сильного громадянського суспільства після Євромайдану, в останні три роки спостерігається тривожна тенденція «згортання» впливу громадськості. Ейфорія від громадянської «Революції Гідності» поступово тане в «солодкій контрреволюції», тоді як у самому громадянському суспільстві України відбуваються складні та неоднозначні процеси, у чомусь подібні до подій після «Помаранчевої революції».

У своєму виступі Катерина Смаглій виокремила певні позитивні тенденції розвитку третього сектору, зокрема:

  • феномен волонтерства як найбільш масового тренду громадянської участі;
  • залученість експертів із НГО до процесу впровадження реформ;
  • створення громадських антикорупційних центрів,
  • становлення нових партій за участю громадських активістів («Сила людей», «Демократичний альянс», «Рух нових сил»).

Також експерт визначила й негативні тенденції. Найбільшою загрозою є кооптація активних представників громадянського суспільства до діючої системи, як на всеукраїнському, так і на регіональному рівні. Політична еліта використовує громадянське суспільство для власних цілей відтворення режиму з імітацією реформ, натомість для окремих представників НГО «активізм» стає перепусткою до числа бенефіціаріїв діючої системи.

Смаглій

Також експерт визначила й негативні тенденції. Найбільшою загрозою є кооптація активних представників громадянського суспільства до діючої системи, як на всеукраїнському, так і на регіональному рівні. Політична еліта використовує громадянське суспільство для власних цілей відтворення режиму з імітацією реформ, натомість для окремих представників НГО «активізм» стає перепусткою до числа бенефіціаріїв діючої системи.

Окрім того, Катерина Смаглій акцентувала на проблемі професійного рівня громадянського суспільства. Як аргумент вона навела приклади із «реформами» в сфері освіти та культури – на перший погляд вільному від «олігархічного інтересу» просторі – які, однак, гальмуються саме через відсутність належного рівня компетентності громадянських експертів.

На підсумок, Катерина Смаглій зазначила, що громадянське суспільство України продемонструвало високий рівень згуртованості та залученості в сферах, що стосуються національної безпеки (допомога армії, переселенцям), однак поки що не стало головним драйвером у питанні реформ. Водночас, з точки зору виживання держави системне запровадження реформ в основних сферах видається не менш важливим завданням.

Згуртованість навколо прапору та лідера

Згуртованість громадянського суспільства, або у більш широкому контексті консолідація всієї нації сама по собі є політологічною проблемою. Цій темі була присвячена доповідь американського дослідника пострадянських трансформацій Михайла Алексєєва з Державного університету Сан-Дієго, який у порівняльній перспективі розглянув втілення ефекту «згуртованості навколо прапору» на прикладі України та Росії.

Феномен «згуртованості навколо прапору» простежується в умовах ведення війни, міжнародної кризи або участі країни у військовому конфлікті поза її межами. Передусім, цей ефект втілюється в посиленні національної гордості, а також може призводити до підвищення рівня підтримки політичного лідера. Україна і Росія в цьому аспекті демонструють прямо протилежні тренди.

4

Приклад Росії ілюструє перший вимір втілення «згуртованості навколо прапору»: підтримка Володимира Путіна значно зросла після анексії Криму (+20 %), проте, як свідчать результати громадських опитувань, населення Росії не стало набагато більше пишатись тим, що вони – громадяни цієї держави.

В українському кейсі ситуація зворотна: рейтинг Петра Порошенка впав з 55 % до 6-8 %, тоді як відсоток громадян, що пишаються своєю приналежністю до держави Україна, виріс на 20 %. Відповідно, консолідація навколо «прапору» і «лідера» видаються двома альтернативними шляхами трансформації суспільної думки в екстремальні для держави періоди та зумовлюють різні траєкторії розвитку політичних режимів.

Ротація еліт без змін режиму

Втім, що саме мається на увазі, коли використовується такий поширений серед дослідників термін «політичний режим»? Без чіткої концептуалізації базових категорій неможливо й відповісти на ключове питання: чи змінюється український політичний режим і як саме?

Доктор політичних наук, професор Острозької академії Юрій Мацієвський у своєму виступі наголосив, що політичний режим – це не тільки еліти, але й правила. В рамках інституціональної парадигми розуміння режиму як сукупності формальних і неформальних правил політичний режим, що склався з початку 90-х років в Україні, він визначив як «гібридний». Тобто, як такий, що поєднує демократичне та авторитарне, формальне і неформальне.

Апелюючи до іншого присутнього на дискусії провідного теоретика пострадянських трансформації Генрі Гейла (Університет Джорджа Вашингтона, США), Юрій Мацієвський визначив сучасний український режим як «систему конкуруючих пірамід» та  порівняв його зі станом режиму в 2005 році, коли політичний процес також зумовлювався конфліктами та консенсусами між двома ключовими пірамідами – президентською та прем’єрською.

Як характерну особливість сучасного режиму Юрій Мацієвський виокремив використання «квотного принципу» при розподілі будь-яких посад. Формальні конкурси, зокрема, запроваджені згідно закону про державну службу, слугують виключно «ширмою», за якою неформальні правила режиму впливають на всі кадрові рішення. Ключовим критерієм призначень виступає особиста лояльність, тоді як професійні якості майже не беруться до уваги.

Мацієвський

На підсумок, експерт зазначив, що було б завчасно і некоректно казати, що український політичний режим після подій Євромайдану справді змінився. Незважаючи на те, що в 2014 році до парламенту було обрано 56 % нових депутатів, які раніше ніколи не перебували в попередніх каденціях ВР, незважаючи на кадрове оновлення у виконавчій владі (а в деяких міністерствах воно склало до 80 %), Україна й досі перебуває в тій самій «інституційній пастці». Вийти з неї за допомогою революції – не вдалося, але, можливо, вдасться еволюційним шляхом. На першому етапі потрібно змінити формальні правила (зокрема, виборче законодавство, запровадивши відкриті списки), і тоді, як наслідок, можуть змінитися й фактичні правила поведінки і ціннісні установки.

Специфіка суспільних настроїв у Харківському регіоні

Самі по собі ціннісні установки, як і політичні настрої громадян також виступають серйозною дослідницькою проблемою. Чи є Україна однорідною в цьому плані? Наскільки суспільство поляризовано в межах країни або, навіть, одного регіону? Цій проблемі була присвячена доповідь Елізи Джуліано з Колумбійського університету.

Експерт презентувала результати спільного дослідження з Ольгою Філіповою (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків) щодо поляризації настроїв мешканців Харківського регіону в умовах «постмайдану» та кризи на Донбасі. На основі результатів соціологічних опитувань, проведених інтерв’ю і фокус-груп, а також дискурс-аналізу соціальних мереж дослідниці виокремили дві групи тез щодо рівня поляризації населення.

Перша група складається з певних «точок дотику» або проблематики, що отримала однакову оцінку більшості мешканців Харківщини. А саме:

  • незначний рівень підтримки сепаратизму (навесні 2014 року 66 % респондентів відповіли, що не бажають приєднання до Росії),
  • несхвальна реакція на захоплення державних адміністрацій,
  • антикорупційні настрої (засудження політики Януковича),
  • значна підтримка децентралізації.

Друга група включала питання, щодо яких думки жителів значно різняться:

  • приєднання Криму (частина респондентів вважає це незаконною анексією, інші – наслідком волевиявлення мешканців Криму),
  • «природа Євромайдану» (протест громадян чи інспірований Заходом збройний державний переворот),
  • роль «Правого сектору» під час «Революції Гідності»,
  • ставлення до нової влади в Україні.

Джуліано

Підсумовуючи, Еліза Джуліано зазначила, що «проросійські настрої» в Харківському регіоні послабились, проте це не означає автоматичного збільшення підтримки проєвропейського вектору.

Ідеологічна консолідація як технологія влади

Доповідь Марлен Ларуель (Університет Джорджа Вашингтона, США) була присвячена аналізу ідеологічних інструментів, які використовує президентська адміністрація в Росії, під час підготовки держави до святкування століття Революції 1917 року.

3

Наприклад, за словами експерта, вже сама назва запланованого комплексу заходів «Століття революції в Росії» націлена на зниження напруги в суспільстві, оскільки не зрозуміло, про яку саме революцію йде мова (1905 року, Лютневу революцію 1917 року чи Жовтневу революцію).

Вона акцентувала на тому, що серед 118 офіційно затверджених заходів переважна більшість пов’язана з Жовтневою революцією і лише один захід використовує поняття «білі-червоні». Марлен Ларуель також зазначила, що Кремль боїться поділу суспільства за ідеологічними ознаками. І саме тому провідний дискурс – «не червоний і не білий, але більше червоний, тобто радянський».

Вкрадена революція і децентралізація корупції

Доповіді експертів стимулювали плідне обговорення в заключній частині панельної дискусії. Учасники ставили питання, висловлювали власну точку зору, полемізували з експертами. Зокрема, доцент кафедри політології, експерт Аналітичного центру «Обсерваторія демократії» Юлія Біденко, апелюючи до Михайла Алексєєва, зокрема, зазначила, що концепт «згуртованості навколо прапору» для України має дещо іншу трактовку.

У першу чергу через те, що протягом десятиліть українці стійко демонстрували високий рівень недовіри до державних інститутів. У той же час у Росії рівень довіри до прокуратури, суду тощо, навіть до часів президентства Володимира Путіна, був набагато вищий. Ця особливість, тобто недовіра до держави в цілому, а не лише «сплеск патріотизму», відрізняє українців від росіян.

Чи закінчилась динаміка українських революційних процесів і чи можемо ми розглядати «майдан» в якості постійно діючого інституту? Таке питання поставила Юрію Мацієвському доцент кафедри політології ХНУ ім. Каразіна Тетяна Комарова.

Відповідаючи на питання, Юрій Мацієвський порівняв події 2004 та 2014 років, зауваживши, що події 2004 року не є революцією у вузькому сенсі поняття, доцільніше характеризувати «Помаранчеву революцію» в якості процесу ротації еліт. Тоді як «Євромайдан», що супроводжувався масовою мобілізацією та втратою центральною владою контролю, вже можна розглядати з точки зору революційних подій. «Вкрадена революція» – таке визначення запропонував Юрій Мацієвський, пояснивши, що після Євромайдану до влади прийшли не ті лідери, які його створили.

Ще декілька учасників дискусії поставили експертам питання з різних аспектів розвитку громадянського суспільства та діагностики стану корупції в Україні.

5

Панельна дискусія проведена у рамках проекту, який реалізується за фінансової підтримки Європейського фонду демократії (EED) та Уряду Канади

eedcanada


Тематика публікації:  

Останні публікації цього розділу:

Де в Україні навчатись цивільному захисту?

Які правові потреби в українців під час війни - результати дослідження

Календар "Твій дзен - 2023": для ментального здоров’я команди і допомоги ЗСУ

Лікарня з Новгород-Сіверського просить 11 млн грн коштів проєкту United24 на ремонт приміщення - StateWatch

Психологиня Наталія Сабліна: ми не одразу бачимо травму війни

Як пенсіонерка з Дніпропетровщини заснувала волонтерський центр «Павутинка»