У Медвині вшанували жертв комуністичного терору

У неділю 13 жовтня у Медвині відбулося вшанування пам’яті жертв комуністичного терору. Біля місця страченим 13 жовтня 1920 року медвинцям, де зараз знаходиться меморіал, виступили громадські діячі, політики, митці та представники місцевої громади, зокрема народний депутат Верховної Ради І, ІІ, ІІІ, IV, VI скликань Іван Заєць, депутат Київської обласної адміністрації Віктор Гринчук, заступник голови Медвинської ОТГ Петро Хоха, директор Українського державного центру національно-патріотичного виховання, краєзнавства і туризму учнівської молоді Сергій Неділько, співорганізаторка освітнього проекту «Медвин. Повстання» Марина Гогуля. Під час вшанування представники православного духовенства відправили панахиду за загиблими від рук більшовиків медвинськими повстанцями і цивільним населенням, а закінчився захід поминальним обідом.

Поблизу меморіалу діяла також створена освітнім проектом «Медвин. Повстання» виставка до сторіччя з початку Медвинського антибільшовицького повстання 1919-1922 рр., де всі охочі могли ознайомитися з його хронологією, старими фотографіями і розсекреченими справами КГБ репресованих повстанців. “Трагедія 13 жовтня 1920 року сталася тоді, коли не було української армії, яка могла би захистити своїх цивільних громадян. Про це мусимо пам’ятати сьогодні, коли мова йде про доцільність відведення українських військ із так званої «сірої зони» на Донбасі, адже немає гарантії, російська сторона відведе свої сили, натомість можливі каральні акції щодо тих цивільних мешканців, які відкрито демонструють свою проукраїнськість” – вважає співавторка виставки Марина Гогуля.

13 жовтня 1920 року в Медвині відбулася страхітлива каральна акція, у ході якої “червоні” стратили біля 80 місцевих юнаків і чоловіків 18-30 років. Медвин для екзекуції обрали не випадково. До того совітам півтори роки не вдавалося встановити тут свою владу. Лояльні до УНР селяни організовувалися в повстанчий рух і не лише відбивали атаки більшовиків у себе вдома, а й робили вилазки у сусідні волості.

Наприкінці серпня 1920 року більшовицьке керівництво у Москві скеровує на Медвин регулярну армію Будьонного, і той, після поразки під Варшавою, зганяє все своє зло на медвинцях. Після трьох днів військових протистоянь будьонівці таки заходять у село, грабують, знущаються над цивільним населенням, підпалюють хати. Частина повстанців переховується по лісах, дехто вертається в село, дехто – емігрує.

Щоб остаточно “закрутити гайки”, комуністи розгортають у селі чекістську роботу з виявлення і ліквідації “ворогів”, але цього виявляється замало. Тоді, нібито караючи за пограбування обозу, будьонівці беруть у заручники цивільних людей, через кілька годин виводять у безлюдне поле і вбивають – когось розстрілюють, когось ріжуть холодною зброєю. Вночі рідні загиблих ідуть на поле страти, розбирають тіла своїх чоловіків, синів, братів, таємно ховають їх на цвинтарях і ще багато десятиліть мусять мовчати, адже окупант – “завжди правий”.