У Медіацентрі Україна відбулась дискусія про воєнні злочини, міжнародну юстицію та її висвітлення в українських медіа

Як відбувається документування та збирання доказів у кримінальних справах під час російсько-української війни та як висвітлюють судові процеси у справах про воєнні злочини в медіа —  ці та інші теми обговорювали у рамках дискусії, що відбулась у Медіацентрі Україна. Партнером заходу виступив Інститут з висвітлення війни і миру, проєкт Ukraine Voices. 

Також пропонуємо яскраві цитати учасників дискусії: 

Ентоні Борден, виконавчий директор Інституту з висвітлення війни і миру (IWPR) про діяльність IWPR в Україні:

«Ви згадували одну з тих проблем, яка є з інформацією, що неможливо працювати на окупованих територіях, чи там де йдуть бої. Звичайно, це обмежує і це найбільша проблема, і українці знають краще за мене, що  воєнні злочини на цих територіях продовжуються постійно. Те, що сталося в Бучі, Ірпені, Гостомелі продовжується на інших територіях, де ми не бачимо, що там відбувається. Це трагедія, яка довго триває та сильно виснажує. Але поза тим, ми працюємо на всій території, де можемо працювати. Працюємо з місцевими командами, через персонал, і працюємо також з розслідувачами та правозахисними групами в цій команді «Reckoning project: Ukraine testifies». І це дуже важливий момент, те, що журналісти не заважають, не шкодять правовій чи юридичній надійності інформації».  

Руслан Тополевський, правозахисник і експерт Центру правових та політичних досліджень «СІМ» про документування злочинів росіян:

«З початком бойових дій, після 24 лютого, громадські правозахисні організації України об’єдналися в ініціативу «Трибунал для путіна». Мета — задокументувати ті воєнні злочини, які вчиняються саме російськими військами. Справа в тому, що ми зараз фактично маємо війну онлайн, і маємо воєнні злочини онлайн. Це напевно те, чого не було у попередніх воєнних збройних конфліктах. Тому що, як правило, розслідування воєнних злочинів здійснювалися після того, як закінчувалась або гаряча фаза, або самі воєнні дії. Ми зараз це бачимо онлайн. За 150 днів, власне до кінця липня, ми зафіксували майже 10 тисяч обстрілів різними засобами, більше 14,5 тисяч обстрілів різних будівель, в тому числі це і церкви, і школи і тому подібне. Але питання якраз полягає в тому, що ця фіксація здійснюється на наших очах, ми це бачимо зараз і зрозуміло, що ми все не можемо охопити».

Андрій Яніцький, редактор, Інститут з висвітлення війни і миру (IWPR) про вбивства журналістів, які висвітлюють війну: 

«Зрозуміло чому росіяни вбивають журналістів, тому що це свідки їхніх злочинів, які фіксують їх на камеру, в режимі онлайн і які потім стануть основою для судових вироків. У світі в цьому році найбільше загинуло журналістів саме в Україні, на другому місці — Мексика. Там здається, близько 15-ти загиблих, де постійно війна наркокартелів. І ось дві країни, Мексика і Україна вони дозволили такій міжнародній організації як Press Emblem Campaign (це дорадча організація при ООН) висунути ініціативу посилити в міжнародному законодавстві, в міжнародному гуманітарному праві відповідальність за злочини проти журналістів». 

Ольга Гужва, програмна менеджерка проєкту Ukraine Voices Інституту з висвітлення війни і миру (IWPR) про скандальний звіт Amnesty International:

«Кейс, ситуація із Amnesty International вона дуже показова. Вона показує наскільки чутливими є ці питання, особливо під час війни, під час конфлікту, який продовжується. Вона демонструє те, що подвійні стандарти недопустимі в такий період. І для мене це досить позитивна історія, тому що всі інші організації побачать наскільки толерування та гра в дипломатію з країною-терористом може боляче бити по репутації організації».