Центр АХАЛАР до Міжнародного дня боротьби за ліквідацію насильства по відношенню до жінок

За ініціативи ООН 25 листопада що року відзначається Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. До 10 грудня - Міжнародного дня прав людини триває   акція “16 днів проти насильства”. Тисячі громадян та сотні державних і громадських організацій з більш ніж 100 країн світу активізують свої зусилля заради підвищення обізнаності широкої громадськості про насильство проти жінок: зґвалтування, катування, калічення та інш. Також окремою ціллю цих заходів є підкреслення факту, що розмах та істинна природа проблеми часто є прихованими, замовчуваними. Ми вирішили також долучитися до цієї акції, розраховуючи, що тема насильства проти жінок перестане бути  табуйованою в Україні. 

Почнемо зі статистики та фактів, щоб зрозуміти, яка ситуація в Україні.

В Україні насильство над жінками залишається однією з найгостріших соціальних проблем: щорічно кількість жертв сягає 1,1 мільйона. Майже 67% жінок в Україні (уявіть собі, це дві третини!) віком від 15 років зазнали психологічного, фізичного або сексуального насильства. Це дані з дослідження ОБСЄ, 2019 р. Ми усі знаємо, що насильство проти жінок і дівчат є порушенням прав людини. Одночасно, в результатах дослідження йдеться, що більшість жінок не повідомляють про випадки насильства, оскільки нікому не довіряють. Тільки 1% – звертаються до медичних і соціальних працівників, або людей допомагаючих професій (хелперів).  Почуття провини і сорому, страх перед помстою і табу, якими оточене це явище, – ось фактори, що заважають жертвам розповісти про свою долю. Тому реальні масштаби проблеми часто ховаються, отже, буває дуже важко достукатися до жертв і надати їм допомогу. 

Експерти, які проводили опитування, зауважили, що в Україні жінки досі не знають, що робити, якщо вони зазнають насильства. Так, тільки 17% опитаних вважали себе поінформованими з цього питання, тоді як майже половина (48%) відчували, що мало знають або зовсім не знали, що їм робити. Незважаючи на широку поширеність сексуального насильства під час багатьох збройних конфліктів, воно часто залишається непоміченим.  Хоча згвалтування використовують як знаряддя війни для залякування і приниження сімей та громад, а також позбавлення людської гідності тих, кого вважають ворогами. Жінок часто примушують надавати сексуальні послуги солдатам. Саме про таки випадки на Сході України наголошують дослідники та психотерапевти. COVID19 тільки погіршує ситуацію.

Сексуальне насильство може призводити до серйозних фізичних та психологічних травм, до зараження ВІЛ, іноді навіть до смерті. Жертви страждають подвійно: не тільки від того, що довго не гояться рани і травми, які часом бувають небезпечними, але і від  ПТСР, соціальної ізоляції, від того, що їх відкидають родичі і суспільство в цілому.  Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – це довгострокове порушення психіки, на нього страждають ті, хто пережив сильну травму або став свідком страшних подій. Напади паніки, клаустрофобія або агорафобія, тривожність – це викликано змінами в структурі мозку, які змушують людини знову і знову переживати насильство. Такі спогади живуть своїм складним життям. В результаті при ПТСР порушується наша здатність заспокоюватися після зіткнення з чимось страшним у зовнішньому середовищі – будь-яка неприємність нагадує нам про той самий травматичний досвід. Якщо нічого не робити, ці спогади залишаються з нами на все життя через особливу, біологічно запрограмовану реакцію мозку на травму.

Ну і ще про один важливий факт. Україна, як одна з перших країн, ще у 2011-му підписала Стамбульську конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. Втім, депутати досі не готові ухвалити закони. Чому це так важливо? Якщо коротко – це міжнародний юридичний обов’язковий акт, який охоплює питання, пов’язані з насильством щодо жінки (покарання та переслідування злочинців, захист та допомога жертвам, запобігання та протидії насильства щодо жінок як соціального суспільного явища, мовиться в тексті документа). На сьогодні Конвенцію підписали 46 країн світу та Євросоюз. При цьому ратифікували документ понад 30 країн. Основні цілі Конвенції – захистити жіноцтво, від насильства та дискримінації. Разом з тим, підписантів конвенції заохочують поширювати її вимоги не тільки на жінок, але й на чоловіків, дітей та людей літнього віку, тобто на усіх – хто стає жертвами насильства.

#Немовчи #Насильствопротижінок #Хелпер #HHRI #AHALAR #Праважінок#H2H