Транснаціональні репресії становлять все більш суттєву загрозу демократії

Десятки режимів по всьому світу систематично застосовують насильство проти діаспор та політичних біженців, виходячи за межі національних кордонів для придушення інакодумства.

Правозахисники, дисиденти та їхні сім’ї стикаються зі світовим трендом насильства та залякування зі сторони авторитарних режимів, від яких ці люди намагаються врятуватися за кордоном, згідно з новим звітом Freedom House, який описує широкий розмах таких «транснаціональних репресій».

Вбивство колумніста The Washington Post Джамала Кашоггі саудівською владою у Туреччині є, ймовірно, найбільш сумновідомим нещодавнім кейсом транснаціональних репресій, проте повідомлялося також про багато інших випадків подібних репресій, а ще більше таких кейсів значною мірою залишилися поза увагою медіа.

Основні висновки звіту – Out of Sight, Not Out of Reach – включають наступне:

• З 2014 року було зареєстровано як мінімум 608 випадків прямих фізичних транснаціональних репресій, зокрема вбивства, викрадення, напади, затримання і незаконні депортації.
• Принаймні 31 держава походження на кожному населеному континенті вдавалася до подібних дій проти жертв у 79 країнах перебування, в цілому склавши 160 унікальних пар між країнами походження та приймаючими країнами. До останніх відносяться США, Великобританія та інші усталені демократії.
• За оцінками, 3,5 мільйона людей постраждали або від прямих нападів, або від вторинних тактик залякування і примусу, які поширюються по всьому світу.

«Масштаб і жорстокість цих атак підкреслюють небезпеку, з якою люди стикаються навіть після того, як залишають країну, аби врятуватися від репресій», – підкреслив президент Freedom House Майкл Абрамовіц. «Біженці по всьому світу описують стеження, напад або навіть викрадення і вбивства як постійну загрозу, що обмежує їх можливості вільно висловлювати свої погляди. Припинення транснаціональних репресій життєво важливо для захисту демократії та зниження авторитарного впливу».

Аналіз прямих, фізичних випадків транснаціональних репресій може допомогти дослідникам і правозахисникам зрозуміти природу й масштаби цього явища. Крім каталогізації таких випадків, в доповіді Freedom House пояснюється динаміка, яка лежить в основі інших форм транснаціональних репресій: тиск на членів сім’ї, які піддаються тиску всередині країни походження, щоб змусити замовчати своїх родичів, що живуть за кордоном; контроль мобільності, наприклад анулювання паспортів; та цифрові загрози, такі як шпигунські програмні продукти та наклепницькі кампанії в Інтернеті. Ці тактики надзвичайно поширені, і, хоча вони й несуть меншу фізичну небезпеку ніж прямі напади, подібні методи можуть бути дуже ефективними, аби примусити політичних біженців відмовитися від свого активізму.

Доповідь встановлює, що більша частина транснаціональних репресій передбачає певний ступінь кооперації між державою походження та державою перебування. Це очевидно при затриманнях і депортаціях, коли влада країни перебування діє за офіційними запитами держави походження. Але це також, як правило, грає роль у тих випадках, коли жертву незаконно висилають до країни походження без дотримання належних правових процедур.

«Запобігання транснаціональним репресіям потребує вивчення способів, за допомогою яких держави походження маніпулюють системами міграції та притулку, щоб переслідувати політичних біженців», – додав Нейт Шенккан, директор зі стратегії досліджень в Freedom House і співавтор звіту спільно з дослідницею Ізабель Лінцер. «Оскільки міграційні та прикордонні системи демократичних країн все більше і більше зосереджуються на національній безпеці, авторитарні держави бачать можливість встановити контроль за межами своїх кордонів, зокрема, використовуючи звинувачення в тероризмі». З фізичних справ, задокументованих Freedom House, 58 відсотків пов’язані зі звинуваченнями в тероризмі.

Глобальний аналіз у звіті Freedom House доповнюється детальним описом кейсів шести основних країн, які вдаються до транснаціональних репресій: Китаю, Росії Руанди, Саудівської Аравії, Ірану та Туреччини. Ці країни виділяються масштабами і жорстокістю своїх кампаній. У кожному тематичному дослідженні пояснюється логіка транснаціональних репресивних зусиль режиму, застосовувані ним тактики та досвід біженців, що стали об’єктами переслідувань.

• Китай: Кампанія китайського уряду охоплює найбільше людей по всьому світі через широке коло груп, які перебувають під загрозою, і величезного числа країн, де окремі особи піддаються репресіям. Представники етнічних і релігійних меншин, колишні інсайдери Комуністичної партії Китаю, правозахисники і все частіше вихідці з Гонконгу – всі вони піддавалися серйозним формам транснаціональних репресій, включаючи замахи та насильницькі видачі. Викрадення китайською владою у 2015 році шведського громадянина Гуя Мінхая, який пізніше був змушений відмовитися від громадянства, перебуваючи під вартою в Китаї, вражає своєю зневагою до національності, суверенітету і прав людини.
• Руанда: Транснаціональні репресії є давнім стовпом правління президента Поля Кагаме: пов’язані з ним інциденти сягають 1990-х років, включаючи низку ймовірних вбивств і викрадень. Через невпинне прагнення уряду монополізувати громадянське життя країни, по суті всі руандійці за кордоном знаходяться під загрозою. У вересні представники Руанди викрали з Об’єднаних Арабських Еміратів Поля Русесабаджіну, героя, зображеного у відомому фільмі “Готель Руанда”.
• Росія: Репресії російського режиму мають дві основні складові: фокус на колишніх інсайдерах, яких Кремль розглядає як загрози, і всеосяжна кампанія проти чеченців, які кидають виклик правлінню прокремлівського лідера Рамзана Кадирова. Російські інциденти відзначаються насильством: 7 із 26 замахів на вбивство, задокументованих Freedom House, були пов’язані з Росією. Лише за останні два роки в Європі було вбито трьох чеченських біженців.
• Саудівська Аравія: Транснаціональні репресії Королівства сягають куди далі брутального вбивства Джамаля Кашоггі. Саудівська влада регулярно застосовує засоби цифрового стеження, залякування родичів, затримання, напади, та викрадення проти політичних біженців на Близькому Сході, у Північній Африці, в Європі та в Азії. Правозахисницю Луджаін Аль-Хатлул викрали з ОАЕ у 2018.
• Іран: Після затишшя у 2000-х роках іранський режим протягом останніх років відновив спроби вбивств та викрадень біженців, зокрема в Нідерландах, Туреччині та Іраку. Особливо обурливим був випадок журналіста Рухолли Зама. Після викрадення з Іраку Зама стратили в Ірані в грудні 2020 року.
• Туреччина: Після спроби державного перевороту в липні 2016 року влада Туреччини почала глобальну кампанію, в результаті якої було викрадено щонайменше 58 осіб з 17 країн. Ця кампанія включала співробітництво з місцевими службами безпеки в Африці, Європі та Азії, аби переконати їх посприяти незаконним передачам людей під варту в Туреччині. Кампанія триває і донині: нові викрадення з України відбулися в січні 2021 року, після завершення підготовки звіту.

Дослідження транснаціональних репресій є частиною зусиль Freedom House з вивчення впливу авторитарних режимів за межами власних країн. Більш детальна інформація про дослідження Freedom House на тему авторитарного впливу – за посиланням.

Freedom House – це позапартійна організація, присвячена поширенню демократії та свободи у всьому світі. Ми аналізуємо виклики свободі, виступаємо за більші політичні права та громадянські свободи та підтримуємо громадських активістів у захисті прав людини та сприянні демократичним змінам.

Джерело: Freedom House.