Суспільний запит на відповідальність за воєнні злочини: засади міжнародного права

У цій підбірці інформаційних статей, експертка Наталя Гурковська поступово розкриває засади міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини та міжнародного правосуддя для формування адекватного суспільного запиту на відповідальність за воєнні злочини та сталий мир. Очікується 10 пізнавальних публікацій.

Для формулювання адекватного суспільного запиту на відповідальність за скоєні воєнні злочини варто спиратись на вивчення засад міжнародного гуманітарного права (МГП), міжнародного права прав людини (МППЛ) та міжнародного правосуддя (МП).

Система міжнародних правових норм, в контексті заданої тематики, містить міжнародне гуманітарне право щодо регулювання ведення збройного конфлікту, міжнародні права прав людини щодо забезпечення та реалізації прав людини в будь-якій державі (Пакти, Конвенції, Хартії тощо),  міжнародне правосуддя – від мирних Гаазьких конференцій до Міжнародного Кримінального Суду (МКС) та формування інших міжнародних і регіональних судів різної юрисдикції.

Зазвичай судові процеси відбуваються після закінчення збройного конфлікту чи зведення конфлікту до мінімуму, до прикладу шляхом провальних “Мінських Угод”. Україна унікальна держава і втілює в життя виняткову історію, притягуючи винних до відповідальності під час  воєнного стану. Українське суспільство не чекає на перемовини, перемогу, а вже сьогодні вимагає справедливості, покарання та каяття. Разом зі зрозумілим прагненням до результатів відповідальності та сатисфакцій, можуть існувати ризики, що призведуть до негативних подій через помилки. 

Ми ж пам’ятаємо, що маємо недосконалу національну систему правосуддя, яка постійно реформується. А отже, навіть невеликий, але переважний відсоток недовіри до судової влади може становити в майбутньому докори у справедливості процесів та сумніви щодо переконливості. Судові процеси мають бути настільки досконалими, з дотриманням строків, захисту, ретельності, всебічності, рівності, щоб не виникало жодної невпевненості в ідеальності призначення покарання. Звісно, розглядаючи справи воєнних (у кримінальному кодексі – військових) злочинів, суб’єкти кримінального процесу мають не просто орієнтуватись у міжнародному гуманітарному праві, а бути досконало обізнаними у світовій практиці притягнення воєнних злочинців до відповідальності за аналогічні дії.

Що ж стосується суспільства, то відповідно незнання породжує страхи, підозри у владних домовленостях, безглузді заяви, незрозумілі судові вироки тощо. Найбільшим запитом українського суспільства є досягнення сталого миру в Україні.  Але вимагаючи від держави справедливості, суспільство має орієнтуватись в базових стандартах гуманітарного права та правах людини. Відсутність мінімальної інформаційної просвіти  в зазначених галузях права буде транлювати невиправдані очікування.

Міжнародне гуманітарне право дає визначення між цивільними та комбатантами, між цивільними та військовими об’єктами, пояснює атаку невибіркового характеру;  дотримання принципів пропорційності при атаці та нападу, засоби та міри попередження при атакуванні; запобіжні заходи щодо наслідків нападів; суб’єкти та об’єкти, які користуються особливим ставленням – медичний персонал, священники, волонтери, місіонери та їх споруди; журналісти та території, що знаходяться під охороною, культурні цінності та споруди; споруди, що несуть небезпеку; навколишнє середовище; відмова у помилуванні, знищення та захоплення майна; голодування цивільних та доступ до гуманітарної допомоги; військові хитрощі, шахрайство, перемовини; види зброї та принципи їх використання; гарантії гуманного відношення: цивільні, комбатанти, військовополонені, хворі, поранені, загиблі, зниклі безвісти, переміщені та позбавлені волі, вразлива категорія населення; дотримання МГП.

Виходячи із зазначеного та аналізуючи в цілому гуманітарне право важливо виділити принципи до яких включено заборону нападати чи атакувати тих, хто вийшов з бою; заборону завдавати непотрібних та не помірних страждань та руйнувань; розподіл між принципом необхідності та пропорційності. Разом із тим гуманітарне право не забороняє застосовувати насильство (не варто порівнювати або ототожнювати із катуванням, жорстоким та нелюдським поводженням) і не захищає всіх, хто постраждав від збройного конфлікту.

Дуже влучно схарактеризував правила війни Девід Ерік в “Принципи права збройних конфліктів”, які можна підсумувати чотирма заповідями:

• не нападайте на комбатантів;
• нападайте на комбатантів лише законними способами;
• гуманно поводьтесь з людьми, що перебувають у вашій владі/під вашим контролем;
• захищайте жертв.

Для спрощення розуміння різниці подій вбивства між національним кримінальним кодексом та Римським Статутом, варто навести приклад який доволі часто використовується для навчання з МГП:

- при пограбуванні ювелірного магазину вбиті охоронці (зі зброєю в руках), персонал, відвідувачі серед яких жінки та діти.

- при військовій атаці, з боку ворога, вбиті діючі/атакуючі військові та цивільне населення жінки та діти.

У першому випадку незалежно від воєнного чи мирного стану людина, що застосувала зброю несе кримінальну відповідальність і немає значення чи був цей вбивця військовим.

У другому випадку вбивство на полі бою, яке розгорнулось в центрі міста Н., військового ворожої сторони є допустимим, і виступає злочином у цих обставинах вбивство цивільних, у тому числі жінок і дітей.

Для пересічного громадянина, описані обставини прості й зрозумілі. Але, якщо поглиблюватись в деталі та вивчати додаткові обставини, то проста завдана фабула може мати маленькі юридичні нюанси, що виправдовують дії ворожого військового, який вбив на полі бою, в центрі не покинутого міста, цивільних осіб, в тому числі дітей. 

Цей приклад наведений не для виправдання дій ворога, а для розуміння тонкощів юридичної специфіки. Описані події стороння особа сприймає лише з точки зору слухача, коли юрист або фахівець з МГП обов’язково уточнить деталі, щоб відтворити в уяві повноцінний хід подій.

Повертаючись до тематики інформативної статті щодо адекватного запиту суспільства на притягнення за вчинення воєнних злочинів варто резюмувати: не кожні обставини є злочином в розумінні Римського Статуту та/або кримінального кодексу, навіть якщо так на перший погляд здається; не всі обставини події та/або не всі події обставини поширюються або оприлюднюються, і для висновку необхідно як мінімум бути знайомим із матеріалами проваджень/досліджень/перевірок; не кожен обвинувальний акт обов’язково переросте в обвинувальний вирок; не завжди покарання знаходить справжнього винуватця, а справжній винуватець не завжди кається. 

Міжнародне гуманітарне право базується на універсальних правах людини, визначаючи межі за які учасники збройного конфлікту не мають переходити. Проте необхідно реально дивитись на ситуацію в якій опинилась наша держава. Візьмемо до прикладу знання суспільства та представників держави з основоположних прав людини та їх дотримання. Згадайте, що навіть у мирний час ми посягали одне із перших місць за кількістю скарг до Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ). Тим паче не має потреб доводити про низький рівень знань міжнародного гуманітарного права. У нас є можливість самостійно цікавитись подіями в Молдові та Грузії, що пов’язані з анексією територій, вивчати обставини реальних історій з рішень ЄСПЛ проти Росії щодо подій в Чечні, ми мали можливість слідкувати за нещадним отруєнням хімічною зброєю цивільних в Сирії. Чи залишаються ще сумніви у дотриманні правил ведення війни з боку російської федерації? Відповідь очевидна, як і те, що примусове одягнення російських дітей у військову форму не додає гуманності до оточення та не породжує інтерес до правил гуманітарного права.  А отже ще один підсумок, що виконавці не завжди обізнані із правилами гри та умислами головних злочинців-організаторів, дієвих акторів.

Разом із тим, справедливість є і за неї варто боротись і виборювати, яким би не був довгим і тяжкий шлях.

 Довідково:

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини (helsinki.org.ua).

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ЕЦПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.