«росіяни маркували простір, куди потрапляли, трьома речами: своїми прапорами, танками і назвами вулиць»

Якщо ворожі прапори і танки можна знищити, прибрати або передати до музею, то про відповідні назви вулиць чомусь забувають. Тому вони «тихими партизанами» роками жили в Україні. Таку думку висловила миколаївська історикиня, лекторка та незалежна експертка у сфері мистецтва Яна Давиденко.

Захід пройшов у вівторок, 29 серпня, в дискусійному форматі під назвою «Залишити не можна перейменувати: чому слід змінити назви вулиць Миколаєва?». Організатори: Платформа MY ART у партнерстві з Агенцією розвитку Миколаєва.

«Ми будемо говорити про кожну конкретну вулицю і намагатимемося зрозуміти, яку ж цінність закладено в їхню назву. Цінності – це про добро, про мир, про творчість або культуру, про суспільний прогрес чи державотворення. Миколаїв – українське місто, отже будемо спиратись на питаннях українського державотворення і саме цих цінностей. Тому я обрала назви центральних вулиць, які не вписуються у цей дискурс», – каже спікерка.

Це ті миколаївські топоніми, які підпадають під дію нового закону про деколонізацію, а саме: вул. Пушкінська, вул. Адмірала Макарова, вул. Лягіна, вул. Фалєєвська, вул. Наваринська та вул. Декабристів.

Крім того, за її словами, росіяни маркували той простір, куди потрапляли, трьома речами: своїми прапорами, танками і назвами вулиць.

«Якщо прапори, можна знищити, прибрати або передати музею, і з танками так само, то про назви вулиць чомусь забувають. Вони такими тихими партизанами живуть роками в новій країні, до якої стосунку не мають… Пушкінських вулиць, які і пам’ятників Пушкіну, було неймовірно багато. З точки зору літератури, можна сказати, що він великий митець, який зробив переворот у російській мові. Але що ж до українського питання? Він був тим, кого називають «трубадуром імперії». Чому? Враховуючи, що це була епоха колоніалізму, а він першим додумався до того, що треба створювати колоніальний дискурс в літературі, тим самим узаконюючи усі територіальні захоплення російської імперії власним літературним словом», – каже історикиня.

Зокрема, Яна Давиденко згадала про колоніальні вірші поета на тему російського завоювання Кавказу, де Пушкін сконструював міф про «росіянина визволителя» і про те, що сусідні народи «дикі», які не мають власної історії та культури.

«В своїх кавказьких творах він формує наративи, які ми б назвали формуванням концепції «руського міра». Він прославляє росіянина, як благородного офіцера, який у красивому парадному мундирі з’являється на начебто незаселених територіях Кавказу, де іноді йому трапляються назустріч місцеве населення, що, наче дикарі, без питної води, з варварськими звичаями, без писемності, без культури і без історії. Без нічого. І ось цей красивий офіцер, мужній, прекрасний, молодий, несе їм поезію, літературу, історію і все величне, що є. Тобто Пушкін створює міф про те, що росіяни несли культуру і цивілізацію на колонізовані території. І чомусь у школі на це не звертали уваги, що він сконструював поняття «російської величі». Тому будь-яка країна, яка була в сфері впливу Росії, зазвичай ставила пам’ятники Пушкіну і називала його ім’ям вулиці», – наголошує спікерка.

Захід пройшов в межах проєкту «Деколонізація: переосмислення імперського минулого в публічному просторі Миколаєва» за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.