Роман Сущенко: «Ми вже втратили чималу частку свободи в обмін на наш комфорт»

Виклики, з яким зіткнулося суспільство з початком пандемії COVID-19, змушують переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Наскільки ми готові в цих умовах зберігати повагу до людської гідності, ...

Людська гідність. Сущенко
Роман Сущенко: «Ми вже втратили чималу частку свободи в обмін на наш комфорт»

Виклики, з яким зіткнулося суспільство з початком пандемії COVID-19, змушують переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Наскільки ми готові в цих умовах зберігати повагу до людської гідності, а держави – дотримуватися прав людини, спілкуємося з Романом Сущенком – журналістом, колишнім бранцем Кремля. Розмова відбувається в межах проєкту «Людська гідність в контексті суспільних викликів».*

Думки про те, що світ після пандемії вже ніколи не буде іншим, уже давно непоодинокі. Яким Ви бачите його?

Світ зміниться, він не буде колишнім, яким ми його звикли бачити і приймати. Той світ залишився у минулому. А минуле тим і прекрасне, що воно ніколи не повториться. Як починалася криза? Світова криза, яка торкнулася всіх континентів, криза системи охорони здоров’я, яка спричинила багато жертв, стала джерелом економічно-соціальної кризи, яка глибоко позначилася на нашому суспільстві. Всі ми перебували у полоні ілюзії, що зможемо уникнути жертв цієї пандемії, пройти повз неї, оминувши її наслідки. Ми ввели себе в оману, коли це стосувалося лише Азії, а потім, пандемія потрапила до Європи, а звідти – в Україну. Зараз вона змінює все: політику, економіку, довкілля, культуру, суспільство, спосіб мислення та ставлення до усього цього. При чому зміни одночасно відбуваються у кількох вимірах: на особистому рівні, національному, регіональному і глобальному. Але найголовніше – відбувається переосмислення способу життя, міжособистісних стосунків та міждержавних відносин. Я переконаний, що співпраця між спільнотами та країнами продовжуватиметься, а динаміка глобального взаємозв’язку поглиблюватиметься. Жодна держава не матиме достатніх можливостей самостійно створити нові правила глобального порядку.

Думаю, що ні людський фактор, ні глобалізація не були джерелом цієї кризи. Наша відповідальність полягає в переосмисленні моделі розвитку, яка виявила велику крихкість. Ми повинні докорінно змінити наш спосіб життя. Але ми цього не зробимо, просто повернувшись до попередньої моделі. Нам доведеться зробити вибір щодо  нової можливої моделі розвитку.

 Психологи стверджують, що у часи випробувань (як під час пандемії) людьми керує страх та інстинкти виживання. Чи здатні ми вберегти вищі людські цінності в умовах викликів сьогодення?

Завдяки телебаченню та соціальним мережам ми стали свідками цього твердження в дії. Перед загрозою пандемії учорашнє суспільство захиталося, немов картковий будиночок. Страх та інстинкти виживання керували діями тих людей, які звинуватили в поширенні вірусу іноземців та національні меншини. Такий порядок думок – це шлях у глухий кут.

Вочевидь, усі ми належимо до однієї планети. Те, що відбулося спочатку в Азії, згодом в Європі та США, змусило нас усюди приймати однакові рішення. Навіть незважаючи на те, що популісти вимагали закриття кордонів, жорсткої ізоляції, барикад, кожен у своїй країні, все це не спрацювало. Вірус поширився по всьому світу, ігноруючи всі бар’єри. Популістське право грало на страху, використовувало страх перед новими викликами. Але погляньте, що сталося у ході кризи: суверенні рецепти призвели до незрівнянних катастроф. Ті, хто хотіли ігнорувати вірус або вважали, що можна встановити бар’єри, – Джонсон, Болсонару, Трамп – жорстоко уражені інфекцією. Криза повинна нас навчити, що, якщо ми хочемо уникнути повторення подібних криз охорони здоров’я, клімату тощо, ми повинні ухвалювати колективні рішення. Лише разом ми зможемо впоратися з новими викликами.

Україна географічно, історично і ментально є частиною Європи. Український народ прихильний до цінностей свободи та демократії і не бачить майбутнього без Європи. Війна та економічна криза, спричинена пандемією, баланс між економічним зростанням, соціальною справедливістю та правами, який держава гарантує своїм громадянам згідно з Конституцією, порушили. Нам усім в умовах сучасних загроз, агресії та популізму архіскладно буде виконати правила європейського будівництва без єдності та верховенства права.

Сьогодні особливо гостро постає питання збереження незалежності України. Чи готове наше суспільство відстоювати свою свободу, опинившись в умовах обмеження дій?

Щоб підтвердити цінність вільного суспільного життя, такі обмеження, наприклад, можуть змусити нас звикнути до певних, невідчужуваних свобод. Але людина не живе й не еволюціонує з обмеженням свобод. Збереження незалежності та суверенітету України, а отже її свобода – це питання консолідації суспільства. Більшість українського суспільства реально дивиться на стан речей. Нашій свободі загрожує не вірус, а той, хто розпочав війну. Цебто – Росія. Перемогти її військовим шляхом ми не можемо, але зупинити її – цілком. Потрібно змусити Росію зробити це. Об’єктивних умов капітулювати у нас немає жодних. Ситуація на фронті контрольована та зрозуміла (у порівнянні з 2014-2015 роками). Потрібна єдність для зміцнення оборони, залучення і консолідації союзників, партнерів для політичного та економічного тиску на Росію. Україна потребує стійкості, нам потрібні успішні реформи і готовність до затяжного конфлікту.

Наразі російська влада не зацікавлена у будь-яких конструктивних підходах щодо припинення бойових дій, виходячи у т.ч. зі складної соціально-економічної ситуації всередині країни. Оскільки як тільки чинна російська влада продемонструє конкретні кроки на шляху деокупації Донбасу, можливі негативні процеси. Поступки Україні будуть розцінені як слабкість влади, що Кремль не може допустити. Крім того, за логікою Кремля, «крок назад» на Донбасі буде свідченням хибності всієї внутрішньої та зовнішньої парадигми Росії, крах ідеології правлячої верхівки. Разом з тим, ситуація в цій країні продовжує погіршуватись. Як економічна, так і соціальна, у т.ч. і через пандемію. Санкції діють, ресурси Кремля тануть, критична маса збільшується, а отже – зміни насуваються. До того ж глобальна солідарність діє, триває підтримка країн, які сповідують цінності, що є близькими українському суспільству.

Очевидно, що держава як інституція змушена обмежувати права і свободи громадян під час пандемії. Але є велика небезпека зловживання владою, що ми і спостерігаємо. Наскільки великою ця проблема може бути для України

На мою думку, обмеження прав і свобод під час пандемії було цілком виправдане. Нам потрібен був карантин, ізоляція в межах країни. І її влада реалізувала узгоджено з сусідніми країнами та спільнотами. Україна обмежила пересування, але раптом не стала ненавидіти сусідів (звичайно, крім агресора) і продовжує координувати свої дії з ними. Ми не закрилися від світу, навпаки – ми стали більше спілкуватися, обмінюватися думками, ділитися інформацією.

Разом з тим загроза зловживання владою в умовах ізоляції існує. У тому числі шляхом просування популізму або авторитаризму. Приклади яскраво демонструють наші сусіди. Подивіться на Угорщину або Росію. Угорський прем’єр-міністр розглядає надзвичайний стан через пандемію як можливість посилення своєї влади, а не як тимчасовий і пропорційний захід. Ухвалені ним рішення наочно демонструють механізм концентрації влади та розмивання демократії. Авторитарний режим Росії вже давно володіє наддержавними повноваженнями і контролює усі ресурси. Агресія та пандемія лише посилюють цей вектор. Диктатори іноді діють швидше, оскільки не мають потреби радитися з ким би то не було. Якщо ж рішення хибне, винні інші – вороги та зрадники. Проти них потрібно ще більше владних повноважень і ця снігова куля лише збільшується у розмірах і рано чи пізно полетить у провалля.

Україна – демократична країна. У нашому інформаційному просторі висловлюється безліч думок, в тому числі і протилежних, і умовно зберігається співвідношення сил. Влада не втратила спроможність визнавати помилки та змінювати політику. Саме демократія надає надзвичайну владу виконавчій гілці, щоб оцінювати та ефективно реагувати на загрози. Але бажання делегувати цю владу та її ефективне використання залежить насамперед від довіри суспільства і віри, що лідери використовують отримані повноваження розумно і раціонально. Демократії ґрунтуються на обдумуванні та критиці зусиль владних органів і, зрештою, демонструють можливості кращого вибору державної політики. Українське суспільство не втратило важелів впливу на владу. Залишається збудувати систему противаг і стримувань та політичного управління компромісом між негативними економічними наслідками від пандемії та санітарними вимогами боротьби з нею.

Компанії Apple та Google розпочали спільну роботу над технологією, яка дозволить користувачам відстежувати можливі контакти з хворими на COVID-19. Чи не вважаєте Ви це порушенням прав людини?

Додам: у Франції з 2 червня працює мобільний додаток StopCovid для відстеження переміщень та контактів осіб, інфікованих коронавірусом. Його встановили 1,5 млн мешканців Франції, але це дало змогу зреагувати лише на кілька повідомлень щодо поширення захворювання. В умовах, коли масштаби поширення епідемії зменшуються дуже швидко, стимул людей до встановлення програми обмежується. Але це питання, швидше, ефективності.

В епоху глобалізації та постіндустріальної революції ставлення до конфіденційності має миттєвий вплив на використання особистих даних. Цифрове стеження та використання персональних баз даних як системи контролю має на меті досягнення вищої цілі – збереження здоров’я населення. Здавалося б, механізм захисту прав його членів повинен підпорядковуються інтересам громади. Але пріоритетом має бути захист персональної інформації, що обмежує доступ третіх сторін, у тому числі з боку держави (правоохоронних органів, страхових компаній або роботодавців). З іншого боку, у випадку вимушеного посилення контролю над людьми, держава повинна забезпечити прозорість діяльності уряду та бізнесу шляхом звітування перед суспільством. Ми повинні розуміти, куди йдуть кошти платників податку, як ефективно вони використовуються для боротьби з пандемією.

Насамкінець варто зауважити, що ми вже втратили чималу частку свободи в обмін на наш комфорт. Ми залишаємо величезну інформацію про наше особисте і колективне життя на наших смартфонах та інших електронних засобах комунікації. Ми подарували певну частину особистої свободи Google або Amazon. Тепер ми повинні отримати гарантії збереження нашої конфіденційності та нашого вибору. Ця сучасна ідея свободи, напевно, може бути предметом дослідження політологів або базисом для формування політичних сил нової генерації. Завдяки своєму споживанню, культурним потребам, комунікаціям у соціальних мережах ми створюємо велику кількість інформації, яка для інших перетворюється на прибуток, величезний прибуток. І тут з’являється профіль, який стосується прав людини, умов життя політиків, демократій і всіх нас.

Пандемія колись закінчиться, як людям відновити зв’язки? Як перестати боятися доторкнутися одне до одного? Чи ми зараз народжуємо онлайн-суспільство?

Чи прямуватимемо ми до ізольованого світу, залежить від нас. Мені здається, що такий рух суперечить природі людини. Я вірю у дух глобальної солідарності, мій вибір – це підтримка один одного і після закінчення пандемії. Людство отримало новий досвід, набуло нових звичок. Напевно, частина з них збережеться. Наприклад, дистанційна робота, онлайн-сервіси матимуть неабиякий розвиток. Гріх не скористатися перевагами такої діяльності. Цифрова революція змінила все. Робота більше не має такої соціальної цінності, як раніше. Тепер розумова робота підкреслює ризик ліквідності робочих місць. Водночас політики та вчені повинні розуміти, як підтримувати продуктивну діяльність у сучасних умовах, як зв’язати розрізнені суб’єкти роздробленої економіки. В іншому випадку ми отримаємо суспільство, де панує самотність і страх: свого майбуття, кліматичних змін, міграції, воєн. Ізоляція буде не лише для тих, хто пережили цю страшну кризу будь-якою ціною, але й для тих, хто зможе влаштуватися, дотримуючись меж моралі.

___________________________

* Спілкування відбувалося в межах проєкту Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів». Він зародився як реакція на ситуацію, в якій ми опинилися через COVID-19. Очевидно, що ми змушені переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Однак ключовим питанням залишається питання поваги до людської гідності.

Пандемія, викликана COVID-19, стала тим «лакмусовим папірцем», який дає можливість побачити особливості індивідуального сприйняття, рівень соціальних взаємодій, а найголовніше – наскільки держави готові дотримуватися чи порушувати права людини та громадянина.

Ми цікавимося думками провідних мислителів/мислительок, діячів/діячок культури, громадських активістів/активісток, аби разом вистояти і не втратити найважливіше – свободу.

Музей Гідності не обов’язково розділяє погляди та думки авторів.


Тематика публікації:                

Останні публікації цього розділу:

Історія Дениса: усі покатушки після перемоги

Енергетична сталість України під час війни і після перемоги

9-річна художниця з Житомира малює заради перемоги

Американський волонтер повернувся в Україну під час війни: ми не дозволимо росії вкрасти надію

Як подружжя з Житомира рятувало свою справу та займалось волонтерством

Кабмін схвалив законопроєкт, який покращить роботу ГО